Сонячний промінь - Борис Грінченко
Маркові трохи не сподобались його хитрі та швидкі очі,- з їх визирав крамарчук. Але взагалі з погляду се був освічений чоловік - гарно вбраний, з гарно підстрижекою русявою борідкою, з викоханим чепурним обличчям. Посідали за стіл, почалася гуртова розмова. Тільки пан Городинський, завсігди балакучий, тепер чогось супився. У його трапилась суперечка з людьми, він не міг її ніяк забути і нарешті таки не втерпів і розповів усім.
- Подумайте, п'ять десятин найкращої пшениці витолочили падлюки! Сьогодні волів заняв,- прийшли, говорять: - Оддайте! - Оддайте! - І такі вже ласкаві та ввічливі!.. Ні, брешете,- заплатіть мені за п'ять десятин пшениці!
- Заплатять вони вам! - обізвавсь Голубов.- Хіба ви не знаєте цього хамства: вони раді б інтелігентну людину з'їсти! Хіба для їх істніє власність? Вони тільки свою власність уміють поважати.
- А панської - ніколи! - перепинив Городинський.- Се правда. Ми і мужики - се два вороги. Мужик вишукує всякої змоги одурити, обікрасти, підвести під монастир пана.
- Невже так? - спитався Марко.
- А ви ще не знаєте? - повернувсь до його старий Городинський. - Ви ще не знаєте цих мошенників? Та знаєте ви, що у мене, відколи я господарюю, ще не було з їми умови, яку б вони цілком, так, як треба, додержали.
- То нащо ж ви з ними маєте діло? - спитався Марко.
- Як - нащо маєте діло? - здивувавсь пан.- Треба ж мені хазяйнувати, треба ж із чогось жити!
- Виходить, що ви все ж користь од їх маєте?
- Вже ж маю! Нащо ж би я й клопотався з цими падлюками! Але коли робиш діло, то роби чесно, а не щоденне одурювання!
- Вибачайте, ви бували коли на селі? - спитавсь у Марка Голубов.
- Бував, але дуже на короткий час.
- Шкода, що ви не були довше та не господарювали самі,- тоді ви знали б що це за цяці. Їм нема ні законів, ні релігії - нічого святого. Се не люди, а свині!
Кров спалахнула в Марка, як він почув цю образу, кинену на його народ. Але він здержавсь, та ще до того тут пристав до розмови Іван Дмитрович.
- Я цілком згоджуюся з вами,- промовив він до Голубова. - Я давно вже думаю про се і дійшов укупі з найкращими адміністративними розумами в Росії до тісї думки, що тут треба якнайшвидше запобігти лихові...
- Та цим же ти запобіжиш? - перехопив старий Городинський.
- Ось,- протяг далі спокійно та поважно син,- я зараз скажу. Мені здається, що лихо в тому, що мужик живе не під законом,- його життя, його діяльність не зрегульовані. А се повинно бути. Повинна бути така адміністраційна система, що не дозволяла б мужицтву хитатися туди й сюди і в дрібницях регламентувала б масову роботу: щоб за погане хазяйнування, за пияцтво, за лайку, за мошенництво, за неходіння до церкви, за неповагу до старших і за всякі такі ікші мужичі провини була зараз кара і щоб та кара завсігди висіла над мужиком, не дозволяючи йому відхилятися набік.
- Справді? - спитався Марко. - І се тільки мужикові? А чому ж, коли так, і не панові? Адже й пани винні в тому.
- Чому? - жваво обізвався Голубов.- Тому, що люди поділяються на дві частини - ні, «стани» - ні, бо ся річ тільки послідок тієї чи іншої державної системи, а я кажу про те, що єсть послідком соціально-економічних обставин,- поділяються на дві частини: освічених або тих, що порядкують, та неосвічених або тих, що працюють. Се закон життьовий, й його ніщо не зсуне. І закон цілком правдивий: на те, щоб процвіла культура, цивілізація, треба, щоб нерозвита маса давала свою мускульну працю. Але ми тепер бачимо, що ця маса нехтує своїми обов'язками і тим шкодить культурі. Мусимо, отже, запобігти цьому лихові, присилувавши її.
- Я додам ще одно,- почав знову Іван Дмитрович,- а саме те, що така система мала б ще й іншу вагу: вона виховувала б масу в потрібному напрямку, робила б з неї гарну дисципліновану робочу силу.
- Себто,- сказав Марко,- ви хочете виховувати народ так, як виховують воли чи коні?
- Чому ні? - зовсім спокійно відмовив Іван Дмитрович. - Дарвін6 довів, що закон для звірят і для людей один. Чому ж нам систему виховання звірів не перенести на темну робочу масу? Вона ж у посуванню наперед цивілізації відограє таку ж ролю, як робоча товарина у нашому господарстві.
- Ні,- озвавсь пан Городинський,- може, твоя система й гарна, але всі ваші системи,- бачили се ми добре за останні часи,- ні до чого не доводять. Волію вже старе кріпацьке право. То так система була! Система слухняності!
- Ах, папа,- ну хто ж тепер може думати про кріпацтво? Се тепер дико! Я кажу, що, зовсім одкинувши ті застарілі форми, можна спорудити таку нову...
- Що вона буде гірша від старої? - перепинив Марко. - Я не розумію тільки одного: як може людина казати про другу людину, що її можка виховувати як коня або вола!
- Я теж цього не розумію! - почувсь зненацька Катеринин голос.- Я згоджуюсь, що мужики не здатні до такого життя, як ми, освічені люди; але все ж вони - люди!.. Чому ж, коли так, не вести їх і на заріз?
- Ah, mon Dieu! Нащо так гаряче? - озвавсь сміючися брат.- Заспокойся, ніхто не буде мужиків
