Зустріч - Кібальчич Надія

Нічого подібного до того романтичного хлопця, котрого образ вона тільки що бачила у матері... Яка страшенна відміна!..

"Сердешна мамочка!., така переміна,— подумала вона, глянувши тільки у смутне обличчя матері.— Що вона повинна тепер відчувати?.. Се зовсім щось інше!.. І близько біля того не було!.."

Пані Терещенко познайомила їх.

— Пам'ятаю, пам'ятаю, mademoiselle!.. — забелькотів солодким голоском гість, пожираючи хижим поглядом старого ловеласа молоду дівчину.— Пам'ятаю!.. Колись на руках держав... крихіткою були... Але як виросли!., розцвілись!.. Хто думав?.. Сама краса!..

Він крутився біля Надії, пожирав її своїм поганим поглядом, сипав своїми важкими компліментами і забував її матір, що тут була і що він колись кохав...

А вона сиділа мовчки, понижена, ображена і як жінка, і як мати, з огидою і гнівом у душі.

Гість же щодалі більш розходився.

— Краса!., сама краса!.. Чисто в матір!.. Тілько ще краще!.. Куди краще!.. Копія вийшла краща від оригіналу!.. Краса!., краса!.. Небесна, божественна краса...

Надія мовчала, стиснувши уста, ледве задержуючи приступаючі сльози, боячись глянути на матір.

— Чи ви дозволите мені бути вашим кавалером, mademoiselle? — говорив далі гість.— Певно, ви будете у клубі?.. Maman вас певнісенько повезе... І для неї там буде розривка: карти, буфет, старі дами... У її роки нічого більш і не треба... От ви — то інша річ... молоденькій дівчині найперш — потанцювати!..

Надія усе мовчала.

— Так ви дозволите бути вашим кавалером? — знов почав гість після короткої паузи.— На перший танець? По давньому знайомству?.. Крихіткою були... на руках держав... Ах, краса!., яка красак. Хто думав!..

Надія повернулась до матері.

— Мамо, чому ти й о г о не виженеш? — немов спокійно вимовила вона.

Але тут не видержала — разом схопилась вся бліда, з огнем в очах, і не своїм голосом не тямлючись крикнула:

— Гетьте звідсіля!!

Гість проворненько вибрався за двері...

Надія кинулась матері на груди і уголос заридала:

— Ой, мамочко, мамочко!..