Тореадори з Васюківки (2004) - Нестайко Всеволод

Але ми, незважаючи ні на що, з усіх сил боролися з вогнем.

І нарешті він скорився і згас.

Ми ще довго ходили по згарищу, затоптуючи жаринки, щоб не розгорілося знову. І от усе скінчено.

Знеможені, ми посідали на землю й сиділи мовчки, лише перезиралися, важко дихаючи.

Обличчя в нас були закіптюжені, аж чорні, попалений одяг звисав клаптями.

Я глянув на Гребенючку і всміхнувся.

А вона таки молодець. Справді-таки молодець! їй-богу! Не кинула нас у біді, не втекла, не злякалася вогню. Навпаки! Билася з полум'ям, як... як тигриця.

Молодчинка!

І я подумав:

"Цікаво, мабуть, було б намалювати таку картину: сидять троє після того, як загасили пожежу, — обідрані, брудні, закіптюжені, але щасливі, як воїни-переможці..."

І ще я подумав, що, мабуть, і Гребенючка, і Павлуша таки стануть художниками. Ну, що ж. Нехай! А чому ні, як є здібності? Бач, якого змія розмалював Павлуша. Краса, а не змій був.

І раптом у мене виникла несподівана думка: хоч би ким ми стали в житті, а воїнами — станемо обов'язково. Скінчимо школу й підемо до армії. І може, навіть потрапимо в ці табори, що в нашому лісі. До полковника Соболя.

Ото було б класнючо!

І будемо ми з Павлушею дружити найміцнішою, найвірнішою солдатською дружбою — до останньої краплі крові.

Ну, а... Ганька? Гребенючка? Ну, що ж, нехай буде й Ганька!

Нехай буде Ганька-кулеметниця! Як у фільмі про Чапаєва. Нехай!..

Та коли я висловив цю свою думку, Павлуша перезирнувся з Гребенючкою, шморгнув носом і сказав:

— От любиш ти, Яво, гучні слова! Ну нащо оте — "до останньої краплі крові"?.. Може, все-таки збережемо трохи крові, га?.. І в солдати йти, може, не обов'язково... Ті, хто в інститути вступає, не йдуть же... Підтягтися тільки з навчанням треба!..

А Гребенючка жалібно подивилася на мене й зітхнула:

— Пробач... Не хочу я бути кулеметницею!.. Я художницею хочу!..

— Ану вас!.. Борці за мир! — махнув я рукою. І ми всі троє весело засміялися.

1964 — 1970, 2004

1

Ми й собі пробували той полин їсти, але на другий день кинули — гірке; хай, може, як постаріємо, тоді... А то й зовсім не треба нам такого гіркого несмачного довголіття... (Примітка Павлуші Завгороднього.)

2

Ці три копійки досі лежать у мене вдома, — все ніяк справжнього старця не зустріну. (Примітка Павлуші Завюроднього).

3

Прекрасний письменник Гоголь, і повість його "Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем" — блискуча повість, але далі писати "під Гоголя" я не можу, не вистачає пороху. Вибачайте, далі писатиму вже, як умію. (Примітка Яви Реня).