Викрадення царівни - Східняк Марко

Тому ніхто і не подумав сказати щось не те про царівну. Вона ж обзавелась густою вуаллю і підіймала її тільки у чисто жіночому товаристві.

Переекіпірувались, бо те, що було колись одягом після такої мандрівки втратило право так називатись.

Від розмови з самими отцями православної церкви і наганяя за черницю втекли, бо швиденько від'їхали, у Варшаві не зупинялись, щоб не нарватись на запрошення короля і сильно засвітитися. Той міг би нас і видати, бо ситуація була надто схожа, один до одного, з подіями Смутного часу, а Речі Посполитій у кінці 17 століття воно було зовсім ні до чого. Тому, достатньо володіючи ситуацією, я завважив цілком шляхетним гайнути "до лясу". У слові "гайнути" теж відчувається бажання зникнути між густі дерева. Кароче, за добрим загальнослов'янським звичаєм, у Богемії ми були (о чудо) швидше за чутки про нас.

Наш вояж до Парижу на мапі виглядав би дугою, оберненою на південь, бо на прямій лінії йшли бойові дії. Тому довгий час ми офіційно їхали у Швейцарію, бо майже вся Центральна і Західна Європа билась проти Франції, яка пред'явила претензії на більшу частину Пфальцу, де припинилась місцева династія. У Галлію перебрались через завжди нейтральну Швейцарію. На щастя, Річ Посполита була теж нейтральною і нам с самого початку ніде не треба було перебиратись через зону бойових дій.

Обвінчались у православній церкві Константинопольського патріархату, що таки була у католицькому Парижі. Спочатку, правда, я перейшов у православ'я, чим, м'яко кажучи, шокував польську діаспору. Деякі перестали не те що здоровкатися, а навіть помічати мене. Зате отримав підтримку гетьманського сімейства Орликів. Декотрі вважали, що це тиск царівни, хоча та слухалась мене як дитина, хоч метрику перевіряй на предмет неповноліття. Поглядаючи на смиренну Лізу, питав себе: — І де тут "предерзносное поведение, открытое неповиновение старшим"? Доконала Гнідка дорога негладка, чи що?

Мої мотиви були однозначні: у запланованій країні укрів насампочаток повинна бути єдина церква, релігійні чвари абсолютно протипоказані державі, що тільки будується. Нехай православна церква грецького обряду, бо татарські невольники, яких я збирався викуповувати для поселення, здебільшого православні, бо якраз їх землі, на горе, межують з окаянними людоловами. І вже підібрав священика, що буде мов не бачити надто яскраві технічні новинки. Окрім того, душа у мене була православна, а біологічній частині мого єства все рівно, який хрестик носити.

Тим часом, все було готове для переселення у Вест-Індію. Нарешті принесли королівську хартію, де наші майбутні поселення визнавались герцогством під моїм спадковим правлінням з передачею влади від батька до старшого сина. Якщо сина не буде, а влада переходила до дочки, то король Франції повинен був давати згоду на її одруження.

Взаємодія з європейськими державами – тільки через Францію, з американськими територіальними утвореннями – самостійно. Воєнні дії Франції поза Америками можна було ігнорувати, при війнах у Новому Світі – надавати порти та продовольство. При нападі на поселення герцогства Франція зобов'язується надавати допомогу. Збройні сили герцогства для ведення бойових дій за його межами можуть бути використані не раніш, ніж через 21 рік після заснування. Ніяких платежів у державну казну Франції чи з неї герцогству не передбачалось. Точніше, був символічний державний платіж французам у один лівр. Я з іронією відносився до такого в'їдливого регулювання пустого місця, але мусив визнати, що загалом паперові умови були просто ідеальні. Тільки документи оформлено напівтаємно. Надто новою здавалась ідея спадкової династії, визнаної європейською державою в Новому Світі. Скрадало незвичайність хіба те, що ні населення передбачуваного князівства, ні герцогська сім'я аж ніяк не відносились до туземців обох Америк.

Херсон.

© Марко Східняк. Автор. 2020 рік.