Мартін Іден - Джек Лондон

Мартін згадав про свій п’ятигодинний сон і посміхнувся. Його кімната містилася над пральнею в тому самому будинку, де й машина, що гнала воду, подавала електрику й рухала пральні прилади. Механік, котрий мешкав у сусідній кімнаті, зайшов познайомитися з новим робітником і допоміг Мартінові приладнати на довгому шпурі електричну лампочку, щоб можна було переносити її від столу до ліжка.

Другого ранку Мартін прокинувся чверть на сьому, за півгодини до сніданку. У пральні була лазня для обслуги, і Мартін, на превеликий подив Джо, взяв холодну купіль.

- Оце так чудасія! - вигукнув Джо, коли вони сіли за стіл у кутку готельної кухні.

З ним разом снідали механік, садівник з помічником і двоє конюхів. Всі їли похмуро й похапцем, лише зрідка перекидаючись словом. Прислухаючись до цієї розмови. Мартін відчув, як далеко від них він одійшов. Їхня духовна обмеженість аж гнітила його, і йому хотілося якнайшвидше вибратися звідси. Тим-то похапцем, як і вони, проковтнувши гидкий, мов помиї, сніданок і опинившись за кухонними дверима, він полегшено зітхнув.

Ця парова пральня була невеличка, але добре устаткована,- найновіші механізми робили тут усе, що тільки можна робити машинами. Мартін, за вказівками Джо, почав сортувати великі купи брудної білизни, а той пустив у хід пральну машину й взявся розводити рідке мило, таке їдуче, що він мусив обмотати собі рушником рот, ніздрі й очі і став схожий на мумію. Розібравши брудну білизну, Мартін узявся допомагати Джо викручувати уже випрану. Вони кидали її у машину, що робила за секунду кілька тисяч обертів, витягуючи з білизни воду відцентровою силою. Далі він бігав від сушарки до віджимачки, а поміж тим ще «витрушував» панчохи й шкарпетки. По полудню, поки грілися праси, вони качали панчохи. Потім до шостої прасували білизну, але врешті Джо з сумнівом похитав головою.

- Відстали,- сказав він.- Доведеться працювати й після вечері.

Після вечері вони працювали при сліпучому електричному світлі аж до десятої години, поки не випрасували все й не поскладали в сортувальній кімнаті. Стояла гаряча каліфорнійська ніч, і, хоч вікна було розчинено навстіж, у пральні від розжареної до червоного печі, де грілися праси, панувала пекельна жарінь. Мартін і Джо поскидали верхні сорочки і задихалися в самих безрукавках, обливаючись потом.

- Наче судно в тропіках вантажив,- сказав Мартін, коли вони пішли до себе нагору.

- Нічого, в тебе діло правується,- відказав Джо.- Працюєш по-щирому. Коли так будеш і далі, то тільки за перший місяць дістанеш тридцять доларів, а за другий я вже дам сорок. Але не може бути, щоб ти ніколи раніш не прасував. Мене не обдуриш.

- Слово честі, за все життя й ганчірки не випрасував! - боронився Мартін.

Опинившись у своїй кімнаті, він здивувався, що відчуває таку втому - він забув, що працював чотирнадцять годин поспіль, ані передихнувши. Він поставив будильника на шосту і відрахував назад п’ять годин. Отже, можна читати до першої. Скинувши черевики, щоб відпочили набряклі ноги, він сів до столу й розгорнув Фіске на тій сторінці, де спинився два дні тому. Але спіткнувся вже на першому абзаці і почав перечитувати його знову. Аж раптом прокинувся від болю в занімілих м’язах і холодного гірського вітру, що війнув у вікно. Глянув на годинника. Була друга. Він проспав чотири години. Тоді він роздягся, ліг у постіль і, тільки торкнувся головою подушки, відразу ж заснув.

Вівторок так само минув у напруженій роботі. Швидкість, з якою працював Джо, просто дивувала Мартіна. В праці з нього ставало десяток демонів. Він увесь час був, як напнута струна, і протягом довгого дня не згаяв ані хвилинки. Зосереджувався геть цілий на роботі, щоб не марнувати часу, і показував Мартінові, де замість п’яти рухів можна зробити три, а замість трьох - два. «Вилучення зайвих рухів»,- назвав це Мартін, стежачи за Джо і беручи з нього приклад. Він сам умів добре працювати, був швидкий та кмітливий, і завжди пишався тим, що в роботі його ніхто не міг перегнати. Тим-то й тепер він весь поринув у працю, прислухаючись до порад і зауважень старшого товариша. Він розтирав крохмаль на комірцях та манжетах, щоб під час прасування не було найменших грудочок, і робив це так вправно, що Джо навіть похвалив його.

За цілий день вони не мали й хвилини вільної. Джо, скінчивши одне діло, ані передихнувши, перекидався на інше. Вони накрохмалили двісті білих сорочок,- правою рукою захоплюючи разом комірець, манишку й манжети, а лівою піддержуючи саму сорочку, щоб вона не потрапила в крохмаль - такий гарячий, що доводилося раз у раз опускати руку в холодну воду. Цього вечора до пів на одинадцяту вони порали тонку жіночу білизну.

- Ну, я за тропіки й проти одежі,- засміявся Мартін.

- А мені там нічого робити,- відповів Джо серйозним тоном.- Тільки й умію, що прати.

- Зате вже добре.

- Ще б пак! Почав у Контра Коста в Окленді з одинадцяти років,- готував білизну для качання. Відтоді збігло вісімнадцять років, і за цей час я ні до чого іншого не брався. Але такого каторжного ярма, як тут, ще ніколи не траплялося. Сюди треба принаймні ще одного. Завтра знов до ночі працювати. В середу завше вечорами треба качати комірці й манжети.

Мартін знову завів будильник, сів до столу й розкрив Фіске. Однак не скінчив і першого абзаца. Рядки зливалися, голова на в’язах не трималася. Він почав ходити по кімнаті, бив себе по голові, та ніяк не міг збороти сонливості. Тоді, поклавши перед собою книжку, вирішив читати, розсуваючи повіки пальцями, але так і заснув з розплющеними очима. Тоді скорився і, ледве розуміючи, що робить, роздягся й кинувся на ліжко. Він проспав сім годин важким тваринним сном і, прокинувшись від деренчання будильника, відчув, що не виспався.

- Багато начитав? - спитав його Джо.

Мартін похитав головою.

- Ну, нічого. Сьогодні будемо допізна качати, а зате в четвер пошабашимо о шостій. Отоді вже собі начитаєшся.

Того дня Мартін у великій балії, повній міцного розчину мила, прав шерстяні речі за допомогою особливого приладу - ступиці від колеса, насадженої на стрижень, прикріплений до гнучкої пружини вгорі.

- Це мій винахід,- гордо пояснив Джо,-