Настя - Сергій Олексійович

Ах, Настя, Настя. Біле волосся, сині очі. Що ж ти з собою зробила? А все через це кляте кохання.

Жила собі дівчинка. Відмінниця. Вихована. Не п'є. Ні курить. Не гуляю. Родина гарна. Батько, мама, бабуся та кокер-спанієль Шаня. Заможна така родина. Настя взута. Одягнена. Нагодована. Все є. Все що душа побажає.

І так вона жила собі тихо та скромно до своїх 16  років. Доки не зустріла його.

Це було восени. Коли ще не зовсім осінь, але вже і не літо.

Ах, це кохання з першого погляду. Хто знає, той зрозуміє.

Вона з того дня не спати, не їсти не хотіла. Не могла. Ох, дівчинка, дівчинка. І куди ж тебе тягне. Вчилась би собі далі. От воно тобі треба то кохання? І чому. Чому тебе ніхто не попередив, щоб ти як надалі трималися від тих хлопців?

А він не знав. Не думав. Не помічав. Як дивляться на нього ці сині закоханні очі. Вони ще взагалі були не знайомі.

Хто він? Звідки? Аж серденько завмирає, як вона уявляє себе поруч з ним.

Настя, Настя. Навіщо він тобі? Школа. Подруги. Навчання. Все це вже її не цікавило. Цікаво інше.
Це саме про нього вона мріє ночами.

- Ти наче схудла? - Каже подруга. - Та ти не закохалася часом?

- Хто? Я? Закохалася? Та не в житті! -  Сміється, божиться Настя, а в самої аж серце завмирає від туги.

Закохалася, закохалася. Колотиться собі серденько. І солодко так від цих думок. Десь там у низу живота. Метелики. Ті самі метелики.

Вони ще не знайомі. Та Настя знає, вірить, що це лише справа часу. Ах, дівчинко, дівчинко і нащо воно тобі то кляте кохання?

А за вікном осінь. Тепла. Запашна. Весела. Коли ще немає довгих жовтневих дощів. І листя наче всі ще на гілочках висять.

Приходить вечір і Настя поспішає до кухні. До вікна притулиться і дивиться в усі свої сині очі. А ось і він. Він. Серце завмирає І вона швидко біжить вдягатися.

- Ти куди? - Кричить їй бабуся.

- Гуляти з Шаней — вже з самих дверей відповідає їй Настя і біжить скоріш до низу, щоб хоч здалеку побачити, почути його.

Хто він такий? Вона і сама не знає відповіді на це, здається дуже просте питання. Він ні звідки. 
Хто він? Хто він? Крутяться різні думки в дівочому ніжному серці.

Це сталося так раптово.

Хто він. Хто він. Теж саме питала в себе Настя. Як би ж вона тільки це знала. Ах, Настя, Настя.. Біле волосся, сині очі. От треба ж воно тобі.

Це сталося днями. Вона вийшла як завжди вечері гуляти зі своєю собакою. А біля під'їзду стояли два хлопці. Вони на когось чекали. Не місцеві. Бо місцевих вона тут усіх знала. Ах, Настя, Настя, йшла б ти мимо.

Але їй сподобався один з них. Вона аж очей від нього відвести не могла. Вона стала позаду. Наче з собакою тут гуляє. Сама тільки й робила, що дивилося. Дивилося та до тями ніяк прийти не могла.

В нього теж були такі самі сині очі як і в неї. Тільки в нього темні, а в Насті світлі. Майже голубі.

Ох, Настя, Настя. Сині очі, біле волосся. Добре серце, красива душа. От навіщо тобі оте кохання?