Пан Слимаківський - Слісаренко Олекса

Він побачив там щось неймовірно цікаве для себе. Він якийсь час не здавав собі справи, що саме він там побачив, аж потім зрозумів: між рядами "барахольників" ішов, розглядаючи речі, Ліщинський.

Він був добре зодягнений і, видимо, вишукував цікаві речі. Пан Слимаківський стояв як загіпнотизований, фігура Ліщинського потроху закривала йому ввесь світ...

Ліщинський наближався. Пан Єрський щось говорив Слимаківському, але той не слухав.

Ліщинський підійшов близько і, зобачивши годинника, нахилився над ним, уважно розглядаючи. Він, видимо, не впізнав пана Станіслава.

Слимаків ський дивився йому в потилицю, зціпивши зуби й трясучись усім тілом. Жили на його худій шиї напружилися, у скронях бухали молотки, й не вистачало повітря в грудях...

— Скільки хочете за це барахло? — недбало запитав Ліщинський, не підводячись.

Слимаківського обдало жаром. Він раптово нахилився і схопив годинника тремтячими руками.

— Пшя крев! Хол єра! — вирвалося клекотом з його грудей. Ліщинський випростався й пильно глянув в обличчя пана Слимаківського. .

— Пан Станіслав?! — здивовано прошепотів він, подавшись од несподіванки назад. Видимо, лайка не дуже вразила його, а може, він не зрозумів, до кого вона стосувалася.

Слимаківський притиснув годинника до грудей і гостро-вороже дивився на Ліщинського, а той з зацікавленням Розглядав його убогу постать. Врешті очі їх зустрілися — очі загнаного звіра й одгодованого мопса, певного в своїх силах.

Що було, то минуло, пане! Я давно збираюсь виправити кривду, що колись момоволі заподіяв вам...

Ліщинський під гострим зором Слимаківського витяг з кищені пальта товстого гамана, покопався в ньому й подав панові згорнутого папера.

Я давно хотів вам це передати... Покійний дядя... Ліщинський не скінчив. Крик неймовірного болю заглушив його дальші слова. Слимаківський випустив годинник ^ РУк і, як віл, вражений стилем різника в потилицю, упав на Рук... Пожовклий заповіт випав з руки Ліщинського.

Учинився галас зляканих перекупок. Прийшов спокійний, як Хеопсова піраміда, міліціонер. Натовп згрудився. Хтось кричав про швидку допомогу. Череватий крамар, користаю-чись з нагоди, уголос лаяв Радянську владу, що дозволяє людям умирати на вулиці, а пан Станіслав Слимаківський лежав на брудному базарному брукові поруч з подарунком короля та недійсним заповітом...

Годинник випинав із дірок драної хустини свої мосянжові орнаменти, немов злісно вишкіряючи зуби на цей незрозумілий йому, але ворожий світ...

На шістдесят п'ятому крузі, коли Земля почала вже звикати до нового керівника, пан Станіслав Слимаківський був збитий з земної кулі маленьким штовчком...