Мина Мазайло - Куліш Микола
Тоді голосно до Улі:
— Прочитайте, Улю (розгорнув книжку і показав де), оцю народну пісню. Читайте голосно, виразно і тільки так, як у книжці написано.
Уля, хвилюючись, напружено:
— Брат і сестра. Під ґарою над криницею...
Мокій
— Не під ґарою, а під горою... Там написано: під горою. Читайте, будь ласка, як написано.
Уля
— Під ґарою...
— Під горою, го!
— Під ґорою, ґо!
— Го!
— Ґо!
— Де ж там, Улю, "ґо", коли в книжці "го" стоїть. Взагалі в українській мові рідко коли звук "ґе" подибуємо, хіба в таких словах, як (на батьків бік голосно) ґуля, ґава, ґирлиґа, а то скрізь кажемо "ге".
Баронова-Козино раптом стрепенулась:
— Стривайте, стривайте! Я знайшла секрета, як вас навчити. Боже мій, знайшла... Ось як: читайте, і де "ґе" стоїть, там вимовляйте ка, к.
Мазайло несміливо:
— Ка, ки...
Баронова-Козино
— Так! Читайте!
Мазайло
— Пахнет сеном над лу-ками...
Баронова-Козино
— Так! Так!
Мазайло сміливіш:
— Песньой...
— Песнєй.
— Пєснєй душу веселя, баби з к-раблями рядамі...
Баронова-Козино рівним методичним голосом:
— Не з ґраблямі, а з ґрап-лямі.
Мазайло старанно, аж жили напнулись:
— 3 краб-лямі...
Баронова-Козино
— Та ні! У вас тепер не "ге", не "кге"... Треба казати не з ґраблямі, а з ґраплямі, с... Окрім цього, в руській мові там, де звук "б" не акцентовано, треба його вимовляти як "п": с ґрап-п-плямі...
Мазайло обережно, як по камінцях через воду:
— С крап-лями...
— Мі.
— С к-крап-ля-мі рядамі.
— Так!
Мазайло сміливіш:
— Ходять, сєно шєвєля. Там сухое убірають мужічкі є-ко круком.
Баронова-Козино
— Не єко, а єво!
Мазайло
— Як? Та тут же стоїть буква "ги", себто "к", а не "в".
Баронова-Козино
— В інтелігентній мові вимовляють "єво", а не "єго" і не "є-хо".
Мокій стрепенувся. Аж підскочив. До Улі:
— Стривайте! Я теж знайшов секрет, як вас навчити. Знайшов! Ось як: читаючи, вимовляйте "г" як "х". Ну, Улю!
Уля
— Під хорою...
Мокій
— Приблизно так.
Уля сміливіш:
— Під хорою над криницею...
Мокій
— Улю, як у книжці написано. Над криницею, цею "е"... (Раптом). Скажіть, Улю, паляниця!
Уля
— Паляниця.
Мокій
— Такі Вірно! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови.
Уля
— Серйозно?
— Серйозно.
Баронова-Козино до знервованого Мазайла:
— А що таке паляниця?
Мокій голосно:
— Український білий хліб.
Баронова-Козино
— А я й досі не знала.
Мокій
— Отож і горе, що їсте, а не знаєте... Читайте, Улю, далі.
Мазайло демонстративно перебив:
— Єво кру-ком на воз віламі кідают, воз растьот, растьот, как дом. В ожиданьї...
Баронова-Козино
— В ажіданьї.
— Ва-жіданьї конь убо-кій точно вкопаний сто... стаїть: уші врозь, дукою нокі і как будто стоя спіт.
Баронова-Козино
—Так!
Мазайло голосніш:
— Только Жучка...
Баронова-Козино
— Толька Жучка...
Мазайло про себе:
— Агаї Це значить жучку звуть Толя, Толька... (Голосно). Толька жучка удалая в рихлом сене, как в валнах...
Баронова-Козино
— Прекрасно!
Мазайло, Баронова разом, натхненно:
— То взлетая, то ниряя, скачет, лая впопихах.
У Баронової-Козино чути "впап'хах", у Мазайла — "упопихах".
Баронова-Козино
— Ну от! Прекрасно!
Мазайло зворушено і глибокодумно:
— Господи, то єсть преблагій Господи! У такому, сказать, маленькому віршикові і така сила правільних проізношеній!
Баронова-Козино
— Запишіть їх — далі ще більше буде!
Мазайло побожна:
— Запишу собі на папері і на серці...
Сів писати, шепочучи, немов молитву:
— Замість г — к, замість к — в, б — п, о — а...
Мокій до Улі:
— Читайте далі.
Уля
— Під хорою над криницею хорювали брат з сестрицею...
Мокій
—Так.
Уля голосніш:
— Хорювали, обнімалися — слізоньками умивалися. Ходім, сестро, хо-горою...
Мокій
— Так.
Уля голосніш і вільніш:
— Скинемось травою. Ходім, сестро, ще й степами — розвіємось цвітами...
Мокій, як диригент, що почув фальшиву ноту, замахав благальна руками:
— М'якше! М'якше! Цьвітами...
Уля м'яко:
— Цвітами.
Мокій
— Прекрасно.
Уля зворушено:
— Розсіємось цвітами.,. Будуть люди квіти рвати та нас будуть споминати... (Крізь сльози). Оце, скажуть, та травиця, що брат рідний та... (заплакала) сестриця...
Мокій
— От вам і маєш... Та чого ви, Улю? Чого?
Уля плачучи:
— Дуже жалісно. Таке маленьке і яке ж жалісне...
Мокій, сякаючись:
— Ну, заспокойтесь, Улю, заспокойтесь... Скажіть, п'ятниця...
Уля покірливо:
— П'ятниця...
Баронова-Козино до знервованого й збентеженого вкрай Мазайла:
— Ах, Боже мій! Що це таке?
Мазайло звівся, як дракон:
— Ха-ха-хаї Це по-їхньому зветься українізація!
Грякнувши щосили дверима, зачинив їх,
Уля здригнулася, скочила, зблідла:
— Ой, що це таке?
Мокій, схопивши ручку з пером в одну руку:
— Ха-ха! Зачиняють двері! Це ж русифікація!
Другою мало не зірвав — розчинив знов двері. Став.
Важко нависла передгрозова тиша,
Мазайло, ледве стримуючись, до Баронової-Козино:
— З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к — г, замість г — в, п — б... Наприклад. Наприклад... (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?
Баронова-Козино
— Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама… (Почала, теж заплуталась). Замість ґ — г, замість к — х, б — п… Ах, Боже мій, п б… наприклад (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!..
Тим часом Мокій до Улі:
— Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть, Замість г — г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею... (У нестямі). У криницю його! У криницю!..
7
Убігли Мати й Рина.
Мазайло до Мокія:
— Це мене?
Мокій до батька:
— Тільки тебе.
— У криницю?
— З новим прізвищем!
— З новим прізвищем?
— З новим прізвищем! У криницю!
Мати до Рини:
— Чуєш?… (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..
Побігли в розпачі у коридор. Тим часом Мокій до батька:
— Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?
Мазайло
— Я справді серйозно міняю наше прізвище.
Мокій вдруге:
— Ти... наше прізвище міняєш справді, серйозно?
Мазайло
— Я наше прізвище міняю справді, серйозно.
Мокій
— Наше прізвище?
Мазайло
— Наше прізвище.
Мокій
— Ти?
Мазайло
— Я.
Мокій
— Мазайло?
Мазайло
— Я вже не Мазайло.
Мокій
— Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?
Мазайло
— Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду...
Рина з дверей голосно, радісно:
— Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!
Мати назустріч:
— Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...
8
Рина, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:
— ... А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася...
Тьотя
— Я розумію... Я так і знала, але... але дозвольте спитати...
Мазайло поцілував тьоті руки:
— Пахнєт сеном над лукамі... Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію... Як до причастя підходив... І от (на Мокія) він! Він!..
Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:
— Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але...
Мазайло показав на Баронову-Козино:
— Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній...
Тьотя привіталася:
— Ах, я так і знала, але...
Рина на Улю:
— Моя подруга — Уля Розсохина.
Тьотя
— Ах, розумію, але...
Мазайлиха до Мокія:
— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?
Мокій мовчки привітався.
Мати
— Отакий, як бачиш, Мотенько!
Тьотя
— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?
Аж скрикнула Тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій. затривожилися.
Мати з переляку перепитала:
— А що?
Тьотя
— І ви отут сидите і не знаєте?
Мазайло
— Та що таке?
Тьотя
— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?
Майже в с і разом:
— Ні...
Тьотя
— Не бачили, не читали? "Харків" — написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: "Харків". Дивлюсь — не "Харьков", а "Харків"! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?
Мазайло
— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.
Тьотя до Мокія:
— Та-ак?.. Навіщо?
Мокій
— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?
Мазайло
— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?
Мокій
— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач — отож треба додати...
Мазайло за серце як навіжений.
Мати зойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух — здригнула.
Тьотя до Мокія:
— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не "Харьков", а "Харків"?
Мокій
— Так!
Тьотя
— І ти справді за... (бридливо) за Квача?
Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула.
Мокій, побачивши все це:
— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!
Баронова-Козино мало не знепритомніла.
Мокій вбіг у свою комірку. Тоді всі, крім Улі, до тьоті:
— Ну, що тепер з ним робити? Що?
— Ах, Боже мій, що?
Мати
— Може, проклясти?
Мазайло
— Убити, кажу?
Рина
— Оженити?
А тьотя ходила Наполеоном і думала.
Мати сіла і заплакала:
— І в кого він такий удався? У кого? Здається ж, і батько, і я всякого малоросійського слова уникали...
Рина
— Ти ж казала, що він у дядька Тараса вдався.
Мати
— Ой, хоч не згадуй. Не дай Бог, оце трапився б ще він...
Задзвонив дзвоник.
