Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький

Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький

Читаємо онлайн Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький
class="p">- Та як би пак були паляницi, то й то не бiда, а то якiсь пундики на яйцях та на молоцi, - жартувала й собi стара.

- Може, Зiньку, тобi забажалося пундикiв? Може, ти хочеш сватати Маринку? - пiшов навпростець батько.


- Не знаю, тату, що вам на це одповiдати, бо до сватання менi ще так далеко, як звiдсiля до Києва, або й далi, - сказав син i задумався.


- А до залицяння то близько звiдсiля, - додала мати. - Тiльки хтозна, що вийде з того залицяння. Ох, ох! Маринка не нашої верстви людина. Ох Боже мiй! - сказала мати i зiтхнула.


- Ну, вже й ох! вже й почала стогнати. Ще нi сiло нi впало, а вона й охає! Хвалити Бога, i спасiвських мух ще не видко, а вона вже й ох! - промовив Демко.


- В неї рiдня шляхетська, в неї рiдня гетьманша Виговська та князi Любецькi, Соломирецькi, Огiнськi та ще якiсь там сенатори, чи що. Не для тебе, сину, ця калина саджена, не для тебе й Маринка зряджена. Ох Боже мiй! Тiльки занидiєш, зачеврiєш та замучиш себе залицянням, а з того нiчого не вийде, бо за тебе, сину, не видадуть Маринки. Ох, ох! - сказала мати.


- Мамо, схаменiться! Ви говорите так, неначе я вже заслав старостiв до Маринки по рушники, - сказав син.


Старий Демко пахкав димом з рота i осмiхався.


- Та це твоїй матерi прийшла вже година охати, бо швидко корови та вiвцi прийдуть з череди, то треба буде заходжуватись коло роботи. Це через корови та через дiйницi вона охає, а не через Маринку, - говорив Демко i все осмiхався з-пiд кудлатих довгих вусiв.


Тим часом в воротях з'явився один старий сивий козак, такий старий, як i Демко Лютай, в вишневому жупанi iз коротким кривим цибуком в зубах, на котрому стримiла люлька така завбiльшки, як добрий кулак. То був козак Мiняйло, сучасник битви пiд Кумейками. Високий i довгоногий та сухорлявий, Мiняйло дибав через двiр, наче журавель через поле, i простував до ганку. Вiн поздоровкався, скинув шапку з червоним верхом i поклав її на верхньому схiдцi ганку. Зараз за ним прийшло ще кiлька старих сивих козакiв, що брали спiл в битвах з поляками ще за Богдана Хмельницького. Їх поминули сотнi польських куль, неначе якимсь чудом, i вони повертались до Чигирина живi, хоч i пошматованi польськими шаблями. В одного тягся смугою синiй рубець через усю щоку, в другого синiли шрами на лобi, в третього було тiльки одне вухо, а друге вiн загубив пiд Корсунем в битвi.


Старi козаки привiтались, поклали шапки рядочком на схiдцi i посiдали в ганку на лавках. Стара Ольга оступилась з мiсця i стала в дверях. Цi старi козаки трохи не щодня навiдувались до осавула Лютая, щоб побалакати про старовину, про давнi битви, та в гуртi покурити люльок та смикнути по добрiй чарцi горiлки.


- А що, Демку? чи ти чув, що задумав вчинити наш новий гетьман? - почав балакати Мiняйло.


- Чув, чув. Вiн задумав знов пристати до Польщi i потягти за собою й Україну, але це нiсенiтниця, - сказав недбайливо Демко. - Україна не телиця, не потягнеш її за роги налигачем.


- Це, мабуть, гетьманша його пiдбиває, бо вона шляхтянка i не любить козакiв. Дуже вже її манить польський дух, як кота сало, - сказав один сивоусий козак.


- Ох Боже мiй! про гетьманшу недобра слава йде помiж козаками в Чигиринi, - обiзвалась з порога Ольга. - Ця нова гетьманша не те, що стара гетьманша, Ганна Хмельницька. Щось вона трохи закарлючилась на другу Богданову жiнку Чаплинську. Ой Господи! який тепер свiт настав!


- Як збунтується гетьманша, то ти, жiнко, збирай жiноцьке вiйсько та й качай на неї з гармат та рушниць! - сказав Демко.


- То й зберу! А ти думаєш, не зберу? Та й буде гетьманшi й полякам те, що вчинили козачки та молодицi ляхам в Трилiсах та в Бушi, - сказала Ольга. - Коли прийдеться круто, то й козачки стануть з рушницями на ворога. Ой Боже наш милостивий! Коли б тiльки Бог не попустив, щоб до цього дiйшлося. Ох, ох!


- Це гетьман хоче запровадити на Українi польськi шляхетськi порядки, хоче для козацької старшини добути шляхетських привiлеїв, хоче, щоб польська шляхта вернулась на Україну, - сказав Демко.


- Пху! - плюнув Мiняйло на один бiк.


- Пху! - плюнув один старий козак на другий бiк.


- Не дiждуть вони цього! - крикнув Мiняйло. - Ми знов станемо в козацькi ряди! Ще раз помiряємось з польською шляхтою шаблями.


- I навiщо полковникам та сотникам те шляхетство? Хiба на йому буде м'якше спати? хiба його в голови покладеш чи пiд себе пiдстелиш? Не знати що задумав гетьман! Усi на Українi повиннi бути рiвнi i мати однаковi привiлеї. Навiщо ж так воно, що одному привiлеїв з головою, а другим нема нiчого, тiльки латанi свити? - промовив молодий Зiнько.


- Розумнi слова приємно й слухати. Збулись вже ми клопоту, а тут тобi й на! - сказав Демко, очевидячки, радий, що син потрапляє в його думки.


- Бились, бились, войдувались з польським вiйськом, дiйшли до кiнця, а тут тобi й на закарлючку! Ет, чортзна-що вигадує гетьман! - обiзвався Мiняйло.


- Скiльки людей вигубили, а тут тобi й на! - обiзвався один козак.


- Це правда, що починай знов спочатку: випили пляшку лиха до дна - знов наливай пляшку, коли в пляшцi дно видко! Гетьман углядiв сухе дно в пляшцi i ну наливати знов, - сказав Демко.


- Але вiн i сам вп'ється на смерть. От тобi, гетьмане, тодi й на! - сказав Мiняйло.


- I сам вп'ється на смерть, i впоїть на смерть Україну, - сказав Демко Лютай.


- Але ми не попустимо цього! нiколи не попустимо! Знов станемо коло мушкетiв! Знов вдаримо з гармат на шляхту! - крикнув старий Мiняйло, схопившись з мiсця, i заточився. Старi ноги вже згинались пiд його легкою сухорлявою фiгурою, неначе пом'яте стебло жита.


- Не попустимо гетьмановi! Нехай i в головi собi не покладає цього! - кричали козаки. -

Відгуки про книгу Гетьман Іван Виговський - Нечуй-Левицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: