Алмазне жорно - Кочерга Іван

Ми ж люди бiднi, заробляемо помалу на сiль до оселедця, через крупи до пшона не сягаємо, натягаємо маленькi латки на великi дiрки, де їдять — там пхаємось, а де б'ють — тiкаємо. Така вже наша доля, з дозволу вельможного пана.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Гм... може, й справдi музики. Ану, утнiть лишень якої-небудь веселої, щоб аж у носi засвербiло.

Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.

Всi троє сiдають лiворуч, Скряга — з бубном. Iлько — зi скрипкою. Шенчик — спереду з цимбалами. Грають.

Ш е н ч и к (спiває).

Мала стара бабусенька

Чотири доньочки,

А всi були такi гладкi,

Як тi ластiвочки.

Хорошенькi, молоденькi,

В личку рум'яненькi,

Височенькi, пухнатенькi

I чорнобривенькi.

Отакi носатi,

А такi зубатi,

Ой, тра-ра-ра-ра,

Вмiли жартувати.

У с i (пiдхоплюють хором):

Ой, тра-ра-ра-ра,

Вмiли жартувати.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (регоче, задоволений). Ха-ха-ха. О, тепер бачу, що справдi музики. Ану, утнiть якої-небудь польської. (Спiває).

Iде вода через дуби, гречна панна, дай мi губи,

Я би губ не жалувала, якби мати не видала.

Або "Бернадина"... "Прилучилася новина, з'їли вовки Бернадина", або нi. Краще "Мазура".

Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.

Грають "Мазура". Пан Пшепюрковський спiває, iншi пiдспiвують.

П ш е п ю р к о в с ь к и й.

Гей, мазуре, бий нiжками,

Дiстань вогню пiдкiвками,

А ти, Казю, скачи живо,

Аби не ходила криво.

Панно Зосю, не барися,

Веселiше повернися,

Тодi мазур тiльки радий,

Як танцюють всi до ладу.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ф... фу. (Вихиляє кубок). Що то значить наша старопольска. Ну, так. Тепер я бачу, що ви справдi музики. Можете йти, коли хочете.

Ш е н ч и к (пiдводиться). Дякуємо, ясновельможний пане.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Стривайте! Все ж таки щось тут непевне. Але чого ж це ви опинилися тут, бiля самого кордону? (Пан Прозка пiдходить i щось шепче Пшепюрковському). Ану, пане Вержбенто, подивiться, чи немає в них чого непевного в торбах.

С к р я г а. А щоб тебе чорт лизнув, лядський сину! Пiвтора лиха.

Жовнiри i шереговий пiдходять i починають обшукувати музик.

Ш е н ч и к. Та що це ви, вельможний пане, хiба ж ми злодiї!

Ш е р е г о в и й (виймає з торби в Скряги досить велике кругле люстро в срiбнiй рамцi). Знайшов, пане коменданте! Люстро, та ще в срiбнiй рамi. (Подає люстро Пшепюрковському).

П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, так ось якi ви музики! Люстро в срiбнiй рамi, та ще з графским гербом! Добре. I справдi, як такому красунчиковi та без люстра? Може, тобi ще й пудри треба?

С к р я г а. Глузуй, лядський сину, прийде и на тебе час.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще що? (Дивиться в люстро). А й справдi подряпала, проклята гайдамачка... А бодай

Ш е р е г о в и й. В цього бiльш немає. (Обшукує Шенчика). Камiзелька, пане коменданте. (Пiдiймає вгору блакитну єдвабну камiзельку).

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Добре. Ще один галанець. Якраз Савцi свитка, тiльки рукавiв нема.

Ш е н ч и к. Така вже в мене вдача, пане полковнику. Я не органiст — не перебираю.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Добре, добре. Далi.

Ш е р е г о в и й (обшукує Iлька). Щось у руцi затиснув — не дає.

Iлько кидає на стiл наперсток i одвертається.

Ш е р е г о в и й (подає Пшепюрковському). Золотий наперсток, пане коменданте.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Га! Наперсток! То з кого це ти його зняв, приятелю? Чи, може, ти не музика, а кравець?

С к р я г а (хмуро). Шив вас Швачка i без наперстка, вельможний пане.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ага, не втерпiв, приятелю. Обiзвався. Так ось якi ви, виходить, музики! Добре. Бачите, пане чеснику, яке в мене око на гайдамакiв. Ну, що ж, пограли, погуляли — тепер потанцюйте в Коднi. Пане Вержбенто! В залiза їх! Так-то, пане, здається, Скряго, хоч i добре ти граєш на бубнi, але прийдеться й тобi заспiвати.

С к р я г а (кидає об землю своїм бубном i хапає бандуру — тепер вiн випростався на весь свiй великий зрiст, i жовнiри мимоволi одступають назад перед його повною дикої величностi постаттю i натхненним поглядом). Геть з цим бубном, пане коменданте! Спiвали ми вам не з власної волi, так послухайте ж по нашiй охотi... (I перш, нiж устигли йому перебити, вiн ударяє зразу в струни i спiває на стародавнiй широкий голос з могучою експресiєю i силою).

Перебийнiс водить немного —

Сiмсот козакiв з собою,

Рубає мечем голови з плечей,

А решту топить водою.

Ой, пийте, ляхи, води-калюжi

Болотянiї.

А що пивали по тiй Вкраїнi

Меди та вини ситнiї.

Ой, чи бач, ляше, що пан Хмельницький

На жовтiм пiску пiдбився,

Лядськую славу загнав пiд лаву —

Вже не вернуть вам Вкраїну!

П ш е п ю р к о в с ь к и й (схоплюється). Зараз же хапайте мерзоту! В залiзо його, поганця! А! Ти заспiваєш у мене iншої, собако!

Жовнiри хапають Скрягу; вiн, ухопивши за шийку бандуру, починає бити нею жовнiрiв, деякi падають. Пан Пшепюрковський, що пiдходить ближче, теж дiстає по головi й падає.

П ш е п ю р к о в с ь к и й (пiдводиться i, вхопившись за голову, закриває хусткою рану). Бий! Колоти їх на мою голову! Так ось якi це музики! Добра музика, до ста дяблiв! Бачите, пане чеснику, яке наше життя з цими лотрами.

Нарештi пiсля колотнечi i великих зусиль зв'язують Скрязi руки за спиною, потiм в'яжуть Шенчика й Iлька.

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Бачите, пане чеснику, що за звiр? Що й казати — ведмiдь здоровий. От тобi i музики. Шикуйся! Гайдамак наперед! (Придержує голову хусткою). А, проклятi лотри... Рушай!

Пшепюрковський, Пауша, зв'язанi музики i всi жовнiри виходять, забравши також i конфiскованi речi. На кону тiльки корчмар, обидва пани i слiпа дiвчина.

К о р ч м а р (здiймає догори руки). Ну й день сьогоднi! Хороша торгiвля, щоб я так жив!

По всiй корчмi слiди бiйки, перекинутi лавки, поваленi столи тощо. Слiпа дiвчина сидить у своєму кутку, притуливши руки до вискiв.

VII

Л i я. Боже мiй... Як страшно i шумно на цiм свiтi... Чого вони всi так кричали?.. I яка страшна їхня музика...

Пани Лозка i Прозка, переморгнувшись мiж собою, зараз же рiшуче пiдступають до корчмаря.

П р о з к а (виймаючи пiстоль). Ну, пане Янкелю, давай мерщiй алмаз. Живо.

К о р ч м а р (зляканий). Який алмаз? (Зухвало). Та що це за жарти! Забирайтесь геть!

Л о з к а (теж виймаючи пiстоль). Що таке? Що тобi — життя набридло? Зараз же давай алмаз!

П р о з к а (шипить од злостi). Мерщiй, пся крев, нам нема часу.

К о р ч м а р. Пробi... Кала...

Обидва шляхтичi враз притуляють пiстолi до його голови.

П р о з к а. Писни тiльки, пся крев... Зараз же давай алмаз. Ах ти, собако! Ми за цим алмазом два тижнi полюємо. Ну!

К о р ч м а р (виймає камiнь й оддає шляхтичам). Ой, вей iз мiр! Гвалтiвники! Гайдамаки! Лотри!

Л о з к а. Що таке? (Загрожує йому пiстолем).

К о р ч м а р. Пробi! (Вибiгає геть iз репетом).

Л о з к а (вихопивши камiнь у Прозки). О... Яка ж розкiш! Ха-ха-ха. Нарештi — таки вiн мiй. Ну, й дурнi ж цi гайдамаки! Ха-ха-ха. Сказано, хлопи. Свинi, пся крев.

П р о з к а (в свою чергу вихоплює камiнь у Лоз-ки). Але не так швидко, мiй пане! Здається, i я тут не зайвий.

Л о з к а (розлючений). Прошу не хапати з рук, мiй пане! (Знов вихоплює камiнь, вiн падає i кудись котиться). А, до ста дяблiв, — покотився. (Нагинаються обидва i починають шукати по всiй пiдлозi камiнь). Ще, не дай бог, куди закотився. А все ти, пся крев.

Лазять, шукаючи та лаючись, по хатi. Нарештi обидва пiдводяться i неймовiрно дивляться один на одного.

П р о з к а. Що за чортовиння! То де ж вiн?

Л о з к а. Еге, голубчику, ти, мабуть, знайшов, та думаєш, що так i буде. (Хапає його за комiр, починається бiйка). Ах ти, котолупе поганий!

П р о з к а (вихоплює шаблю). Калавур! Пробi!

Л о з к а (теж вихоплює шаблю). Вкрав, та ще й пробi! А цього не хочеш!

Б'ються. Прозка падає. Лозка зупиняється з жахом, опустивши шаблю.

Л о з к а. А, до ста дяблiв. Невже ж у шию... (Нахиляється до нього). Так i єсть... не дише. (Хапливо обшукує тiло). От лихо, Єзус, Марiя! То невже ж i в нього немає?.. Здається, йдуть... (Схоплюється й озирається з жахом). Боже мiй, що ж робити? (Хапається за голову). Де ж камiнь? (Озирається). Слiпа! Вона не бачила... тiкати, тiкати мерщiй! (Вибiгає геть, ще раз озирнувшись на труп).

Лi я (опанована безумним жахом, виходить iз свого кутка, йде на середину хати, простягаючи обидвi руки перед собою). Хто? Хто тут? Чому всi мовчать... Чому тут так тихо, наче в могилi... Менi страшно... менi страшно, мамочко моя рiдна... (Спотикається на труп Прозки i, торкнувшись його руками, кричить з жахом). Ай! Ай! Хто, хто тут? (Забруднила в кров руки). Чому... чому мої руки мокрi?.. Ай! це кров!

Пуста корчма з перекинутими столами i лавками. Труп довгоносого шляхтича i бiдна слiпа дiвчина, опанована жахом, яка не може зрозумiти, що таке дiється навколо.

Нарештi вона йде праворуч i наступає босою ногою на алмаз.

Л i я (кричить вiд болю). Ай! (Плаче), Я наступила на щось гостре. Як заболiла моя бiдна нiжка. (Нахиляється й пiднiмає алмаз). Якийсь камiнь... або бите скло... (Держить алмаз).

Вiдчиняються дверi i ввiходить Авраам Цвiкловiц, старий єврей з виразним i вродливим обличчям, з довгою сивою бородою, одягнений у чорну оксамитну шубу, велична, iмпозантна постать.

Ц в i к л о в i ц (на порозi). Гей! Хто тут? Хазяїн! (Увiходить у хату i здивовано озирається). Що таке? Все зруйновано, перекинуто... труп... (Вiн пiдходить до Лії). Якась дiвчина... здається, єврейка. Слухай, дiвчино, чи не бачила ти, де хазаїн?

Л i я. Я не можу бачити. Я слiпа... Виведи, виведи мене звiдси, добрий чоловiче... Менi так холодно... страшно... тут було так галасно, хтось бився... кричав...

Ц в i к л о в i ц. Бiдна дiвчино, де ж твоя хата?

Л i я. В мене немає хати... Я хотiла вийти сама, але накололася ногою на це скло, — у мене ж немає черевикiв. (Показує йому алмаз). Бачиш, яке велике скло. Менi було так боляче.

Ц в i к л о в i ц (бере алмаз. Здивовано). Боже великий! Це ж Липовецьке жорно! Славетний алмаз княгинi Вiлькомiрської. Алмаз, який вона шукає по всiй Українi. Скiльки людей тебе шукало даремно, ти облитий кров'ю i зараз... (Вiн озирається на труп Прозки). Одна людина вбила другу за володiння тобою... а знайшла тебе бiдна слiпа дiвчина, що не знає навiть твоєї цiни, що навiть не побачить нiколи твоєї блискучої краси.