З зелених гір (фрагменти зі збірки) - Загул Дмитро

.
Змиє хвиля по часочку
Першу відповідь твою.

А моя любов не перша...
Але все забуду я,
На скрижалях свого серця
Я вписав твоє ім'я.
* * *
Як деколи здрімається, то сниться Підгір'я,
І думонька вертається на рідне підвір'я.
Там ненечка старесенька засмучена ходить,
Щовечора, ріднесенька, як пташка, заводить.
Сльзинками дрібненькими подвір'ячко росить,
На серденьку тяженькеє каміннячко носить.
Щовечора вбивається сестричка Катруся
І в матінки питається, чи я ще вернуся.
Давно мені змережана сорочечка біла,
За сволоком залежана сопілочка мила.
А братчик мій прочитує щосвята папері —
Про мене він розпитує і спить без вечері.
Я з рідними розлучений, заплакані очі,
Він вдосвіта засмучений до темної ночі.
А пісенька, як пташечки легесеньке пір'я,
Летить собі до хаточки на рідне Підгір'я.
* * *
Як душа до душі заговоре
Про далекий і страчений рай,
То здригаються скелі і гори,
І змовкає журливий ручай.

Вони знають той смуток душевний,
Що в піснях виливають серця,
Вони чують той голос таємний,
Що шепоче до серця співця.

І того так здригаютсья гори,
І того затихає ручай:
Їм знайоме всесвітнєє горе
І за згубленим раєм одчай.
* * *