Бурлака - Карпенко-Карий Іван

е, що я вам посовітую: ви всіх їх повиганяйте та вдвох з писарем і рішайте діла. А поки вони будуть, буду і я. Я такий же хазяїн, як і вони.

Старшина. Такий, та не такий!..

Бурлака. Через що ж то так? В мене є і хата, і наділ є, і оплати я всі віддав.

Старшина. І оплати всі віддав, та й іди тепер, звідкіля прийшов. От що! (До писаря.) Прочитайте йому той закон, що ви мені показували.

Писар хутко іде в волость.

А тим часом візьміть Петра у холодну, щоб п'яну пащеку не розпускав!

Микола. Ходім, Петре, я вже бачу, що ти доказав!

Петро. Не гавкай, щоб і ти не завив.

Писар (виносить книгу і дає Бурлаці). Прочитай 71-ю о волосних сходах.

Бурлака (бере книгу і, розгорнувши, віддає назад). Подивись сам у цю книгу! Мабуть, ви всі діла рішаєте по цій книзі?

Писар (хапа книгу і читає ніби про себе). "Собрание отборных песен." (Ні в тих ні в сих, вертить книгу в руках.) Чи не штука! Оддав дякові, вмісто цієї книги, закон. Одинаковий перепльот!

Старшина. Що це?

Писар (виходить). Статистіка зовсім голову заморочила.

Старшина (кричить йому вслід). Давайте цинкуляр!

Бурлака. От бачите, у вас і закона нема при волості.

Старшина (сердито). Іди звідціля, кажу тобі! А то ти договоришся, що я тебе по 38-й!

Бурлака. Ні, не піду. Вам би хотілось, щоб і я, як другі, мовчав? Та цього не буде! (До громади.) От, люде добрі, яка річ: у нас по волосних книгах є гроші, а в наличності їх нема! Я це докажу! Господин старшина знає, де гроші, та тілько не хоче, щоб ви знали.

Старшина. Так ти мене злодієм робиш?

Бурлака. Ні, не я вас роблю злодієм, ви уже самі зробили себе злодієм. Зберіть щотчиків, нехай пощитають волость!

Старшина (до громади). Хто дума, що я злодій?

Петро (підніма руку вгору). Я!

Старшина. Хто сказав "я"? Петро! (Сердито.) Візьміть його у холодну зараз, — він п'яний!

Петра тягнуть у холодну, він опинається.

Петро. Беріть, беріть, нехай з вас дух вибере!

Бурлака. Люде добрі, за віщо ж ви чоловіка тягнете? Це ж все одно, що ви себе тягнете! Ну, а як старшина скаже, взять тих, що тягнуть тепер Петра, то другі й тих посадовлять у холодну? Та так, не розбираючи за що будете садовить один одного, поки всі не будете в холодній сидіть?!

Петро (кричить). Усім те буде, усім! Він вас всіх у холодну запре!

Петра силою потягли.

Старшина (до Бурлаки). Що ти людей бунтуєш? (До громади.) Чуєте, чому він науча! Посадіть Петра, та й його візьміть, щоб не бунтовав людей!

Чуть голос Петра: —"Всім те буде, всім!"

Бурлака. Оцього вже не діждеш, щоб і мене посадить, я тобі не вівця! Не думай, що зо всяким можна однаково розправляться! Я й на тебе суд знайду!

Старшина. Мовчать! Не смій мені тикать!

Бурлака (з запалом). Не заслужуй! Коли з тобою по-чеськи, то и ти не будь тим, що моркву риє! Бач, яка правда! Позабирали гроші громадські в свої кишені та й багатіють, а як знайшовся чоловік, що хоче знать, де ті гроші, так він його зараз в холодну. Не любиш правди!

Старшина. От я тебе провчу! (До громади.) Хто сміє щитать мене, хто дума, що я гроші покрав?! (До Бурлаки.) До станового його зараз одіслать. Я тобі покажу, як такі слова говорить на сході. (До волості.) Омельяне Григоровичу, ідіть сюди!

З гурту голос

1-й: "Бо таки не мішало б пощитать";

2-й: "Може, й справді грошей нема!"

Старшина. Хто там обзивається? Чи не хоче у холодну?

Бурлака. Так їх, так їх, овець! Щоб не балакали! Всіх у холодну, вони один другого посадять!

Старшина. Взять його!

Два чоловіка підходять до Бурлаки. З холодної чути голос Петра: "Усім це буде!"

Бурлака (до чоловіків). Пішли геть, вівці! Писар виходить.

Старшина (до писаря). Чого ви там сидите? Тут Панас Зінченко оскорбленіе мені наніс! Пишіть протоколі Він бунтує громаду... Злодієм мене робить. Єсть цинкуляр...

Бурлака. Злодіїв ніхто не робить, вони самі привчаються красти.

Старшина. Чуєте, що каже? Зараз його в стан! Нехай коней мені запрягають, я сам поїду. (До громади). Сьогодня сходу не буде! Ху! (Береться за голову). Він арештований, не пускайте його. (Виходить у волость, взявшись за голову.)

Писар (чухає потилицю). От тобі і статистіка!

Дехто з громади розходиться.

Бурлака (до писаря). Чого ж стоїш? Пиши бумагу! (До громади). А вам скажу, що як ви не пощитаєте волость, то багато своєї худоби не дощитаєтесь! Ач злодюга, куди поверта! Сходу не буде, бо п'яних багато! Оскорбили його, що пощитать хотять! Не сховаєшся, голубчику, від мене! Побачимо, як ти Олексу у москалі віддаси, я й до справника, і до губернатора доступлюсь. А ви мовчіть, поки він поїсть вас всіх! (Іде.)

Старшина (вискакує на гачок і кричить). Що ви його пустили, візьміть його, він арештований!

Бурлака (обертається). Чорта пухлого візьмеш!

Писар. Неожиданний хвинал!

Завіса.

ДІЯ ТРЕТЯ

Улиця. Вправо волосний будинок — з того боку, де холодна. В холодній виламано вікно. Здалеку чуть весільну музику.

ЯВА І

Бурлака. Боже мій, боже! Як то важко жить на світі. А через що воно й важко, як не через самих людей. Замість того, щоб любить одному другого, як братам слід, вони один протів другого ворогують і готові в ложці води утопить того, хто стане урікать їх за неправедне життя! (Мовчить.) От, думав, доживу віка спокійно, а тепер приходиться знову воювать! Не можна ж, не можна схиляться перед таким супостатом, як Михайло. До якого страху довів людей: ніхто не хоче везти мене в город, знаючи, що я поїду жалуваться начальству на старшину! Шукав Петра, може, цей чи не повезе: він сміливіщий від других; сказали, що пішов на весілля. Піду і я туди. А як і Петро побоїться? Тоді пішки махну. Треба поспішать, бо запакують хлопця, — тоді вертать з москалів трудніще буде. Я ж тобі, Михайло, покажу, як згнущаться! Достав у п'яного Тараса два приговора фальшивих. На обох приговорах померших хазяїнів записано більше, ніж живих. Що там за гомін? Вікно виламано у холодній! Може, Олекса втік? Добре б було — і його візьму з собою. (Виходить.)

ЯВА II

Старшина, Сидір і чотири десятники виходять з холодної і оглядають виламане вікно.

Старшина. От тобі якраз і встерегли Олексу!

Сидір. Чорти його батька знає, як він виламав це вікно!

Десятник. Здорова, бісова тінь, напер, то воно й вилізло.

Старшина. Ти завжди так глядиш. Аж досадно, їй-богу! Тепер він з Бурлакою, певно, уже поїхав в город! От тобі й пропала справа, а!..

Сидір. Та хто ж його знав, що таке скоїться.

Старшина. Хто знав, хто знав!.. Треба було знать. Ти ж знав, що Петро сидів у холодній, то вже ж він розказав Олексі про Бурлаку, а племенник такий, як і дядько, розбишака подухалий, от і втік! Що ж тепер робить?

Сидіp. Та що робить?.. 'А дивіться — он маячить: то ж Бурлака потяг на весілля!

Старшина (приглядається). Так, він. (Так, щоб десятники не чули). А Галя на весіллі?

Сидір. Там і вона, танцює з парубками; я оце звідтіля прийшов. Панас їй духу надає, щоб не журилась; він усім розказує, що Олекса не піде у москалі.

Старшина (зітхнувши). Ну, то ще побачимо. Поки хвалько нахвалиться, то будько набудеться! І чого ти не заарештував його на сході? Тепер мудруй.

Сидір. Еге, чого? Добре вам казать — чого! Хіба ви не знаєте? Він так розпалився, що до нього страшно було й приступить.

Старшина. Отож-то бо й біда, що ти сміливий тілько, як треба Петра або кого ще смирніщого взять, а як при-йшлося Бурлаку, то й тпру.

Сидір. Ну й чудно ви розказуєте! А якби тьопнув кілком чи каменем по голові? У мене ж діти є!

Старшина. Мабуть, мені самому треба прийняться за нього, бо ти нічого не зробиш, тілько хвалиться умієш та совіти давать! Розбери діло: як тілько ми сьогодня не заарештуємо Бурлаку, то він завтра буде у воїнському при-сутствію, — тоді за Олексу спечемо рака, бо його не приймуть, він докаже, що вільготний. А тілько він вигра цю справу, тоді пиши усе пропало. От тобі одно, а друге — писар совітує держать його під арештом, поки приговора не зробимо вислать Бурлаку зовсім з села. Тепер він не покине нас, поки свого не доб'ється. То й нехай посидить, а приговор, — і гайда! Бач, харпак, волость щитать захотів, скрізь йому діло!

Сидір. А так, так! Його треба десь діть, він не тілько щитать волость, а підбивав громаду, щоб другого старшину вибрали, я сам чув!

Старшина. Та ти мені не кажи, я його знаю добре, — збірщиком при ньому був, —як собака на сіні: сам не їсть і другому не дає. Вредний ірод, а як удариться оце до начальства, то й Казюка не поможе. Казюку, кажуть, чорт підкинув його матері замість настоящої дитини, котру баба забула перехрестить, як воно родилось, а дитину взяв до себе; ну, а Бурлака з діда-прадіда наклада з чортами, то ще хто його зна, котрий переваже.

Сидір. На бісового ж батька зачіпали? Зразу треба було з ним замирить. А все через кого? Через дівку...

Старшина. Сидоре, знай же честь. Тобі тілько дозволь за стіл, то ти й на стіл... Щоб я, начальник, та дивився в руки Бурлаці, а не діжде! Який би я тоді був старшина, хто б мене боявся, всі б знали: що Бурлака скаже, так і буде.

Сидір. Робіть, як знаєте, ви — голова.

Старшина. Отже, слухай сюди: Бурлака на тім боці, на весіллі, то він неминуче буде йти цією вулицею назад.

Сидір. Я вже догадуюсь: ви хочете тут Панаса злапать? Єй-богу, Михайло Михайловичу, страшно до нього підступать, — смертоубійство буде!

Старшина. Та й дурний же ти, а ще хвалишся розумом!

Сидір. Ну, то кажіть ви, що придумали, бо, виходить, я не догадуюсь.

Старшина. Він піде спать п'яненький, а ми назирці за ним та сонного його зв'яжемо — і у холодну, нехай посидить, поки Олексу здамо у москалі; а там — відер десять горілки, побалакаємо з громадою, зробимо приговор і пошлемо Бурлаку подальш відціля, — нехай там волость щита чи, про'мене, хоч і старшиною буде! Тямиш? Де тобі! А ми всяку резолюцію вже з писарем поклали.

Сидір. От, голова, так голова! Ну, нехай хто другий муд-ріще пригадає, нехай, мовляли, посидить! Так точно, нехай посидить!

Тим часом десятники залаштували вікно.

Десятник. Готово!

Старшина (огляда). Так добре! Тепер два чоловіка ідіть шукать Олексу і хоч з-під землі викопайте, а щоб на ранок був, а ми вчотирьох посідаймо отам біля рову. Надворі темно, ніхто не примітить.

Розходяться.

Сидір. Стривайте; чуєте — хтось співа.

Старшина. Еге. Ходім! Я тебе провчу, я тобі покажу — щитать волость, бунтовать громаду! Будеш мене згадувать! О, ти не знаєш ще Михайла Михайловича, то будеш знать! (Виходить).

ЯВА III

Семен (п'яний, співа).

Добра горілка, краща від меду' Вип'ємо, куме, ще й у середу!

Продаймо, куме, рябу телицю, Вип'ємо, куме, ще й у п'ятницю!

Крутився, крутився і не попав на той бік! Чи втраплю ж я хоч додому? Це ж, здається, моя клуня! (Приглядується до куща). Моя!.