Хто винен - Чайковський Андрій

О, я там багато дечого навчився! Знаю читати та писати, рахувати, навчився столярської роботи.

При тих словах, що в голосі виглядали на іронію, він заспокоївся, а то говорив ті жалі таким якимсь ніжним голосом, начеб справді мала дитина або вдарена собака жалілася, що їй кривду зробили.

— За це, що мене багачі на таку добру дорогу справили, треба їм віддячити...

— То будеш у криміналі гнити все?

— Чого ж усе? Раз не вдасться, а п’ять разів удасться. Для нас, злодіїв, кримінал — то так, як для хлібороба градобиття. Щороку град не б’є.

— Прийде час, що і в тобі озветься сумління.

— Моє сумління не спить, я бідних не кривджу. Повірте, мені, що я раз одному конокрадові ребро зломив за те, що в бідного мужика вкрав пару конят. Мусив їх другої ночі сам відвести, бо погрозив, що скличу наш злодійський трибунал, а він страшніший, як той цісарський. У нас немає іншої кари, як смерть або каліцтво. Той шельма не мав сумління, бо в того мужика було всього три морги земельки і аж п’ятеро діток. Я лише багачам боки пристругую, щоб надто не грубіли та не подушилися салом своїм. Та жарт набік, але скажіть мені, скажіть по правді, хто тому винен, що я став тим, чим я тепер є?

Припонь, не чекаючи відповіді од мене, натиснув з усієї сили і повалив на землю викорчувану черешню.

Я не знав, як йому відповісти.

[1] Бойки — верховинці з Самбірського округу (прим. автора).