Діти капітана Гранта - Жуль Верн
- Невже п’ятдесят? - в майоровім голосі вчувався сумнів.
- Так, Мак-Наббсе, саме стільки. Я маю на увазі мореплавців, які визначали межі австралійського суходолу, наражаючись на численні небезпеки в невідомих морях, і мандрівників, що наважувались перетинати цю незнану країну.
- Проте п’ятдесят - щось надто багато,- наполягав майор.
- В такому разі я вам це доведу, Мак-Наббсе,- вигукнув географ, котрий завжди хвилювався, коли йому заперечували.
- То й доведіть, Паганелю!
- Якщо ви не ймете мені віри, то я зараз же перелічу вам усіх!
- Ох, ці вчені! - спокійно озвався майор.- Вони ні в чому ніколи не сумніваються.
- Майоре, ви згодні закласти - вашого карабіна «Пурдей Моор і Діксон» проти моєї далекоглядної труби «Секретан»?
- Чому б і ні, Паганелю, якщо ви матимете з цього втіху? - відповів Мак-Наббс.
- Гаразд, майоре,- вигукнув учений,- вам більше не доведеться полювати з цим карабіном на сарн і лисиць, хіба що я вам його позичу!
- Паганелю,- повагом відповів майор,- коли вам знадобиться моя далекоглядна труба, я завжди даватиму її вам залюбки!
- Отже почнемо! - знову гукнув Паганель.- Панове, прошу правити нам за суддів, а ти, Роберте, рахуй очки!
Все товариство приготувалося слухати географа. Адже йшлося, врешті, про Австралію, куди прямував «Дункан», і познайомитися з її історією було надзвичайно до речі. Паганеля попросили не гаючись розповідати.
- Мнемозіно! - звернувся вчений до своєї покровительки.- Богине пам’яті, мати цнотливих муз, даруй натхнення твоєму відданому й палкому шанувальникові! Друзі мої, двісті п’ятдесят вісім років тому Австралія була ще зовсім невідома. Тоді тільки припускали існування великого південного суходолу. Дві мапи, датовані 1550 роком, які збереглися у вашому Британському музеї, мій любий Гленарване, згадують про чималу землю на південь від Азії й називають її «Велика Ява португальців». Але ті мапи не цілком вірогідні. Отож я переходжу до XVII століття, саме до 1606 року, коли іспанський мореплавець Квірос 62 відкрив землю, котру назвав Australia de Espino Santo, тобто «Південна земля святого духа». Деякі вчені запевняли, що то була зовсім не Австралія, а Ново-Гебрідські острови. Я не заходитиму в суперечку з цього приводу. Зарахуй мені, Роберте, цього Квіроса, й підемо далі.
- Один,- сказав Роберт.
- Того ж року Луїс Вас де Торрес, заступник командира в флотилії Квіроса, дослідив нові землі далі на південь. Але честь відкриття Австралії належить не йому, а голландцеві Теодоріху Гертогу, котрий причалив до західного берега Австралії під 25° широти і дав новій землі назву «Ендрахт», на честь свого корабля. По тому мореплавців більшає. 1618 року Ціхен відкриває на північному узбережжі Арнхеймові й Ван-Діменові землі. 1619 року Жан Едельс досліджує частину західного узбережжя і дає їй своє ім’я. 1622 року Льовен спускається аж до мису, що носить тепер його ймення. 1627 року де Нуітц і де Вітт, один на заході, другий на півдні, завершують відкриття своїх попередників. По їхніх слідах рушив командир ескадри Карпентер, він заглибився в ту широку затоку, яка й зараз відома як затока Карпентарія. Нарешті 1642 року славнозвісний мореплавець Тасман обходить острів Ван-Дімен і, вважаючи його помилково за частину суходолу, називає його ім’ям генерал-губернатора Батавії. Нащадки справедливо змінили назву острова на Тасманію. Отже, мореплавці обійшли навколо Австралійський суходіл і дізнались, що його оточують води Індійського й Тихого океанів. 1665 року він дістав назву Нової Голландії, та цій назві не судилось зберегтися, бо саме тоді слава голландських мореплавців почала занепадати. Скільки прізвищ ми вже маємо?
- Десять,- відповів Роберт.
- Добре,- мовив Паганель,- ставлю хрестика й переходжу до англійців. 1686 року ватажок піратів Вільямс Дамп’єр, член «Берегового братерства», найвідоміший серед флібустьєрів 63 південних морів, прибув на своєму судні «Лебідь» до північно-західного узбережжя Нової Голландії під 16°50΄ широти. Він познайомився з тубільцями й докладно списав їхнє життя та звичаї. 1699 року він повернувся у ту затоку, де колись висів Гертог, але вже не як флібустьєр, а як командир судна «Ребук», що належало до королівського флоту. До сього часу, однак, відкриття Нової Голландії мало значення тільки географічного факту. Нікому не спадало на думку її колонізувати, і за три чверті століття, від 1699 до 1770 року, жодний мореплавець не пристав до її берегів. Аж ось з’явився найславетніший у світі відкривач, капітан Кук, і відтоді починається нестримна європейська колонізація нового суходолу. Джемс Кук тричі висідав у Новій Голландії, вперше - 31 березня 1770 року. Після успішного спостереження на Таїті над проходженням Венери крізь сонячний диск 64 Кук скерував своє суденце «Завзяття» на захід Тихого океану. Відкривши Нову Зеландію, Кук прибув у бухту на західному березі Австралії і, вражений багатством незнаних досі рослин, назвав її Ботанічною. Вона й дотепер зветься Ботані-Бей. Зносини Кука з напівдикими тубільцями малоцікаві. З бухти Кук попрямував на північ, і під 16° широти, біля мису Скорботи, його судно наразилось на кораловий риф. Йому загрожувала небезпека затонути тут, у вісьмох льє від берега. Тоді Кук наказав викинути в море гармати і запаси харчів; наступної ночі приплив підняв на хвилях облегшене судно, яке не затопуло лише тому, що в пробоїну випадково потрапив кораловий уламок і майже заткнув її. Кук спромігся відвести судно до маленької бухти, куди впадала річка, яку назвали Завзяття. Поки лагодили судно, англійці намагались познайомитись із тубільцями, але марно. Згодом судно вирушило далі на північ. Кук хотів дізнатися, чи існує протока між Новою Гвінеєю й Новою Голландією. Зазнавши численних небезпек, десятки разів ризикуючи судном, він нарешті побачив на південному заході море. Отже протока існувала, і Кук перепливає її й висідає на маленькому острові, де ім’ям Англії вступає у володіння щойно відкритого ним узбережжя, давши йому чисто британську назву: Новий Південний Уельс. Минуло три роки, мужній мореплавець мав уже під своїм командуванням два судна - «Пригода» і «Рішучість». Капітан Фюрно на кораблі «Пригода» обслідував береги Ван-Дімена і висловив припущення, що ця земля - частина Нової Голландії. Лише 1777 року, за своєї третьої подорожі, Кук сам відвідав на суднах «Рішучість»