Русалонька із 7-В плюс дуже морська історія - Павленко Марина

— Я все не те кажу, не так! Я повинен перед тобою на коліна впасти, повинен признатись, що насправді все серйозно...

— Ти нічого мені не повинен. Падай на коліна перед тими, кому ти винен.

— До чого тут інші? Я —тебе! Я тебе, типу, й до цього любив, а тепер, коли ти... Я тебе люблю, не тікай!

— Любиш чи типу любиш? — била його ж словами.

— Не чіпляйся до слів, ти ж сама бачиш! Чесно, ти дала мені конкретний урок на все життя, клянусь! — його погляд зараз на диво покірний, аж нецікаво.

— Ти теж дав мені гарний урок, спасибі! — І де в неї береться сила так сміливо, так весело витримувати його погляд? — На цих взаємних подяках пропоную і розійтись! — вона таки простягнула свою і потисла його руку. — По-моєму, гарний фінал, хіба ні?

"Усе в твоїх руках", — раптом згадала притчу, і Козирний зараз був цілковито в її руках. Ніколи не збиралась розбивати чоловічі серця, проте, ніде правди діти, мала насолоду від того, що цей крутелик відчуває своє безсилля перед нею зараз не менше, ніж там, над кар’єром, відчувала приниження і безсилля вона.

— Ні! — відчайдушно зчавив її долоню, — Ми повинні бути разом! Я доведу це, побачиш!

— Ти гарчиш, наче лев, у якого відібрали його приватну савану! — зробила показово перелякані очі й таки вирвала руку. — Але не хочу, аби в нас відібрали ще й автобус, тому — па-па!

— Я тебе люблю, не тікай!

— Ти починаєш повторюватись, хлопчику, стає аж нудно!..

Перескочила на черговий камінь (слава Богу, не посковзнулась). Під ним саме петляв вужик, але Софійка його вже зовсім не боялась.

— Дівчино, ви дуже красива!

Це мимо пропливає якийсь новоприбулий каякер.

Ще один дон-жуан-казанова у касці і з прищепкою на носі! Хоч насправді, звісно, приємно. Вдячно помахала услід.

Видряпалась каменяччям на берег, стріпнула волоссям і поважно пішла до автобуса. Біля якого онде в юрбі проводжальників уже висяює золото Колянової і Толянової чуприн і палає по розкішному букету (сердешний і водночас невичерпний мамин квітник!) лілово-блакитнющих дзвіночків.

Вона тепер знає собі ціну, і багато зможе!. Як пощастило їй знайти спільну мову з чотирма стихіями природи, порозумітися з п’ятою стихією — камінням, приручити шосту стихію — Туза Козирного, так удасться іще багато чого, і вона чимало зможе зробити для світу!