Нова рябина - Багряний Іван

З галасом та бадьорим сміхом поїхали школярі, поїхала юна колгоспія на радгоспівські плантації.

На буряки! На шкідники!

Це ж вона — зміна, це ті, що вже не будуть нидіти і що їх не треба агітувати.

Школа колгоспної молоді.

3. СТАЛІНКА Й БУДЬОННІВКА

У цілому — Нова Рябина. Але ніколи вона не була цілою. Давно й давно її ділив яр надвоє: внизу — Нахимівка, нагорі — Єремеївка. Там пан і там пан, там церква й там церква. Там темрява, а там ще більша… Досвітки, самогонка й ворожнеча.

І лежали широкі шляхи через них, та нікуди було йти тими шляхами.

Після революції прояснилося було. Зрушила Рябина, та тільки ж… одної революції тут було замало. Ногу витяг — хвіст зав’яз. Панів прогнали — злидні зосталися, при такому дрібновласницькому азіатському господарюванні. Поряд із цим спритніші почали багатіти. Загострювалися класові взаємини, протиріччя; наросли нові глитаї, підвели голову старі.

І тільки 1930 року тут почалась ґрунтовна ломка, перекроювання — колективізація. Велике зрушення, що відкрило перед селом нові шляхи, нові величезні перспективи.

Восени 30 року, наступаючи по всіх ділянках на куркуля, ліквідуючи його як клас, засновано першу артіль ім. Сталіна. Це на Нахимівці. Єремеївців це, як кажуть, заїло, з них ніхто не пішов до артілі Сталіна. Вони самі собі негайно організували свою артіль і назвали її ім. Будьонного. Відтоді й почався крутий злам, перехід на суспільні форми господарювання й боротьби за це.

На січень-лютий 31 року артільці мали — перша 41 господарство, друга 42, — разом колективний сектор становив 83 господарства. А всіх у Новій Рябині було біля 400 дворів. Колгоспників була незрівняна меншість.

Та в артілях був хороший настрій; колгоспів ці брались до роботи дружно. Приклад, і вже на сьогодні колективний сектор становить 342 господарства. Себто, понад 80% всеї людності. Переважна більшість. Ба, про пере важність нема чого й говорити — 80% — це ж уся Рябина. Через те може ніхто й не каже вже більше: Нахимівка й Єремеївка, є — Сталінка та Будьоннівка.

Перша посідає 603 га землі і має 146 господарств. Друга — 600 га і 196 господарств.

Разом вони становлять нову Рябину — колективізовану, цілеспрямовану, з єдиним шляхом і чіткою перспективою в майбутньому. На цьому, звичайно, процес не закінчився та й не міг так скоро закінчитись. Це ж лише першу весну колгоспів ці сіяли гуртом, і це будуть перші колективні жнива. Від успіху залежатиме, як скоро Рябина стане селом 100% суцільної колективізації, себто чи довго оті 20% залишатимуться збоку, чи ввіллються до колективу незабаром і там зітруть останній слід від Рябини колишньої.

Тоді Рябина буде справді цілим монолітним колгоспом.

***

Організований період минув і тепер колгоспи розгортають будівництво. На Сталінці будують свинарню на 100 голів, будують стайню, мавши 138 робочих коней. Організували й обладнали низку майстерень. Так само й на Будьоннівці. Особливого розгону, правда, немає, але розгон зумовлюють можливості. На початку ж ті можливості бувають не завжди великі і тільки кінець першого року господарювання посилить їх.

Що цей рік дасть хороші наслідки, тому запорукою єдність і трудова дисципліна колгоспівців. Зокрема, нова система організації праці, відрядність і робота бригадами, що прищеплюються якнайкраще.

Щоб не припуститися помилок у розподілі й не звести тим справи нанівець, а це залежить від правильно налагодженого обліку праці, — Рябина має досвід багатьох інших колгоспів. Треба тільки цей досвід урахувати й засвоїти.

4. ПЕРША ВЕСНА КОЛГОСПІВСЬКА

До неї готувалися цілу зиму.

Добирали й ремонтували реманент (для цього організували кузні й інші майстерні). Дбали за фураж, за робочу худобу, за посів матеріали. Виковували актив…як десь у таборі перед великим походом. Всюди тільки й було розмов, що про першу цю колективну весну, про цей іспит на звання колгоспу. Але вже й тоді це був колгосп і заслуговував на увагу отим піднесенням, отою завзятістю, з якою бралися до роботи. Особливо Сталінка, що йшла попереду. Згодом Будьоннівка її обігнала і кількісно і якісно. Сталінка десь випередить знову. І знову прийде черга за Будьоннівкою. І це природне здорове змагання.

Прийшла весна й колгоспи взялися складати іспит.

Перший, а потім і всі наступні виходи в поле, заздалегідь і добре підготовані бувши, — проходили таки дійсно по-новому, по-ударному, з зразковим піднесенням. Цікава дуже була першотравнева сівба: всі бригади перевищили норми виробу. З червоними прапорами вирушали на працю і так само поверталися звідти після мітингу в полі біля коша.

Під час сівби випускали стінгазету. Організували доповіді. Пересувні бібліотеки-читальні в полі. Разом з учителями та комсомольцями проробили низку питань з організації праці, побуту, з міжнародної політики тощо. Зокрема, проробили тези т. Яковлєва про колгоспне будівництво .

Перша весна пройшла з успіхом і без будь-яких зривів чи непорозумінь. Аж кілька чоловік одноосібників, загітовані прикладом і підхоплені ентузіазмом, подали заяви про вступ до колгоспу.

Головував на той час і керував цею весняною кампанією на Будьоннівці — колишній наймит Бих Петро; до революції наймитував у місцевого пана. За час радвлади став середняком; як середняк вступив до артілі. Тут його обрали на голову. За заступника йому (зав. господарства) був робітник, 25-тисячник з сумського металургійного заводу.

На Сталінці — т. Убоженко М. Г. Теж наймит у минулому.

За ударництво, за нові форми роботи, зокрема за обробку буряків артіль ім. Будьонного занесено на червону дошку в радоновому масштабі. Із цього колгоспів ці дуже пишаються. Червона дошка — це для них не так собі, ні, це гордість, зароблена відзнака.

Упоравшись у себе, колгоспівці допомагали сіяти ще й комуні ім. Воровського .

***

Про піднесення та про те, наскільки колгоспівська маса активна й свідома свідчить хоча б і той факт, що навіть старі з власної охоти виходили й ставали до праці. Особливо жінки.

Та жінки заслуговують на окрему увагу.

Так, коли в будьонівців стався прорив (при проривці) на буряках, жіноцтва на поле виходило 230 душ, тоді як всіх працездатних жінок, згідно з обліком, лише 180.

У чому ж річ? А втому, що ліквідувати прорив кинулися всею масою, ішли не тільки матері й дочки, — ішли баби, бачачи, що з буряками непереливки, залишали навіть роботу на власних городах.

І прорив ліквідували. Ба — жінки взялися навіть дотерміново зовсім закінчити з буряками. Тепер вони їх уже докінчують.

Не тільки в цьому, в усьому жінки задають тон, не то що не відстають.

Зокрема в церковній справі жінки повелися, як справжні колгоспівки. Коли, напр., знімали дзвони, то тільки маленька група хотіла стати в контри, але…глянула на решту й облишила. Соромно стало.

Це найхиткіша частина жіноцтва, це з тих, що ще й зразу були гальмом через свою несвідомість і тепер іноді повертають не туди.

Та прийде час — обживуться вони, виваряться і навіть смішно буде їм самим, що десь колись ставали в контри.

В основній своїй частині жінки навіть перед вели з самого початку колективізації.

Завзяті жінки.

З такими колгосп стане не тільки на червону дошку, а має всі шанси висунутись на перше місце.

5. МІЖ ІНШИМ КІЛЬКА СЛІВ ПРО ГОРІЛКУ. "РУШАЙМО В КОЛГОСПИ"

Знайомі мої на Будьоннівці і насамперед вчителі, звичайно, молодь. Це активні культурні діячі. Всі вони колгоспівці. Активність їхню спостерігав я надто взимку, дивуючись, де в них береться стільки енергії виконувати стільки громадських навантажень поза школою.

Але перепрошую, — знайомі мої на Сталінці, знайомі мої скрізь і знайомі мої всі —крім класових ворогів, звичайно. Поза цим я скрізь дома.

Так про горілку.

На площі, там де вишикувались вози в кілька рядів (вози колгоспівські, площа теж колгоспівська, а що колгосп ще не набудував приміщень, той стоять вози тут, добре площа величезна), насупроти школи й недалеко колгоспівського двору — кооперація.

У кооперації багато горілки.

— І здорово беруть? — не міг не поцікавитися скромний одвідувач, заховавшись до кооперації від спеки.

Кооператор на це лише сумно покрутив головою. "Ні", мовляв. Навіть здалося, що від зітхнув.

— А взагалі беруть?

Кооператор ще сумніш покрутив головою, озираючи шереги пляшок.

— Слабо щось…

— Ага, — не міг не зрадіти одвідувач. І не з кооператорового розпареного вигляду, а з того, що "зелений змій" уже, значить, виходить з моди.

— А то чого? — запитав я, дивлячись в одчинені двері на школу.

— Мабуть, що жара…

— Вірно, — втрутився якийсь дядько. — Це ти, браток, вірно сказав. Який то дурень її питиме, коли отака жара — роботи стільки. А ще ж би книжки й газети читати і до лікнепу ходити.

— А справді, що ти робитимеш, коли зовсім люди перестали пити, га? — поцікавився інший.

— Хтозна…Її, мабуть, тоді не робитимуть.

— Да…народ міняється.

— Я думаю. Голова наш колишній теж через неї змінився.

— Та то такий. Був би він, то вона б оце тут не стояла.

Сміх.

— І те сказать…Поки була куркульня, а надто, як заходились розбазарювати майно, загибель почувши — пили-гуляли страшенно. А не стало куркульні…

— А наші хіба не пили?

— Та пили…А от бачиш? Тепер хоч наймай.

— Да народ міняється.

— Еге ж. Заждіть лишень рік-два, то й зовсім зміниться!.. — останнє з пафосом прорік одвідувач, а по цьому вийшов.

Так він і не купив горілки, — стало соромно. Мовляв, раз так — я теж міняюся.

***

"Рушаймо в колгоспи" — це, власне, назва колгоспівської стінної газети. Але разом це й гасло й заклик. Що його піднесли, як прапор, і під ним почали гуртуватися перші сміливі. Під ним пройшов цілий період класових боїв, колотнечі, вагань; цим жили і навколо цього мобілізували всю увагу. І це ж коли хочете визначало й попит на горілку. Одні за неї забули, зате інші заливали нею лють і розпач перед загибеллю, продаючи геть усе чисто.

Та на сьогодні в Новій Рябині, хоч до колгоспу рушило й об’єдналося 80% села, гасло це з порядку дня не зняте.

"Рушаймо в колгоспи" — це люстро. З неї (з стінгазети себто) видно, чим живе і чим заклопотане село. І лікнеп, і ударні кампанії, і культурно-виховна робота, соцзмагання…Всьому є місце, тільки немає місця горілці і немає повороту до старого.

І коли глядач — відсталий, одноосібний, але не зовсім дурний — ось так дивиться в це люстро, на цей відбиток колишніх затурканих, упосліджених гречкосіїв, а тепер, у повному розумінні, свідомих громадян соціалістичної республіки — він обов’язково почервоніє й насупиться заздрісно.

6.