Весна за Моравою - Гончар Олесь

Дерева ніби стискували його з обох боків. Невдовзі показалася дамба.

По дамбі чорніли окопи, сушилися розстелені на сонці сірі шинелі, перекликались бійці, визираючи з окопів то тут, то там.

Внизу, під дамбою, стояли батальйонні міномети і "сорокап'ятки". Коли мадяри, ведучи під руки Гуменного, вийшли з-поміж дерев до батареї, хтось із бійцір гукнув:

— Гляньте: старшина!.. І цивільні! Дідок відповів:

— Нем цивіль.

— Санзай! фельдшера! — окликнув свого ординарця командир батареї, відразу зрозумівши, в чім річ.— Фельдшера миттю! — А до мадярів привітався: — Здрастуйте!

Замість привітання вони відповіли різноголосим хором:

— Спасіба!

Без звички вони ще плутали слова подяки та привітання і часом вживали одне замість другого..

— За що вони дякують? — здивовано запитав командир батареї. І, обвівши поглядом своїх бійців, ще раз повторив: — За що "спасіба"?

Знесиленого старшину товариші посадовили на землю, швидко почали роздягати. Він витяг з пазухи руку, судорожно затиснуту в кулак.

Кулак весь обкипів кров'ю.

Командир батареї мовчав, немов одержав відповідь.

1947