Вишневі усмішки сільські - Вишня Остап
Бо заслаб, — говорить, — я, а видю, що не по порядку з людьми "обращаєтесь"…
…А!.. А!.. А!..
Зовнішню й внутрішню вичерпали… Далі йде найголовніша й найпекучіша справа. Справа виключно жіночої компетенції. Релігійна справа. Тут уже дискусії і з високими нотами… З позами, з рухами, з руками в боки…
Тут турнір баптистів, адвентистів і православних… Переважають адвентисти! "Православне" мовчить!
Коли яка й поткнеться:
— А всетаки церква так воно не те, що ваші читанки та співи під повіткою!
— "Церква"?! "Під повіткою"?! Засвербіло, мабуть, самій під попа лягти?!
(Місцеві "батюшечка" дуже слабкі, щодо "адамових реберців", і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами)…
Релігійні дискусії рідко коли кінчаються без "страждання" за віру "христову"… Найбільш мук святих зазнають очіпки…
Поширюється сектанство.
Як я'вже зазначав, найбільший успіх мають адвентисти.
Хоч і таку поважну "релігію", як адвентисти, іноді перемагає простісінька череп'яна ринка.
Оришка вже зовсім була до адвентистів пристала. Вже з місяць і на "казання" їхні ходила, й церкву забула, й лаятись перестала…
І треба було їй позичити Христі свою череп'яну (ну, зовсім новуновісіньку!) ринку. А та розбила!
— Так така ти, сякатака, свята та божа!! Живою до бога лізеш! А ринку розхокала та тоді: "Сестрице, не лайся!" Не лайся? А купить мені таку ринку бог твій одвентиський?! Очі під лоба закотила, та вже й Варвара, думаєш, великомучениця?! Береш, страмнюча, ринку, не бий, голова б у тебе тріснула.
І в першу неділю пішла до церкви. Ще й на часточку понесла…
* * *
Грім серед ясного неба! У неділю сходка! Голова сільради заявляє:
— Жінка має однакові права з чоловіком! Коли котрий битиме чи лаятиме, має право кожна вести його до розправи… Тут ми з ним знаємо, що зробити! Вибирайте делегаток!
"Владики" всміхаються!
— Варитиме, положим, моя, як і досі варила!! А дід Глушко пихнув люлькою, сплюнув та:
— Ото й мою в делегатки?! Та не буде діла!!
А і в баби Глушчихи, і в тої, що "варитиме, як і варила", десь далеко-далеко, ажажаж ондечки, вогники блимнули…
Як темної ночі на глухім болоті Іванові хробачки блимають…
ОСВІТА
Освіта на селі…
Ну, тут навряд чи вийде усмішка, та ще й "вишнева"… Боюсь, що тут уже буде "вишневий рид"… Школи… Учителі… Учителі… Школи…
Скажіть, будь ласка, чи вже в вас там усіх святих і богоносних великомучеників шашлі поточили?
Коли всіх і коли ще на такий "крам" попит є, то я, беручи на себе всіляку відповідальність, можу вам з особливою порукою рекомендувати висвятити на "найстрастотерпніших великомучеників" учителів сільської народної трудової школи…
І коли б знайшовся який "літописець", що докладно те життя списав би, то всі оті "Антонії й Тодосії й інші чудотворці печерські" повилазили б із раків.
Звільняй, мовляли б, братіє, місця для вчителів народних, бо наші муки, то "вроді как" лоскіт ніжними пальчиками чудового вечора під деревом "райським"…
Послухайте:
— Двадцять п'ять пудів жита на рік! І все! І їж! А хоч дивись!
Такий договір сільради з повітовою наросвітою. Пуд на місяць, 14 фунт, "хліба нашого щоденного" на день…
А як штани протруться?! (Та вже й попротирались!)
— Наука, — скажете, — така штука, що її чи давати кому, чи сприймати без штанів навіть краще! Більша площа сприймати!
— Такто воно так! Воно нам, молодим, може, й нічого, а старим учителям, що по п'ятнадцять, двадцять і більше років у штанях учили, тепер без штанів якось незручно: муляє й сквозить…
А воно, їйбо, без штанів! Як В. Коряк каже:
— Ну, літерально, без штанів!
Та й на самій житній "пайці" навряд чи поженеш тую мудрість книжкову…
Така вже та мудрість дуже мудра: хоч здохни, а чи салом її підмасти, чи кандьором з олією…
Калорій, — як учені люди кажуть, — тая мудрість вимагає…
А їх, тих калорій учених, 1 '*" фунти всього тільки, та ще й у хлібі, та ще й у житнім!
Та поки видереш іще ті двадцять п'ять пудів, то з тебе потом і нервами калорій вилізе пудів на тридцять.
Це вчительство!
А школи?!
І мастити, й стеклити, й крити, шити, ушивати… Це — зокола. А всередині?!
Одна книжка — читанка без палітурок для третьої групи… Яка?!
А я знаю, чия вона, який у неї автор, коли вона з тридцять сьомої сторінки починається?.. Починається вона так:
Какь просторь степной Широко великі, Какь в степи глухой Умираль ямщикь (стр. 37).
І посередині в неї так:
Малороссь медлителень вь своихь движенияхь, смотрить ньсколько изь подлобья… Свою хату малороссь ставить особнякомь. Возль хаты оиь разводить садикь сь вишнями, черешнями и сливами, сь подсолнухами и макомт>… (стр. 234).
Добре, що хоч "з макомь"… А кінчається тая книга так:
Человькь, наносящий вредь своєму мозгу, может быстро сократить свою жизнь и даже сойти сь ума (стр. 440).
І кінчається ж, дивіться, ота книга отаким страшним попередженням, а по ній же вчать… та ще й раді, що хоч така є…
Раді, що з ума, кінець кінцем, посходять!
Продивившись оту книжку, я (а я, як відомо, з "малоросів") перестав бути "медлителент" в своих движениях": опинилася вона, книжка, аж за копанкою!
А щоб підтримати автора, ще дужче "смотрю изь подлобья".
У нас іще золото, а не діти, коли вони, щоб грамотними бути, хором не ріжуть:
"Преблагій господи, нізпошлі нам благодать Духа твоего святаго,
Сільраді нашій на утєшеніє, а Наркомосові на пользу"…
"СЕЛО — ТЕХНІКА"
Скрізь і всюди чуємо:
— Техніка в нас на селі слабувата!
— Поліпшити техніку слід! Тоді житечко як попре, так заллємо закордон! Зливою на нього зерно пустимо! Техніку тільки дайте!
Не по правді галасують!
Техніки на селі скільки завгодно й ще одна.
Яких вам машин треба?
Орати? Сіяти? Косити? Молотити? Молоти?
Все є.
Давайте по черзі!..
Машини — орати.
Трактором така машина зветься?
— Є!
І є на скільки хочете сил і на які хочете сили! Є на одну кінську силу! Є на дві кінські сили! Більше тих, що на дві кінські сили!.. А то ще є мішані сили: дві кінські й одна коров'яча. Дві волові й одна кінська.
Є й на дві чисті волові сили!..
Бачив навіть "трактора" на одну кінську й на одну бугаячу силу! І такі є!
Оре, братця, аж "дим ідьот!"
"Двигун" спереду, "регулятор" іззаду!
"Двигуни" тут звуться так: Оришка, Вустя, Ванько, Пилип, Кіндрат… Одне слово, системи найрізнокалібернішої.
"Регулятор" з такими ж приблизно назвами…
"Регулятори" добрі: нажме — три вершки завглибшки, попустить — два з половиною.
На глибоку тільки оранку важко нажати: харч плохувата.
Палива на "трактори" так само хапає.
Є тверде (ніби вугілля кам'яне), є й рідке, власне, не рідке, а скоріш — газувате! Газ!
До твердого належить пужалної.
Після пужална здорово й кінські і всілякі інші сили працюють!
Газувате паливо, що так саме надає чималої сили "тракторові", має різні назви.
"Но! Не здохла б вона тобі!"
"Цабе! Вовки б тебе були з'їли!"
"Соб сюди! Не "бдере тебе!"
Палива цього на селі невичерпні родовища.
Та що, щодо орати — село машинами і всім іншим забезпечене…
Машини — сіяти В кожному дворі побачите!
"Сівалка" на один сішник! Тільки великий сішник — пудів так п'ять зерна! Універсальний сішник!
Коли треба сіяти — він "сішник". Коли до млина жито везти — він лантух… Коли після обіду спати хочеться — його можна або під грушею розіслати, або вкритися ним.
І коней до такої "сівалки" не треба…
Чіпляється собі хазяїнові на шию й "пайшла рвать"…
Косарки — снопов'язалки
Сама косить, сама й скида "самоскидка".
Тільки не "лобогрійка", що скрізь ото, по прейскурантах ви бачите, а "всегрійка". "Гріє" й лоба, й поперек, і решту…
"Двигун" у косарці той, що в "тракторі" за регулятора править…
За "косаркою" йде "снопов'язалка"… Дуже зручна машина.
У закордонних снопов'язалках снопи в'яжуться шпагатом, а в нас ні… У нас снопов'язалка удосконаленіша: сама крутить перевесла й тими перевеслами в'яже! Не треба витрачатись на шпагат. Дешевша…
Та ще до того й співає, й дитину годує, й галушки варить, і лається…
Силу різних відділів наша "снопов'язалка" має… Підмазується й "косарка", й "снопов'язалка" салом, галушками, огірками, цибулею й сирівцем… Шмаровидла — досить.
Молотарки
Є в кожнім дворі. На одну силу. Виключно парові. Як захватить, аж пара йде.
По деяких дворах є двітричотири "молотарки"… Отоді робота, так робота! Аж гуде! Тільки —
Гупгуп! Гупгуп! Гупгуп! Прекрасні машини…
Зерноочисні машини
Віялок у кожнім дворі по чотирип'ять. Ряденце на току — й "вію, вію, повіваю!" Навесні в кожній "віялці" квочка сидить, другою "віялкою" зверху покрита…
"Трієрів" штук по семеро в кожного хазяїна! Що дев'ять місяців — то й новий "трієр"… Сидять собі й одбирають різний "кукіль"… І весело!
Не треба тобі ні мазати, ні решета міняти… Пройшовсь батогом або деркачем по головах і працюють "трієри"…
Сила різних машин є на селі…
"СЕЛО — КНИГА"
Сказать, що на селі бракує друкованого слова, не можна.
Таке "слово" на селі є. І його чимало.
Коли взяти кілька хазяїв заможненьких, що в них і 1921 року дещо вродило, то в кожного з них можна знайти цілий асортимент друкованого слова видання 1921 й 1922 року…
Видання цих років найбільше.
Друкованого слова з часу дореволюційного, часу Центральної ради, гетьманщини, денікінщини вже менше. Але є й таке.
Лежить те друковане слово здебільща на горищі по схованках, по торбинках.
Дехто позапихував його в пляшки, позасмолював і позакопував.
Читають те слово друковане дуже рідко.
Так іноді довгого зимового вечора витягне Кіндрат Степанович торбинку чи скриньку, одчинить її, вивалить на стіл те слово друковане, почухає потилицю й похитає головою:
— На якого чортового батька я збирав оце все? Ну й дурний! От дурний!
— А не казала я тобі?
— Казала! "Казала, та не зав'язала"!
— От і милуйсь!
— Та ні тобі закурити, та ні тобі хоч би що! Ну куди ти його?
І знову збирається воно в торбинку або в скриньку й тириться на горище до другої перетруски. Видання 1923 року вже мало.
— Не хапає! Та й де його набратись, коли тобі супоня півсотні! Діла!
І оце тепер, коли пригадаєш, скільки того "друкованого слова" кинуто було на село 20, 21 та 22 року, так просто дивуєшся, яктаки до цього часу не встигли зліквідувати на селі неграмотності.
Правду каже приказка:
"Вік живи — вік учись".
Що б було замість різних малюнків та "водяних знаків" на тім "слові" понадруковувати азбуку та читанку.
