Дрохва - Вишня Остап

Я й кажу дружині.

— Знаєш, — кажу, — що? Не помістяться всі вони в нас! Оддам я дрохву, хай там приготують, а ми всі туди підемо та й посидимо, дрохви поїмо!

— Добре, — каже дружина, — клопоту менше! Я так і зробив. Одніс дрохву. Куди, — питаєте, — одніс? Не скажу, бо й ви туди ходитимете! Приніс дрохву та й прошу:

— Приготуйте, будь ласка, на завтра!

— Дрохва? Е ні! На завтра не вийде, бо треба на дві доби в землю закопати, потім — добу в оцті вимочувати, а потім уже смажити! На суботу якраз і вийде.

— Ну, добре!— кажу.

Сповістив я всіх, що дрохву їстимемо там-то, в суботу.

Зібралися їсти ту дрохву двадцять вісім чоловіка.

А я ще раз кажу, що дрохві моїй до пуда дуже далеко було!

Та й чи вистачило б для такої кумпанії й дудака на пуд вагою?!

Поїли дрохву, з'їли ще індичку й гуску (це вже свійські птахи) і салату олів'є порцій з п'ятнадцять з'їли, було там іще й де-воляй, і карського шашлику!

Різноманітної там було, одне слово, дичини!

Вітали всі мене з щасливим полем, кричали, щоб мені й далі не було "ні пера ні пуху", а потім співали.

На ранок були вдома довгі балачки, але вже більше не про дрохву, а про квартиру, про дрова, про черевики для доньки.

Балачки закінчилися сентенцією приблизно такого змісту:

— Та доки ж я і взимку у літньому пальті ходитиму?

— Та ти ж сама розумієш: дрохва! Не часто вона трапляється!

— Дрохва?— перебивають вас. — Дрохву чоловік на зиму в теплі краї проводжає! А в декого з чоловіків жінка взимку мерзне! Різниця! Ну, взяв би та випадково й промазав, коли вже вона така рідкісна птиця!

— Та я ж устрелив випадково! Хіба ж я хотів, чи що?

— Слава богу, що не часто вона трапляється, —перебивають вас ізнову.

А вже Миколі Івановичу, що ото дрохву вам lege artis готував, при зустрічі ви кажете:

— Дрохву, значить, два дні треба в землі тримати перед тим, як смажити?

— Не менше!— одказує Микола Іванович. — Тоді вона позбавляється специфічного, не дуже приємного запаху!

— Слухайте, —кажу, —Миколо Івановичу! Як удруге коли-небудь принесу вам дрохву готувати, держіть її в землі не два дні, а місяців зо два!

— Не витримає, — зогниє!

— От і добре! Не так багато я заробляю, щоб дрохви їсти.

1950