Велікі ростіть - Вишня Остап
Та ось одного ранку налетіла велика зграя чубатих красунів чибісів — і давай розправлятися з шкідником… Чибіси з тиждень паслися на плантації, доки гетьчисто всенького під'їдня не знищили.
Синички, щиглики та інші наші співочі птахи рятують од черви наші садки.
У тім садку, де живе багато пташок, завжди рясно яблук, груш, слив, і ніколи вони не бувають червиві.
— От через те кожної весни, — говорила Надія Володимирівна, — ми влаштовуємо цілою школою День птахів. В цей день по садках, по лісах та по парках ми всією школою розвішуємо на деревах шпаківні, щоб там гніздилися перелітні птахи і виводили пташеняток. Цього року й ви братимете участь у Дні птахів. Попросіть своїх батьків, щоб вони вам допомогли зробити шпаківні. Вони знають, як це робити…
Багато розповідала Надія Володимирівна про пташок, про те, як народ їх любить.
Про пташок народ поскладав багато байок, оповідань, пісень, приказок, загадок…
— Ану, відгадайте! — загадала вчителька. — "На дереві хатка стоїть, а хазяїн на ґаночку сидить". Що це таке? Не знаєте? Та це ж і буде шпаківня, — засміялася Надія Володимирівна.
— Ану, ще одгадайте: "У воді купався, а сухим зостався!" Хто це такий?
— Качур! — одповіла Мар'яночка.
— Правильно! Молодець, Мар'яночко! — похвалила вчителька. — Качур. Селезень. Правильно буде і гусак… Одне слово, водоплавна птиця… А які ви пісні про пташок знаєте? — запитала вчителька.
— Перепілочка. "Десь була, десь була перепілочка!" — вигукнула Зося.
— Соловей! — крикнув Петрик.
— Жайворонок! — піднесла руку Рая.
— От бачите, скільки хороших пісень складено про наших хороших друзів, про пташок.
Закінчуючи урок, Надія Володимирівна ще раз нагадала, щоб діти попросили батьків поробити шпаківні для птиць.
2
Мар'яночка прийшла із школи додому, пообідала, поробила уроки, а тут і татко прийшов з роботи.
— Татку, ану, відгадай: "У воді купався, а сухим зостався!" Що таке? — підбігла Мар'яночка до татка.
— Гусак! — одповів татко.
— А… "На дереві хатка стоїть, а хазяїн на ґанку сидить". Що?
— Шпаківня!
— Еее! — защебетала Мар'яночка. — Я так не граюсь, ти це раніше знав!
— А тепер ти відгадай! — почав татко. — "Шпори носить, а верхи не їздить!" Хто такий?
Мар'яночка задумалася.
— Ну, у якої птиці є шпори? Хіба ти не знаєш? — допитувався татко.
— У півника! — підскочила Мар'яночка.
— А верхи півник їздить?
— Ні! Знаю! Знаю! Одгадала: півник!
— Правильно! — ствердив тато.
Мар'яночка попрохала татка, щоб він зробив шпаківню. Татко погодився.
З
Настав День птиці.
Мар'яноччин татко зробив чудесну шпаківню і дав її Мар'яночці.
Мар'яночка уважно оглянула шпаківню.
— Таточку, ти ж не все зробив! — звернулася вона до татка.
— Як не все? Все! — відповів татко. — І ґаночок є, де пташки сідатимуть, як до гнізда прилітатимуть! І дах є, щоб дощ не мочив! Все, все є, Мар'яночко!
— А на чому ж маленькі шпаченята спатимуть? — запитала Мар'яночка.
— Як на чому? — дивувався татко. — Намостять їм мама й татко гніздечко з травички та з пуху, там вони й спатимуть.
— Е, я так не хочу, татусю! Я хочу, щоб вони на ліжку спали! Ти зроби маленьке ліжко, а я пошию подушечки, та й поставимо у шпаківню. От їм буде м'якенько спати! Я й ковдру маленьку пошию! Зроби, татусю! Я дуже тебе прошу!
Татко подивився на Мар'яночку, на її благальні оченятка і подумав: "Маленька ще наша Мар'яночка, хоч і школярка! Що з нею поробиш?"
— Зроблю, Мар'яночко! Добре!
Зробив татко маленьке ліжко, Мар'яночка пошила подушечки і поклала все це в шпаківню.
Так з ліжком та з подушечками, і повісили шпаківню на дереві у міському парку.
Коли Першого травня Мар'яночка з татком і з мамою гуляли в парку, вони підійшли до того дерева, де висіла їхня шпаківня. Із неї вилетів чорний шпак. Він сів на гілку біля шпаківні і весело защебетав.
— Не злякалися ліжка й подушечок! — здивувався татко.
А Мар'яночка подумала, що то шпак їй дякує за ліжко та за подушечки. Вона уклонилася шпакові й цілком серйозно промовила:
— Немає за що!
КАПІТАН І ГАРПУННИК
І
Наталочка, біленька дівчинка, дуже така непосидюща, рухлива та прудка, зібралася з мамою їхати в Крим, в Євпаторію.
Наталочка дуже була весела, дуже з цього раділа, через скакалку підстрибувала й приспівувала:
— В Євпаторію! В Євпаторію! Море, море, пляж! Море, море, пляж!
Грай, собачка, дужедуже розумний собачка, із породи спанієлів, і собі підскакував за Наталочкою, хапав її за платтячко й гавкав.
Наталочка дуже любила Грая, їй шкода було залишати його в Києві і їхати без нього в Євпаторію, і вона просила маму:
— Мамочко! Давай візьмемо Грая з собою в Євпаторію! Він там буде в морі купатися, на пляжі лежати!
Мама відмовлялася брати Грая.
— Грая ми не візьмемо, бо йому там буде дуже жарко! А потім, Грай має їхати з татком на полювання, бо він собачка мисливський і має виносити з озера дику качку, як татко її заполює!
Наталочка засмутилася:
— Ой, шкода, що Грай з нами не поїде! Я за ним сумуватиму. А як би він там на сонці засмалився, загорів! Він у нас біленький, тільки мордочка та довжелезні вуха в нього чорні, і на боці чорна пляма, а увесь білий-білий!
Мама засміялася:
— Наталочко! Собачка не може засмалитися на сонці, не може загоріти, бо вовна на сонці не загорає. Загорає й чорніє тіло, а не вовна.
— А ми його пострижемо!
— Ну, ти в мене видумщиця! — махнула рукою мама. — Грай зостанеться з татком удома, полюватиме качок, а ми без Грая в Євпаторію поїдемо, бо тобі треба добре влітку відпочити, здоровенькою, кріпкою бути, ти ж знаєш уже, що восени до школи йдеш!
Наталочка застрибала ще дужче:
— До школи! До школи! До школи!
Наталочка з нетерпінням чекала, коли вже вона піде до школи, і все розпитувала старшого брата Алика, чи хороша в неї буде вчителька, не сердита.
Алик уже перейшов у четвертий клас, учився на "відмінно", був дуже серйозний, слухняний, грав у дворі в футбольній команді крайнього лівого і запевняв і маму, і татка, що, якби він грав у змаганні київського "Динамо" з московським, — він би забив не менше як два голи.
На Наталоччине запитання, яка в них буде вчителька, він одповів так:
— Як будеш учительки слухатися, як будеш на "відмінно" вчитися, твоя вчителька ніколи не буде сердитою!
— Ніколи? — перепитала Наталочка.
— Ніколи! — відповів Алик.
— Так знаєш що? — сказала Наталочка.
— Що?
— Моя вчителька ніколи не буде сердитого. Ось що! — проказала Наталочка і ще веселіше застрибала через скакалку.
— Наталочко! — гукнула мама. — Ти б уже складала свої речі, іграшки, всевсе, що ти маєш брати в Євпаторію! Алик уже зібрався.
Наталочка побігла сходами до квартири, а за нею наввипередки помчав Грай, що так само любив Наталочку, як і вона його.
ІІ
У Наталочки була подружка Шура. Наталочка і Шура були однолітки, ходили разом у дитячий садок і товаришували одна з одною.
Прибігає Шура до Наталочки весела, грайлива:
— Наталочко! А ми з мамою кудись їдемо!
— І ми з мамою теж кудись їдемо! — відповіла Наталочка.
— Куди?
— А ви куди?
— От і не вгадаєш, куди ми.
— А ти думаєш, що ти вгадаєш, куди ми?
— Ну, скажи, куди ви!
— Ні, ти перша скажи, куди ви!
— Ми з мамою їдемо… — Шура зупинилася. — Їдемо… От угадай!
— Ну, куди? Ти ж уже почала говорити!
— Ми з мамою їдемо… Їдемо… У місто-герой!
— Знаю! — підскочила Наталочка. — В Сталінград![3]
— От і не вгадала!
— В Ленінград!
— От і не вгадала!
— В Севастополь!
— І не в Севастополь! Хоч і недалечко від Севастополя, а не в Севастополь!
— У місто-герой ви їдете?
— У місто-герой.
— Недалечко від Севастополя?
— Недалечко від Севастополя.
— На морі?
— На морі.
— На Чорнім?
— На Чорнім.
— Уже знаю! Уже знаю! Уже знаю! — застрибала Наталочка.
— Ну куди?
— В Одесу!
— А ви куди? — і собі запитала Шура.
— Ми з мамою їдемо в Євпаторію! Ось куди ми їдемо!
— Так Євпаторія не герой! — скривилася Шура.
— Ну, так що ж, що не герой, так там пляж, такий там пляж, що такого пляжу в Одесі нема!
— Так Одеса — місто-герой!
— А в Одесі море глибоке. А в Євпаторії, мама казала, ідеш, та й ідеш, та й ідеш у морі далеко, далеко йдеш — і все мілко-мілко… Уже так зайдеш, що тебе й не видно, а воно тільки по коліна! Он яке там хороше море! Не страшне! А в Одесі глибоке море!
— А я хоч і за маму держатимусь, — казала Шура, — так зате Одеса — місто-герой! А повернемося з Одеси, — я в школу ходитиму.
— І я ходитиму! А ми попросимо, щоб нам в одну школу ходити. Добре?
— Мама сказала, що вона в ту школу мене запише, куди й тебе.
— От здорово буде! Я тобі тоді розкажу, що треба робити, щоб учителька ніколи на нас не сердилася. Мені Алик розказав!
— А що?
— Хай потім. Тепер мені треба до Євпаторії збиратися.
III
Наталочка з мамою й Аликом поїхали в Євпаторію.
Наталочка купалася, заходила в море далеко-далеко, а як приплив до Євпаторії пароплав, розпитувала в мами, звідки той корабель пливе, куди. Наталочка дуже полюбила море…
На пляжі мама познайомилася з жінкою-інженером, що приїхала відпочивати після будівництва Волго-Донського судноплавного каналу імені В. І. Леніна.
Жінка та, — її звали Віра Павлівна, — розповідала про будівництво каналу, про те, як радянський народ здійснив давню-прадавню мрію народу нашого — з'єднати дві великі російські річки — Волгу й Дон.
Віра Павлівна розповіла, що Волго-Донський канал тепер об'єднав аж п'ять морів. Починаючи з Крайньої Півночі, з Білого моря, можна пливти в Балтійське море, звідтам річками й каналами до Волги, потім Волгою у Каспійське море, а як повернути у Волго-Донський канал — до річки Дону, і вже Доном у Азовське море, а з Азовського моря у Чорне море.
Віра Павлівна погладила Наталочку по голівці:
— Бачиш, Наталочко! Значить, звідси, з Євпаторії, з Чорного моря, ми з тобою можемо попливти пароплавом аж до Білого моря! Он як!
— А хто водить пароплави й кораблі? — запитала Наталочка.
— Капітани! Морські капітани! — відповіла Віра Павлівна.
— Мамочко! Тьотю Віро! — твердо заявила Наталочка. — Я буду морським капітаном. Я водитиму пароплави й кораблі!
IV
Повернулися до Києва Наталочка з Євпаторії, а Шура — з Одеси. Наталочка розповідала Шурі про Євпаторію і про те, як проїхати з Євпаторії ВолгоДонським каналом аж через п'ять морів.
А Шура розказувала Наталочці про місто-герой Одесу, про те, як вона бачила в Одесі китобійну флотилію "Слава", познайомилася на морі з донькою гарпунника із "Слави", Людою, і вона тепер знає, як Людин татко гарпуном з гармати стріляє в Антарктиці величезних голубих китів.