Блакитне плесо - Багмут Іван

Всі притихли, побачивши Панька, та він цього не помітив. Микола окинув усіх хитрим поглядом і. почав:

— Я підійшов до акваріума після уроку і кажу коропеняті: "А твій Панько зараз двійку схопив!" Так воно як метнеться в кущик і сховалося там.

— Га-га-га! — зареготали всі, а Панько аж зблід від образи.

Коли б Панька хто вдарив, йому було б не так боляче, як від цього глузування. Та ще від кого? Від Миколи, з яким Панько збирався будувати ставок! Від нового друга і товариша!

А Микола дивився на Панька так простодушно, наче вірив у те, що зараз вигадав. І це було найдошкульніше.

СКЛАДНЕ ПИТАННЯ

Засідання ради піонерської дружини хотіли зробити в класі, але стільки набралося активу, що довелося перейти в садок,

Голова ради дружини Петро Горобець, низенький, присадкуватий хлопець з сьомого класу, відкрив засідання.

— У нас сьогодні на порядку денному не зовсім звичайне питання, — почав Петро. — Ми хочемо збудувати силами учнів ставок.

— Ура-а-а! — не стримав своєї радості Панько, і його вигук потонув у стоголосому гаморі хлопчиків і дівчаток.

— Тихше! — підвів руку голова. Голосу його ніхто не почув, але піднята рука вплинула, і галас ущух. — Слово має Степан Юрійович.

— У нашому колгоспі "Червоний промінь" є всі умови для створення не одного ставка, — почав старший піонервожатий, — але правління не має зараз змоги відірвати людей на будівництво, хоч спорудження ставків і стоїть у плані артілі. І от ми, піонерська дружина, зможемо допомогти колгоспові, збудувавши разом з комсомольцями і всіма учнями перший ставок. Чи так?

— Так! Так! — залунали голоси.

— Ми організуємо на ставку водну станцію. На те літо під час канікул плаватимемо на човнах у своєму ставку, будемо влаштовувати змагання, купатися, а взимку ставок буде величезним катком для наших ковзанярів. Ми посадимо навколо нашого ставка ліс. Дуби, тополі, верби вкриють голі схили балки, перетворять порожню балку на зелений, квітчастий оазис. Ми розведемо в ставку дзеркального коропа. Всі ви бачили цю рибу, один екземпляр якої подарував нам для нашого акваріума, наш вельмишановний товариш Чоломбитько, — доповідач знайшов очима Панька і усміхнувся, а "товариш Чоломбитько" потупив очі, правильно відчувши в словах вчителя не стільки похвалу, скільки нагадування про сьогоднішню двійку. — Отже, весною ставок наповниться водою, і ми пустимо в воду тисячі штук дзеркального коропа. А восени наш колгосп матиме тисячі кілограмів чудової риби. Ми, піонери, будемо доглядати коропів, будемо підгодовувати їх, стежити, щоб вони не хворіли, щомісяця будемо ловити по кілька штук і важити, щоб дізнатися, як вони ростуть…

— А як воно здохне? — пролунав тоненький голос.

Степан Юрійовий замовк, не розуміючи питання. Піонери зацитькали на хлопчика.

— Хто здохне? — спитав вчитель.

Сашко Вуркун встав і сказав:

— Коропеня. А як воно здохне, поки його важитимуть? Що тоді?

— Ми його в воді будемо важити… — почав вчитель.

— У воді? — не повірив Сашко. — У воді? — і засміявся. — Як же це? І терези поіржавіють…

— Вчитимеш фізику, тоді взнаєш, як важити у воді! — припинив Сашка голова засідання. — Сядь!

Але Степан Юрійович вважав, що Сашкові треба пояснити зараз; а не чекати того часу, коли першокласник вчитиме фізику. Степан Юрійович розповів, що важитимуть посудину з рибиною і з водою, а зваживши, рибу зараз же випустять у ставок, а посудину з водою, але вже без рибини, знову зважуть. Різниця у вазі і буде вагою рибини.

— Зрозуміло? — спитав вчитель Сашка і закінчив. — Ось така приблизно наша програма.

Першим вискочив Микола Кваша. Він завжди виступав першим і гаряче підтримував всяке нове починання. Правда, його гарячність і ентузіазм швидко випаровувались…

— Ми спорудимо ставок! — з запалом почав Кваша. — Справді! А чого ж! Я пропоную починати сьогодні ж! Щодня після уроків працювати до вечора! І ще я пропоную: будувати ставок не шкільний, а піонерський! Я за окремий піонерський ставок!

— Правильно! — крикнув Панько з місця, враз забувши про ранковий жарт Миколи. — Правильно! — повторив він ще раз і посунувся, щоб дати місце Миколі біля себе.

— Піонерський ставок! — заволала дітвора.

Степан Юрійович підвівся і суворо сказав:

— Що це таке? Де ви? На засіданні ради дружини чи на ярмарку?

Піонери притихли, і слово взяв голова ради дружини Петро.

— Пропозиція Кваші не серйозна, — сказав він. — Ставок — не іграшка. А що коли візьмемося, а не зробимо? Що тоді? Сором! Ми рискуємо честю дружини! Це не жарт! Братися за ставок треба всім разом — з комсомольцями, всією школою, та щоб і колгосп ще допомагав. А Квашу ви всі знаєте: поговорить, поговорить та й по всьому…

Він сів, і враз піднялися десятки рук.

— Слово має Чоломбитько, — оголосив Петро.

Панько рідко коли виступав на зборах, бо соромився і дуже хвилювався. Але зараз він ніби переродився і говорив так сміливо і невимушено, наче в коридорі під час перерви.

— Правильно виступав тут Микола Кваша! Чого там! Корній Корнійович казав, що на греблю треба тільки три тисячі кубометрів землі. А нас же двісті піонерів! Хіба важко насипати? Скільки кубометрів припаде на одного піонера? — він поставив запитання і замовк, щоб передихнути.

— А скільки? — засміялась Аргунь.

— Та скільки? — знизав плечима Панько.

— Ну, скільки? Скажи! — уїдливо допитувалась Аргунь під легенький смішок усіх зборів.

— Небагато, — нарешті знайшов вихід Панько.

Всі засміялися, а Кваша крикнув з місця:

— П’ятнадцять кубометрів!

— П’ятнадцять кубометрів, — весело повторив Панько. — Я ж казав, що небагато.

— І не мало! — сказав Петро.

— А де ж тут багато? — заперечив Панько. — Давайте рахувати. П’ятнадцять кубометрів насипати за три місяці. П'ятнадцять розділити на три — буде п’ять.

— Математик! — підморгнув Гриць до Петра.

— А скільки ж? — не зрозумів жарту Панько. — П’ять!

У місяці тридцять днів. П’ять розділити на тридцять, — він зашепотів губами. — П’ять розділити на тридцять… буде… буде…

— Скільки? — блиснула очима Аргунь, і її кирпочка засяяла.

— Та чого ти до мене присікалась? — розсердився Панько. — Скільки та скільки! П’ять розділити на тридцять буде п’ять тридцятих. Тепер скорочуємо на п’ять… Буде… буде… одна шоста. Так?

— Так! — гукнули всі.

— То що ж ви думаєте, я не викопаю за день одну шосту кубометра? — продовжував Панько — Я за день можу викопати яму на метр у глибину і на метр у широчину і в довжину. Цілий кубометр! Хто не викопає за день такої ями? А нам же кожному в шість разів менше треба!

Панькові розрахунки справили на піонерів велике враження, а Кваша аж підстрибнув від радості, що Панько так здорово виступив. Він обнімав Панька, наче дівчина, бо це ж тільки дівчата не можуть не обніматися одна з одною, коли радіють.

Всі виступали тепер тільки за те, щоб споруджувати ставок виключно піонерськими силами.

Але Степан Юрійович мовчав, і це дуже турбувало Панька. Не виступав і Гриць, а Аргунь тільки поглядала на старшого піонервожатого. Дівчинка зустрілася поглядом з Паньком, і він не побачив в її очах глузування. Мабуть, тому, — подумав Панько, — що я правильно розділив п’ять на тридцять, а може й тому, що й Аргунь за піонерський ставок.

— Хто ще хоче взяти слово? — спитав Петро, коли вже виступило понад десяток піонерів.

— Дайте мені,— поважно промовив Гриць, і вмить настала повна тиша.

Гриць почав не відразу. Він трохи помовчав, замислено дивлячись на стіл, потім підвів голову і оглянув збори, знову нахилився і, нарешті, підвів голову остаточно.

"Ну, й задавака!"— подумав Панько, спостерігаючи Гриця.

— Звичайно, — почав той, — цікаво було б збудувати ставок силами піонерів, але… Але, крім земляних робіт, потрібні і топографічні роботи, і теслярські, бо ставок повинен мати водоспуск. Зробити під греблею трубу для спуску води не так легко, тут потрібен майстер. Чоломбитько дав нам дуже переконливі розрахунки щодо ґрунту. Але шановний товариш Чоломбитько забув, що землю треба не тільки копати, а ще й носити, і носити не так близько… Взагалі, ставок значно складніша штука, ніж думають Чоломбитько і Кваша.

Панько глянув на Степана Юрійовича. Той, згоджуючись, кивав головою за кожною фразою Гриця.

— Я так думаю: ми будемо працювати разом з комсомольцями, але і комсомольці і піонери матимуть окремі ділянки роботи. Складемо договір на соцзмагання, — коли ми вийдемо на перше місце, — ставок називатиметься піонерським, а коли комсомольці, то… самі розумієте. І будемо працювати так, щоб ставок називався "Піонерським"!

Аргунь перша заляскала в долоні, а за нею і всі піонери. Навіть Панько і Микола не могли заперечити проти такої пропозиції. А Степан Юрійович замість того, щоб піднести руку, теж гаряче аплодував.

Секретар комсомольської організації, який прийшов у садок, коли виступав Гриць, попросив слова. Це був поважний і серйозний хлопець, якого в школі майже всі товариші називали повним йменням — Михайлом. Але Панько якось чув, як Михайлова мати називала сина Михайлушкою… Панькові і досі було чудно, що такого солідного хлопця можна називати Михайлушкою.

Михайло коротко позідомив присутніх, що комсомольці приймуть виклик піонерів.

Далі обрали комісію для огляду балки, щоб визначити місце для греблі. В комісію ввійшла вся рада дружини, викладач математики Аркадій Іванович, Степан Юрійович і, цього Панько аж ніяк не сподівався, обрали його, Панька Чоломбитька.

ПОХІД ДО БАЛКИ

Піонери спустилися в балку за селом, і галаслива юрба затопила яругу.

Панько як член комісії йшов попереду. Йому було трохи ніяково, бо він не звик до такого поважного товариства. Тому хлопчик весь час заклопотано поглядав в усі боки, щоб піонери бачили, що він не просто йде собі, а виконує громадський обов’язок — вибирає місце.

Балка то звужувалась, то розширювалась, і піонери раз у раз запитували Аркадія Івановича і Степана Юрійовича:

— Може, отут?

Але комісія не спинялась. Панько не звертав уваги на ці запитання, бо він шукав великої долини, такої, щоб вийшов величезний ставок.

Нарешті, коли пройшли вже з кілометр, трапилась величенька долинка, досить рівна і широка. Панько уявив ЇЇ заповненою водою. Це був би добрий ставок.

— Отут! — гукнули ззаду.

Панько поважно повів головою в один і в другий бік.

Комісія спинилась.

— Хм… — хмикнув Аркадій Іванович.

Всі замовкли, насторожено чекаючи, що скаже далі викладач математики.