Івасик-Телесик - Шиян Анатолій

У глиняному...

Яга.

Дам грудочку кашки, Кільце ковбаски.

Зміючка. Кільце ковбаски. Яга. Приплинь, приплинь, Івасику! Зміючка. Івасику... Яга. Приплинь, приплинь, Телесику! Зміючка. Телесику!

Голос Телесик а. Чую, чую, то не матінка промовляє. У моєї матінки голос тонкий та дзвінкий. Пливи, пливи, човнику, далі. Пливи, пливи, човнику, далі.

Яга (люто ходить по березі). Не слухатись? Не коритися? Я ж тобі зараз покажу, кляте хлоп'я, на що здатна Баба Яга — костяна нога. (Дістає перстень). Це перстень не простий — чарівний. (Зводить руки догори). Хай буде тьма!

Одразу настає тьма. Проноситься буря. Спалахують блискавиці, гримить грім. З річки долітають розпачливі голоси: "Рятуйте... ряту-у..." і затихають.

Втихомиртеся, вітри... Ясне сонце, засяй!

Зникає тьма. Яга стоїть біля верби, дивиться на річку.

Зміючка. Бабусю, що ж ви наробили. Адже Телесика треба було взяти живим, а ви, мабуть, його потопили.

Яга. Так йому й треба! (Приклавши руку до лоба, зорить на річку). Невже справді потопила? Про іншу кару я думала для нього. Ану поглянь, Зміючко, в тебе очі молодші. Видно на річці човен?

Зміючка. Ні, не бачу на річці човна. Напевне, потопили. Я чула... То ж, мабуть, хлопці кричали: "Рятуйте!" Ріка глибока, повновода, бистра. Треба бути добрим плавцем, щоб випливти з такої течії.

Яга. Перевірю зараз. (Гукав).

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь

До бережка!

Зварила тобі борщику

У глиняному горщику.

Дам грудочку кашки,

Кільце ковбаски.

Приплинь, приплинь, Івасику,

Приплинь, приплинь, Телесику!

Зміючка. Не відповідає.

Яга. Значить, втопилися.

Зміючка. Дивіться, бабусю, сюди біжить...

Яга. Хто?

Зміючка. Телесикова мати. Яга. Сховаймося в кущах.

Виходять.

Вбігає стривожена Марія Степанівна.

Марія Степанівна (оглядаючи річку). Нема... Не бачу на воді човника.... Буря ж знялася раптово, страшна буря. (Гукає).

Івасику-Телесику, Приплинь, приплинь До бережка!

(Прислухається. Не чути голосу Телесика, а чути сопілку). Не відповідає... Невже... Синочку мій... (Гукає знову).

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь

До бережка.

Зварила тобі борщику

У глиняному горщику.

Дам грудочку кашки,

Кільце ковбаски.

Приплинь, приплинь, Івасику,

Приплинь, приплинь, Телесику!

Голос Телесика. Чую, чую голос тонкий та дзвінкий. Я, матінко, припливу пізніше, бо зараз у нас рибка ловиться і мала й велика.

Марія Степанівна. Живий!.. Живий мій синочок. (Гукає). Івасику-Телесику, лови рибку і малу й велику. Я до тебе пізніше прийду. Чи ти чуєш мене, Івасику?

Голос Телесика. Чую, матінко, чую.

Марія Степанівна. Ну й добре. Тепер я спокійна. Наче важкий камінь зняли з моїх плечей. Піду знову поратись на городі. (Виходить),

Входять Яга і Зміючка.

Зміючка. Ви чули, бабусю? Телесик живий!.. Чули? Яга. Чула.

Зміючка. Невже до вечора нам доведеться його ждати?

Яга. Не доведеться. В мене ще є інші справи. Мушу впоратися з цим хлопчиськом раніше.

Зміючка. Ви щось придумали, бабусю? Яга (ходить, нервується). Думаю... думаю... Зміючка. Може, ще раз його погукати? Яга. Не треба.

Зміючка. Бабусю, дивіться... Яга (спинившись). Ну? Зміючка. Телесиків батько йде сюди. Яга (зраділо). Він, здається, коваль? Зміючка. Коваль. А що?

Яга. Сідай біля мене й запам'ятай. Ми з тобою немовби подорожні, дуже бідні люди. Стомилися, відпочиваєм.

Входить коваль з казанком у руках.

Андрій Петрович. Здрастуйте, люди добрі! Яга. Здрастуй, голубе, здрастуй, ковалю. Коваль. Здалеку йдете?

Яга. Ой здалеку. Люди ми нетутешні, люди бідні. По світі блукаємо, кращої долі собі шукаємо.

Коваль. А чи знаєте ви, де ваша доля перебуває?

Яга. Знаємо. Йти треба до синього моря, перебратися через ріки шумливі, обминути провалля глибочезні, перетнути три ліси густі, дрімучі. А тоді перед очима постане гора крута, висока. За тією горою і лежить наше щастя, тільки підступитися до нього неможливо.

Коваль. А чому ж неможливо?

Яга. Треба голос мати тонкий та дзвінкий, тоді дівчина-красуня, що зветься щастям, той голос почує, пробудиться від сну і звелить горі розсунутись надвоє... Коли б мені голос тонкий та дзвінкий.

Андрій Петрович. За цим діло не стане. Яга. Невже зможеш такий голос мені скувати? Андрій Петрович. Зможу.

Яга. Але ж я бідна старчиха, подорожня, грошей не маю, щоб тобі заплатити.

Андрій Петрович. Не треба мені плати. Чому добрій людині не допомогти?

Яга. Ой спасибі ж тобі, ковалю. Добре серце маєш. А коли ж можна буде прийти до твоєї кузні?

Коваль. Хоч і зараз. Ось тільки я води зачерпну, та й підемо. (Набирає воду).

Яга (до Зміючки). Жди мене тут, я скоро повернусь. Зміючка. Ждатиму.

Коваль і Яга виходять.

(Спинившись біля куща лози, робить дивовижні рухи, потім зламує кілька дубців, сідає під вербою, починає плести з них вінок). Може, він мені знадобиться.

Входить Незнайко. Не помічаючи Зміючки, закидає вудку.

Де ж твоя риба, хлопче?

Незнайко (здригнувся). Це ти й досі тут? А де ж баба? Зміючка. Пішла до кузні. Незнайко. А ти що тут робиш? З м і ю ч к а. Не бачиш? Вінок плету.

Незнайко. Хто ж із лози вінки плете? Нарвала б квітів. Зміючка. Для мене і цей буде гарний. А ти й досі нічого не піймав?

Незнайко. Не знаю.

Зміючка. Хочеш, я одразу ж твоєю вудкою спіймаю окуня. Хочеш?

Незнайко (недовірливо). Окуня?.. Хіба ти вмієш рибалити?

Зміючка (бере з його рук вудку). Ставай ось тут, біля верби, щоб тобі було видніше.

Незнайко. Еге, хіба я знаю, хто ти така? Під цією вербою страшна глибина.

Зміючка. Ну то й що?

Незнайко. Може, ти хочеш штовхнути мене в річку, а я плаваю погано.

Зміючка. Для чого ж мені тебе штовхати? Ну, для чого? Подумай сам.

Незнайко. Не знаю. Очі в тебе негарно світяться. Зміючка. Не бійся, я дівчина добра, я тобі зараз окуня спіймаю. Ставай біля верби.

Незнайко. Ну, ось і став уже.

Зміючка закидає вудку, встромлює кінець вудлища в землю, а сама повторює дивовижні рухи.

А це що ти робиш?

Зміючка. Окунів скликаю. Незнайко (здивовано). І підпливуть? Зміючка. Дивись.

Незнайко (ще більше дивуючись). Клює... Ото диво! Зміючка. Бачиш, бачиш, як шугонув твій поплавець у глибину?

Незнайко. Та підсікай же, підсікай! Зміючка (витягає рибину). Окунь? Незнайко (здивовано). Окунь.

Зміючка. Знімай же його мерщій!

Незнайко. Ого, аж куди проковтнув гачок. Ну, нічого, зараз вийму. (Порається біля рибини і не помічає, як Зміючка підкрадається до нього з лозяним вінком, несподівано одягає 7ой вінок на його голову).

Зміючка. Ага, піймався, хлопче. Зараз сон міцний склепить твої повіки. Ти засинаєш... Ти вже спиш.

Незнайко схиляється біля верби з вінком на голові. З'являється Баба Яга.

Яга (позирнувши до верби). Упоралась? Зміючка. Спить.

Яга. Хвалю. Моя наука пригодилася тобі. Зміючка. А що ж коваль,— чи все зробив як слід? Яга. Зробив. Тепер уже Телесик не промине моїх рук. Тепер уже я його спіймаю! (Гукає тонким голосом).

Івасику-Телесику,

Приплинь, приплинь

До бережка.

Зварила тобі борщику

У глиняному горщику,

Дам грудочку кашки,

Кільце ковбаски.

Приплинь, приплинь, Івасику,

Приплинь, приплинь, Телесику!

Телесик (озивається). Чую, чую голос тонкий та дзвін-кий. Пливу, пливу до бережка-а-а...

Яга. Поглянь, у тебе очі молодші, чи ж пливе? Зміючка. Бачу. Пливе.

Яга. То заховаймося ж, щоб він нас не помітив. Нехай вийде з човна, а вже на березі нікуди від нас не втече.

Ховаються. Яга в один бік, Зміючка — в другий. Чути пісеньку, що її співають Телесик і Забудько.

Телесик (заспівує).

Ми хороші хлопці, Юні риболовці, Пливемо на човнику В тихих берегах.

Разом.

Гей, срібне весельце Радує нам серце, Відблиском грайливим Іскриться в очах!

Телесик.

Ми сміливі хлопці, Юні риболовці,

Не злякались зливи, Відігнали страх.

Разом.

Гей, срібне весельце Радує нам серце, Відблиском грайливим Іскриться в очах!

Телесик.

Грозам не скорились, Бурі не вклонились, В грудях жар гарячий Ще. в нас на зачах.

Разом.

Гей, срібне весельце Радує нам серце, Відблиском грайливим Іскриться в очах!

Підпливає човник. Першим виходить з нього на берег Телесик, а за ним

Забудько.

Телесик. А де ж моя мати? Чув же я її голос тонкий та дзвінкий. (Озирається, помічає біля верби Незнайка, підходить до нього). Спить... Але для чого одів він цей вінок з лози? Хіба від сонця?

Забудько. А ти скинь його.

Телесик (знімає вінок, кидає на воду).

Незнайко прокидається.

Ей ти, соня. Спиш біля верби. А хто ж за тебе рибу ловитиме?

Незнайко. Не знаю. (Здивовано оглядає товаришів). А де ж вона?

Телесик. Хто?

Незнайко. Дівчина, що вінок мені на голову одягла. Адже від того я заснув.

З одного боку до хлопців підкрадається Зміючка, аз другого — Баба Яга. Хлопці їх не помічають.

Телесик. Про яку дівчину ти говориш?

Незнайко. Не знаю. Ось тут вона була.

Яга (кричить). Піймала! Нікуди ви тепер не втечете!

Незнайко. Та сама дівчина...

Телесик. Зміючка?!

Яга (сміється). Онуку мою пізнав. А мене знаєш? Я Баба Яга — костяна нога.

Телесик. Друзі, будемо битися з Ягою!

Яга. Зі мною битися? Я ж вам зараз доведу, на що здатна Баба Яга — костяна нога. (Виймає перстень). Це перстень не простий, це перстень чарівний. (Змахнула ним). Хай буде тьма! Хай чорні лебеді прилинуть до мене на послугу!

Настає тьма. Вітер. Крають темряву блискавиці, чується рокотання грому. Музика. І коли знову з'являється світло, ні Баби Яги, ні Зміючки, ні хлопців нема. На березі стоять батьки Телесика.

Андрій Петрович. Де він? Де наш синок Телесик?

Марія Степанівна. Дивись у небо... Чорні лебеді шугонули в сизу хмару... На лебеді Телесик... Синочку мій, дитя моє дороге... Не вберігся... Пропав... Навіки пропав.

Андрій Петрович. Не плач, Маріє! Сльозами горю не пособиш. Я щось придумаю... Я визволю Телесика з неволі! Ви-зволю!

Музика. Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Дрімучий ліс. У глибині сцени піч. Праворуч ґанок, оповитий хмелем. На приступцях ґанку сидить Зміючка, розчісує довге волосся. Перед вікнами хати ростуть дивовижні квіти. Входить Баба Яга у святковому вбранні.

Яга (до Зміючки). Де була?

Зміючка. До синього моря літала на чорних лебедях, в чистій воді купалася, на високих хвилях плавала. Яга. Покажи ліву руку.

Зміючка. Нащо? (Показує і раптом зіщулюється, злякано дивиться на Ягу).

Яг а. Де мій перстень чарівний?

Зміючка (падає навколішки перед Ягою). Змилуйтесь. Я перстень чарівний у синьому морі загубила.

Яга (ходить люта).