Електричка на Великдень - Ірванець Олександр

Ну, не так, як справжній пахан. Давай спочатку (Відвертається до вікна-дверей).
Поїзд зупиняється, двері відчиняються. Озивається ГОЛОС.
ГОЛОС: Станція Могиляни! Наступна станція Остріг! Обережно, двері зачиняються!
ШТИР: Нічого ти не понімаєш, зьома. От, напрімєр, ти як на бабу дивишся, можеш опреділить, скільки їй років? Можеш?
АНДРІЙ: Як це?

ШТИР: Ну, от ця була дєвка, шо з тьоткою, шо з неграми вийшли. От скільки їй лєт по-твоєму?
АНДРІЙ: Ну, десь так двадцять п'ять...
ІІІТИР: От бачиш – можеш опреділить. А у нас, братан, після года відсидки це все пропадає. Чи їй двадцять лєт, чи сорок, ми не розлічаєм. Тепер понімаєш?
АНДРІЙ: Так.
ШТИР: І ти з нами, з такими хочеш їхать тут, і курить спокійно, і шоб з тобой ніхто не зачепився. Но так не буде, братан. Вони (киває в бік вагона)... вони тобі не простять уже того, шо ти з ними робу не носив і баланду не хлєбав, на розвод не строївся. Ти для них не чєловек. Ти вобще хто такий?
АНДРІЙ: Хто? Я?
ШТИР: Да! Ти – хто такий?
АНДРІЙ: Я... художник...
ШТИР: Ху-дожник... А шьо малюеш?
АНДРІЙ: Я – художник-оформлювач.
ШТИР: І шьо жтм оф-формляешь? (Його тон все більше стає блазнювато-жорстоким, як у решти урок).
АНДРІЙ: Ну... всяке...
Відчиняються двері між вагонами і в тамбур входять один за одним двоє ревізорів у залізничних кашкетах. Один одразу ж проходить далі, у вагон, а другий затримується в тамбурі.
РЕВІЗОР: Білетики, пожалуста.
Андрій лізе до кишень, знаходить квитка, показує. Ревізор компостує квитка, повертається до Штиря. Штир мовчки собі стоїть, чадить недопалком, дивиться на Ревізора байдуже-визивно, згори униз.
РЕВІЗОР (якось більше ніби до Андрія): І не куріть тут! За курєніє штраф, шо, не знаєте? (Проходить у вагон).
У вагоні ревізори перевіряють квитки в пасажирів, але Циган, Толян, Мультик і Гармоніст лишаються неначе поза їхньою увагою. Немов невидимі вони для ревізорів. Циган у цей час намагається розтермошити Гармоніста.
ЦИГАН: Ей, зємеля, вставай, просипайся. (Трусить Гармоніста за плече, той перевертається на лаві на другий бік). — Вставай, земєля, побазарить нада.
Врешті Гармоніст несподівано зводиться,сідає, тре очі кулаками. Циган присідає біля нього.
ЦИГАН: Слиш,чілавєк, у тебе випить єсть? От пєчьонкой чуствую, шо єсть.
ГАРМОНІСТ нахнляється під лавку і дістае звідти футляр з музичним інструментом. Ставить на лавку під вікном і клацнувши замками, відчиняє віко.
Мультик, Циган і Толян одностайно зиркають туди, досередини і радісно перезираються.
МУЛЬТИК: О! От ето да! То шо нада!
Гармоніст видобуває з футляра гармошку і величеньку, десь так на 0,7 літра пляшчину, заткану чи й не кукурудзяним качаном.
ГАРМОНІСТ: А стакан у вас єсть?
МУЛЬТИК (навздогін ревізорам, які вже майже дійшли до кінця вагона):
Ей-ей-ей!.. (Ревізори озираються.) — Стакана не найдеться? (Ревізори зі своїх кишень і портфелів дістають по склянці, простягають з готовністю. Мультик підходить до них, придивляється, вибирає кращу між двох склянок. Ревізори безмовно виходять.) – Єсть посуда!
Вертається до Гармоніста, і вся ватага сідае біля нього, посунувши Чоловіка з сумкою. Той врешті не витримує і зі словами: "Ну ніде од вас нема покою!" вибігає кудись услід за ревізорами. Компанія розкорковує пляшку, наливає і випиває десь по півсклянки кожен, занюхуючи рукавами. Хекають, хукають, хакають. Раптом Гармоніст хапає гармошку, розтягує міхи, дивиться на всіх заклично.
ГАРМОНІСТ: Ну, шо зіграть?
ЦИГАН: А ти песню про братьїв Крітенков знаєш?
ГАРМОНІСТ: Знаю. Це ізвестна така пєсня. (Розтягує ше раз міхи, перебігає пальцями по кнопках. Всі разом, хоча й не дружно, вони заводять пісню. (Див. додаток.)
Коли вони закінчують, стає помітно, що всі добряче захмеліли. Поїзд раптом зупиняється.
ГОЛОС: Станція Остріг! Вихід на праву сторону! Станція Остріг! Наступна станція Івачків. Платформу Українка прослідуєм без зупинки.
Одна з жінок, що сплять на середині вагона, схоплюється, і з криком: "Дівчата, Острог!" кидається до виходу. Решта жінок, примовляючи й собі: "Дівчата, Острог! Острог, дівчата", похапцем волочачи сумки, висідають теж.
ГОЛОС: Закриваю двері! Наступна станція Івачків! (Поїзд рушає знову.)
У вагоні компанія пускає склянку по другому колу. В тамбурі Штир дістає з кишені іще дві сигарети. Одну дає Андрієві, другу припалює від свого недопалка.
ШТИР: То шо ж та оформляєш?
АНДРІЙ: Що?
ШТИР: Ну, ти ж сказав, шо ти – оформітєль. Так – шо ти оформляєш?
АНДРІЙ: А... Стенди різні малюю в художньому фонді. Для музею, наприклад.
ШТИР: Ясно. Слухай, а сам ти... нікада не судився?
АНДРІЙ: Як це?
ШТИР: Ну, під судом не був? Ні по якому дєлу не проходив?
АНДРІЙ: А чого це ти запитуєш?
ШТИР: А інтересно мені. Шось мої хлопці чують у тобі. Чим-то ти пахнеш для них таким привлікатєльним.
АНДРІЙ: Ну, якщо по правді...
ШТИР (несподівано різко й голосно): – А що є правда? (Рвучко розсуває двері у вагон і так прямо з сигаретою в зубах робить крок туди. Голови друзів і Гармоніста повертаються йому назустріч. Мультик прислужливо подає йому склянку з самогоном.) – Не знаходжу я в ньому провини ніякої. (Бере у Мультика склянку і залпом перехиляє): — А тільки – що є правда?
Повертається до тамбура, за ним виходять туди ж поодинці і стають у ряд, затуляючи спинами двері, Мультик, Циган і Толян. Всі вони запалюють.
ШТИР: Ну так шо там — по правді?..
АНДРІЙ: Мене раз троє побили... десь із рік тому. Страшно так побили, я місяць в лікарні провалявся, в нейрохірургії. І ось недавно... був таки суд. (При слові "суд" всі четверо урок якось ніби нашорошуються.) – Так... Їм там різні строки давали. Одному два роки, а тим двом — по року... Умовно... Тамтой, що бійку розпочав, Середняк, — так у нього батько міліціонер, полковник...
МУЛЬТИК: Х-ха! Правильно! Сажай ментьониша! Там, на зоні з нього бистро пєтуха зделають, опустять-не спустять! Х-ха!..
ШТИР (несподівано): Всім встати! Суд іде! (Всі виструнчуються.) — Прошу сідатн. (До Андрія.) — Потерпілий, роблю вам зауваження. (До Толяна.) — Прошу секретаря суду занести це до протоколу. (Толян записує).
Поїзд раптово знижує швидкість, зупиняється. Розчиняються двері і в них звідкись зовсім зблизька лине церковний спів.
ГОЛОС: Станція Івачків! Наступна кінцева станція Здолбунів! Платформу Семилітка прослідуєм без зупинки! Закриваються двері, обережно!
ТОЛЯН: Сьогодні засідання суду веде суддя Перезовська. (До Андрія): — Потерпілий, ви маєте відводи чи претензії? (Андрій ніяково стенає плечима).
ШТИР: Іменем, правом і законом сьогодні ми розглядаємо вашу справу, потерпілий! Ці троє змісили вас, скопали, відпи...ли, завдали вам тілесних пошкоджень середньої тяжкості. Отже — слово для обвинувачення мае представник прокуратури.
ЦИГАН: Оскільки підсудний Середняк відмовився від захисту, то мене, представника обвннувачення, теж тут зараз начебто й немає. (До Андрія.) – Нема мене поняв? І не було вобше! (Відвертається до дверей, пахкає цигаркою).
ШТИР: Оскільки представник обвинувачення в залі відсутній, слово має захисник...
АНДРІЙ: Підсудного... Хмарчука.... так, Хмарчука Олега.
ШТИР: ... підсудного Хмарчука Олега.
МУЛЬТИК: У мене є запитання до потерпілого. (Штир киває.) – Скажіть, потерпілий... е-е-е... чи ви знали, що підсудний Середняк – син полковника міліції?
АНДРІЙ: Він не так питав. (Заперечливо хитає головою).
МУЛЬТИК: О, вибачаюся... Потерпілий... е-е-е... чи знали ви, що підсудний Середняк... психічно неповноцінний... е-е-е, психічно хворий... і навіть стоїть на обліку в е-е-е... обласному психіатричному диспансері?..
АНДРІЙ: Ні, не знав. Але він завжди якось... якось так...
МУЛЬТИК (перебиваючи його): То чого ж тоді, потерпілий, якого чорта, я навіть не вибачаюсь, якого хріна ви тоді опинились того вечора на тій, забутій усіма тролейбусній зупинці?
АНДРІЙ: Я...
ШТИР: Суду все зрозуміло. Суд оголошує перерву.
Електричка зупиняється. Знову чути церковні співи.
ГОЛОС: Здолбунів, Південний парк. Наступна – кінцева станція Здолбунів Пасажирськнй. (Двері зачиняються, потяг рушає.)
ШТИР: Зачитуємо вирок! Іменем, правом і законом, правим і лівим, і середнім. І коліном, і ліктем, і стегном...
АНДРІЙ: Там начебто не так було.
МУЛЬТИК: Тихо, фраєр, слухай і не мішайся.
ШТИР: Судове засідання в складі мене, судді Перезовської, постановило!..
ЦИГАН: Тихо, ублюдкі! Слушать усім!
ШТИР: ... підсудного Середняка Валерія... підсудного Хмарчука Олега... і... і того (до Андрія) — ...третього там як, того, третього?
АНДРІЙ: Поліщука Руслана...
ШТИР: Поліщука Руслана...
ТОЛЯН: Шо?! (Це не запитання, це страшний нелюдський крик.) – Шо? Русліка? Братішку? Не нада!!! Не нада його туда-а!
Електричка зупиняється. За вікном якийсь пасажирський потяг відходить у бік Львова.
ТОЛЯН: Не нада! Ти шо?! Русліка, братішку, на кічу сажать, на грязні нари! (Гарячково хапається за поли куртки, по кишенях.) – Де мой нож? Дайте ножа! Дайте ножа-а-а! (Кидається всередину вагона.)
ГОЛОС: Громадяни пасажири! Наш електропоїзд прибув на кінцеву станцію Здолбунів Пасажирський! Двері електропоїзда будуть відкриватися після відправлення пасажирського поїзда з першого путі. При виході з поїзда будьте уважні! Не забувайте своїх речей у вагонах! А коли хто забуде мішка чи торбу, сумку чи портфеля, то нехай ніхто інший не забажає та не візьме добра його, ані поля його, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що є у ближнього твого!..
Потроху меркне світло у вагоні. Падає, бється, борсається у у пошуках ножа Толян. Всі інші персонажі стоять, немов закамянілі. Іззовні, знадвору на них все наростаючою хвилею напливають церковні співи. Чути рух хресного ходу. Кілька разів вдаряє дзвін.
ЗАВІСА
вересень 1993-березень 1994

ДОДАТОК.

ПІСНЯ О БРАТЬЯХ КРІТЕНКАХ
В зале суда перерив.
Суд совєщаться уходіт.
Двері суда пріаткрив,
Маленькій мальчік заходіт.
Только зашол он туда,
В зал той большой, нелюдімий,
По процедурі суда
Слово берьот подсудімий:
"Гражданє судьї мої,
Судьї мої, прокурори!
Ранню потерю сєм'ї
Вряд лі паймьоте ви скоро.
В страшние жуткіє дні
Мама з папашкой розсталісь,
Так шо з братішкой адні
Ми в етом свєтє осталісь.
Я варавал, убівал.
Грабіл я всех па дарогах,
Ну а в живих оставлял
Я толька очень нємногіх.