Мартін Іден - Джек Лондон
Отак щедро поділившися з Марією своїми майбутніми благами, Мартін пішов заставляти єдиний свій пристойний костюм. Тільки безвихідна скрута могла довести його до цього, бо тепер він позбавив себе змоги бачитися з Рут. Іншого пристойного костюма у нього не було, а в тому вбогому, що мав, він міг піти до різника або пекаря, навіть і до сестри, але щоб до Морзів, то годі й думати.
Він працював далі, почуваючи себе дуже нещасним, втративши майже всяку надію. Йому почало вже здаватися, що й другу битву програно і що хоч-не-хоч муситиме він стати на службу. Тоді б усі були задоволені - крамарі, сестра, Рут і навіть Марія, якій він заборгував за місяць. Два місяці він не платив за прокат машинки, і прокатний пункт вимагав або грошей, або назад машинку. Мало не в розпачі, ладен уже замиритися на якийсь час, Мартін пішов складати іспит на залізничного поштаря, і, на свій подив, пройшов перший. Отже, посаду було йому забезпечено, хоч ніхто не знав, коли відкриється вакансія.
І ось в один з найгірших його днів у бездоганній видавничій машині щось попсувалося. Певно, її погано змастили чи зіскочило якесь коліщатко. Якось уранці листоноша приніс йому тоненького конверта. Вгорі зліва Мартін прочитав назву й адресу «Трансконтинентального місячника». В Мартіна тьохнуло серце і від раптової кволості затремтіли коліна. Насилу дійшовши до своєї кімнати, він сів на ліжко, все ще не розкриваючи конверта, і в цю мить зрозумів, як то люди, бува, вмирають, одержавши несподівано щасливу звістку.
Певна річ, звістка тут щаслива. Рукопису в цьому тонкому конверті не було, отже це звідомлення, що його прийнято, Мартін пам’ятав, що в «Трансконтинентальний місячник» він послав «Передзвін», одне з своїх «страшних» оповідань на п’ять тисяч слів. А що першорядні журнали, прийнявши рукописи, одразу ж і платять, то в конверті, очевидно, чек. Два центи за слово - двадцять доларів за тисячу; чек, отже, на сто доларів. Сто доларів! Коли він розривав конверта, в пам’яті йому постали всі його борги. 3 долари 85 центів бакалійникові, 4,00 - різникові, 2,00 - пекареві, 5,00 - за городину; разом 14,85. Далі комірне 2,50 і за місяць наперед - 2,50; за прокат машинки 8,00 і за місяць наперед 4,00; разом 31,85. Крім того, гроші на викуп заставлених речей: годинник - 5,50, пальто - 5,50, велосипед - 7,75, костюм - 5,50 (60 відсотків застави - та то дарма). Все разом - 56,10. Перед ним горіли огненні цифри - сума боргу і решта від сотні - 43 долари 90 центів. Коли він віддасть усе, що напозичав, і викупить усі свої речі, у нього в кишені ще бряжчатиме 43 долари 90 центів. До того ж заплатиться наперед за кімнату й за машинку.
Тим часом Мартін вийняв з конверта надрукованого на машинці листа і розгорнув. Чека не було. Він глянув у конверт, підніс на світло і, не вірячи очам своїм, розірвав його хапливим рухом. Чека не було. Він почав читати листа, швидко перебігаючи рядок по рядку, щоб крізь редакторські похвали його оповіданню дійти до суті - тобто до пояснення, чому не прислано чека. Пояснення такого він не знайшов, і враз сам якось пригас. Лист вислизнув йому з рук, очі потьмяніли і, впавши на ліжко, він з головою закутався в ковдру аж під само підборіддя.
П’ять доларів за «Передзвін»! П’ять доларів за п’ять тисяч слів! Замість двох центів за слово - один цент за десять слів! А ще редактор хвалить його оповідання! Чек він одержить тільки тоді, коли оповідання буде надруковано. Отже, всі ці обіцянки платити щонайменше два центи за слово, і то одразу, як рукопис прийнято,- брехня! Оця брехня й пошила його в дурні. Якби він знав це раніш, нізащо не став би писати. Пішов би служити заради Рут. Він пригадав той день, коли вперше почав писати, і жахнувся, скільки згаяв часу. І все це, щоб заробити цент за десять слів! Повно, ті величезні гонорари деяких письменників, що про них він читав,- теж брехня. Усі відомості про літературну кар’єру, що їх він на брався з других рук,- то все брехня, бо ось же й доказ лежить.
Номер цього місячника коштує тепер 25 центів, а вишукана художня обкладинка засвідчує його першорядність.
Це солідний, шанований часопис, він почав виходити задовго до того, як Мартін Іден на світ народився. На його обкладинці стало красуються слова великого письменника, що ознаймують високу місію «Трансконтинентального місячника». Твори того письменника всесвітньої слави вперше побачили світ саме під цими обкладинками. І цей вельмиповажаний високонатхненний журнал платить п’ять доларів за п’ять тисяч слів! Мартін пригадав, що той славетний письменник недавно помер на чужині в страшенних злиднях. Та це й не диво, коли авторам платять так щедро!
Так, він упіймався на гачок. Газети набрехали йому про письменницькі гонорари, і він змарнував два роки. Та тепер уже дзуськи. Більше він уже й рядка не напише. Він зробить те, чого хочуть від нього Рут і всі інші,- піде служити. Тут згадав він про Джо, що блукає по країні вічного свята, і заздрісно зітхнув. Щоденна робота по дев’ятнадцять годин давалася взнаки. Однак Джо не кохав і не мав відповідальності перед коханням, тож міг сміливо мандрувати по країні вічного свята. А в нього, Мартіна, була мета, ради якої варто працювати, і він таки працюватиме. Завтра ж уранці почне шукати роботи. Він сповістить Рут, що змінив свої погляди й готовий вступити до контори її батька.
П’ять доларів за п’ять тисяч слів, за десять слів один цент - оце ринкова ціна мистецтва! Несправедливість, брехня і підлота всього цього не давали Мартінові спокою, а під його приплющеними повіками горіла огниста сума в 3 долари 85 центів - борг бакалійникові. Його морозило, всі кістки ломило. Особливо млоїло в попереку. Боліла голова, боліло тім’я, боліла потилиця, здавалося, болів і пухнув самий мозок, а біль над бровами був просто нестерпний. І все під повіками пекло його безжальне число 3,85. Щоб не бачити його, він
