Пригоди Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль
Слідчий: «Чи встиг ваш батько сказати щось перед смертю?»
Свідок: «Він пробурмотів кілька слів, але я розібрав лише одне з них - «щур».
Слідчий: «Що це, по-вашому, може означати?»
Свідок: «Не знаю. Напевно, він марив».
Слідчий: «Що стало причиною вашої останньої сварки з батьком?»
Свідок: «Я волів би на це запитання не відповідати».
Слідчий: «На жаль, я мушу наполягати на відповіді».
Свідок: «Я не можу вам цього розповісти. Можу лише запевнити вас, що це зовсім не стосувалося тієї страшної трагедії, що сталася потім».
Слідчий: «Це вирішить суд. Не вважаю за потрібне пояснювати вам, що ваша відмова свідчити лише пошкодить вам під час суду».
Свідок: «І все-таки я не відповідатиму».
Слідчий: «Як я зрозумів, вигук «Коу!» був свого роду вашим паролем?»
Свідок: «Так».
Слідчий: «То як могло статися, що він покликав вас, перш ніж побачив, навіть не знаючи, що ви повернулися з Бристоля?»
Свідок (вельми збентежений): «Не знаю».
Присяжний: «Чи не помітили ви чогось підозрілого, коли повернулися до ставу, почувши крик, і знайшли свого батька смертельно пораненим?»
Свідок: «Майже нічого».
Слідчий: «Що ви маєте на увазі?»
Свідок: «Я був такий схвильований і переляканий, коли вибіг з лісу, що не міг думати більш ні про що, крім батька. Але все-таки мені здалося, що коли я підбіг до нього, ліворуч від мене на землі щось лежало. Щось сіре, ніби якась одежа або плед. Коли я підвівся й поглянув туди, тієї речі вже не було».
«То ви гадаєте, що вона зникла ще до того, як ви пішли шукати допомоги?»
«Так, зникла».
«Чи не могли б ви сказати, що то було?»
«Ні, я лише здогадувався, що там щось лежить».
«Далеко від тіла?»
«Десь за дюжину ярдів».
«А від краю лісу?»
«Приблизно так само».
«То річ, що лежала за дюжину ярдів од вас, зникла?»
«Так, але я стояв до неї спиною».
На цьому допит свідка скінчився».
- Як я бачу,- мовив я, ще раз переглядаючи сторінку,- під кінець слідчий став зовсім нещадний до молодого Мак-Карті. Він указав, і не без підстав, на суперечність у тому, що батько покликав його, перш ніж побачив, і в тому, що він відмовився переповісти свою розмову з батьком; до того ж іще ці дивні слова батька перед смертю. Все це, як зауважив слідчий, складається проти сина.
Холмс позіхнув у своєму затишному кутку і лагідно посміхнувся.
- Ви із слідчим слабуєте на одну й ту саму хворобу,- сказав він,- обидва відкидаєте найсуттєвіше. Невже не бачите, які ви непослідовні, вважаючи, що в свідченні юнака то бракує, то забагато уяви? Бракує, якщо він не міг вигадати причини сварки, яка задовольнила б присяжних, і забагато, якщо він дійшов до такої вигадки, як останні слова померлого про щура й пропажа одежі. Ні, сер, я дотримуюся тієї думки, що все сказане хлопцем - правда; побачимо, до чого приведе нас це припущення. А тепер я погортаю свій томик Петрарки й не скажу більш ані слова про цю пригоду, доки не прибудемо на місце події. Снідатимемо в Свіндоні; гадаю, будемо там хвилин за двадцять.
Було близько четвертої години, коли ми, проминувши чудову Страудську долину й широкий блискучий Северн, опинилися нарешті в Россі - невеликому гарненькому містечку. Ошатний, стриманий, схожий на тхора чоловічок із хитрими очицями чекав нас на платформі. Хоч він убрався в бурий плащ та шкіряні чоботи, які носять селяни, я легко впізнав у ньому Лестрейда зі Скотленд-Ярду. Разом з ним ми доїхали до готелю «Гірфордський герб», де для нас було вже приготовлено кімнату.
- Я замовив екіпаж,- сказав Лестрейд, коли ми сіли до чаю.- Я знаю вашу жваву вдачу: ви не заспокоїтеся, доки самі не опинитесь на місці злочину.
- Дуже мило з вашого боку,- відповів Холмс.- Але все залежить від барометра.
Лестрейд з подивом глянув на нього.
- Не зрозумів,- мовив він.
- Скільки показує барометр? Двадцять дев’ять, як я бачу. Ані вітру, ані хмаринки в небі. Можна й покурити, й до того ж тут чудова канапа, не те що в інших сільських готелях. Гадаю, цього вечора ваш екіпаж мені не знадобиться.
Лестрейд поблажливо засміявся.
- Звичайно, ви вже дійшли якогось висновку, переглянувши газети,- сказав він.- Справа зрозуміла, й чим глибше в неї проникаєш, тим яснішою вона стає. Але, звичайно ж, ніхто не зміг би відмовити молодій леді, та ще такій красуні. Вона прочула про вас і забажала, щоб ви взялися до цієї справи, хоч я й не раз казав їй, що нічого це не дасть. О, Господи! Її екіпаж біля дверей!
Тільки-но він промовив це, як до кімнати вбігла молода жінка, красуня, якої я ще не бачив. Сині очі її сяяли, вуста трохи розкрилися, ніжний рум’янець обпалив щоки; велике хвилювання змусило її забути про звичну стриманість.
- Містере Шерлоку Холмсе! - скрикнула вона, позирнувши на кожного з нас, і врешті, керуючись жіночим чуттям, зупинила свій погляд на моєму другові.- Я така рада, що ви приїхали. Я мушу дещо вам сказати. Я певна, що Джеймс того не робив. Знаю й хочу, щоб ви теж про це дізналися. Не сумнівайтеся в цьому нітрохи. Ми
