Ворон - Дрозд Володимир

Бориско випустив корову, курей на чолі з червоногрудим хриплоголосим півнем, але кабанові їсти не виніс; натомість став розкидати замет неподалік хлівця, де Грицько колись саджав тютюн, та витоптувати майданчик, ніби збирався молотити серед зими просо. Скоро прийшов Максим, який свіжував на їхнім кутку кабанів. Максим був старіший од Грицька, але він замолоду і дотепер, свіжуючи свиней, пив кухлями теплу кров і пережив Грицька, навіть почувався ще на силі, бо ішов бадьоро і весело. Грицько ж хоч і приятелював з Максимом, ніяк не міг примусити себе до крові, яка ще диміла.

Бориско навідався до хати і вийшов з двостволкою через плече. Відтак розвалькувате пішов до хліва з рушницею перед себе. Максим подрібцював слідом. Кілька хвилин чути було лише стривожене рохкання кабана і тихий, удавано ласкавий голос Максима. Він умів утишкувати свиней і, поки був молодший, сам їх і колов. Раптом у хліві гримнув постріл, їдким пороховим димом війнуло крізь стріху; ворон стрімко злетів у небо, покружеляв над дворищем і знову опустився на тополю, яку вподобав.

Невдовзі до саду вийшла Марія. Повільно, обережно несла вона своє обважніле тіло по стежці, що її вчора прокидав у саду Бориско. Очі її були напівзаплющені, а одутле, з рясними гніздами ластовиння обличчя світилося просто ранкового сонця, наче стигла, що ось-ось має впасти з яблуні, антонівка. Ворон ковзнув з тополі, виписав над садом химерну загогулину та опустився на доріжку, за кілька кроків від Марії.

— Ка-а-ар-р-р! Ка-а-а-р-р! — сказав він, косячи оком на вагітну дочку, Марія підняла очі, і на блідих її губах засвітився усміх. І хоч усміхалася Марія не до ворона, а до того, кого носила в собі, ворон радісно змахнув крильми, злетів угору, обліг на крило, виписав крутий віраж і опустився на яблуневе гілля, сипнувши на Марію золотистим інеєм. Марія добрела до зрубаної учора путинки, повернула назад. Ворон знову опустився на доріжку і поважно, розважливо подибав слідом, наче добрий дух, що оберігає свого обранця від чорних напастей.

Коли Марія зникла в проймі дверей, ворон знову всівся на гребінь хлівця. В чорній ополонці попелища лежав рожево-коричневий, уже присмалений кабан, підпираючи сторчаками ніг небо. Максим, запаливши від вогнища віхоть соломи, водив ним по підгорлині. Бориско ніс від стежка оберемок вівсяниці. Рушниця висіла на тину. Кури, підібгавши під себе лапи, сиділи на осонні, під хатою — було морозно. Від села, завиваючи в заметах, повзла вантажна машина. Вона зупинилася біля Грицькового двору, з кабіни моторно вискочив Михаль, Максим дістав з-за халяви довголезого ножа, стесав з бабухатого кабанячого черева пуп'янки, репнуті від вогню, і пошпурив їх, як годилося, за хлів, на гноїще, аби не переводилася худоба.

Михаль постояв біля вогнища, відтак потягся до рушниці, зазирнув у цівки. Максим різко змахнув ножем, надрізав кабанові підгорлину, на сніг заструміла темно-червона кров. Тоді підставив під струмінь виточеного із снарядної гільзи, що ним колись Грицько наливав морс, кухля і, коли кухоль наповнився кров'ю, став повільно, зосереджено пити. Кров скрапувала по його неголеному, в'ялому, в глибоких зморшках підборіддю в білий замет.

— Що, одним вцілив? — подивовано запитав Михаль.

— В акурат,— радісно засміявся Бориско.

— Кидай шапку — зрешечу! — задерикувато гукнув Михаль.

Бориско зняв заячу вушанку, покрутив у руках і знову одяг.

Цівки рушниці виписали в блакиті півколо і втелющилися у ворона. Ворон, схиливши набік голову, з подивом зазирнув у їхні чорні зіниці. Раптом одна з тих зіниць наповнилася вогнем, вогонь пожадливо стрибнув на птаха, і гучні виляски пострілу прокотилися над хутором, обчухравши з вишняк.а горобців та сорок, що їх принадив до Грицькового дворища солодкий дух свіжини. Ворон конвульсивно розпростер крила і покотився із стрімкої засніженої стріхи хлівця, а Грицькова душа переселилася в кущ бузини, який ріс під хлівцем, над вулицею.

Напровесні Бориско розкидав старий хлів і викорчував бузину, бо зібрався ставити ворота. Грицькова душа переселилася в тополю край городу. Але Марія з Борисом будувалися і тополю спиляли, бо не стачило деревини. Грицькова душа переселилася в кущ порічок, Бориско закладав новий сад і того куща викопав. Грицькова душа переселилася в мороз, що бозна-відколи ріс біля тину. Марія принесла від сусідки цибулини жоржин і перекопала квітник. Грицькова душа переселилася в капустину, але пізньої осені качан зрубали. Грицькова душа переселилася в осот.

Щоліта осот виполювали, рубаючи сапками біле витке коріння, і щоліта він проростав з чорної масної землі та знову зеленів на городі...

1968