Хто ворог? - Винниченко Володимир

За ним рушає й серйозний Серьога.

— Ну-ка, землячки! Подходи, подходи! За копейку целая булка! Целая булка, хар-рошая французская булка за одну копейку! Вот игра так игра. Эх, американская игра! Ну-ка, красавица, еще копеечку!

— Эй, лапацня! — кричить Мартин. — Вертайсь, ось ще будете грать... Може, всю торбу виграєш?

— Молчи, хахлацкая морда! — злісно озирається Серьога. — Лучше молчи!

— Та нявжо? Ой, злякався!.. Рятуйте, люди добрі: кацап лаптем хоче вбити!

В юрбі сміх. Чуються іронічні, насмішкуваті викрики до "кацапів", тюкання й регіт. "Кацапи" озираються й собі глузують з "хахлів", їхні товариші заступаються за своїх і починається звичайна баталія. Будочника вже не слухають, і він пробирається кудись далі зі своїми булками й торбою. Серьога ляга спиною на якийсь клунок, лицем до "хахлів", і злісно дивиться на них, простягнувши ноги. Поруч його, спершись на лікті, лежить рудий кучерявий "кацап" з широкою жовтою бородою й розстібнутим коміром сорочки. Решта "кацапів", сидячи кружка коло чайника, іноді повертають од кухликів голови і сміються з "хахлів" спітнілими червоними обличчями.

Київці й полтавці змішалися докупи й розташувались коло вогню. Мартин, одсунувши бриля на потилицю, стоїть і дивиться то на "кацапів", то на дядьків, які, посміхаючись у вуса, іноді й собі вставляють щось до сварки. Дівчата піддержують своїх криками й сміхом. Баталія все зростає.

— Заткни рот, — кричить Серьога. — Все поле заво-нял! Й нанимать не приедут через тебя!

— Ай-я-яй! От розумно! — хита головою Мартин, — Навіть наш рябко такого б не придумав.

— А вот у нас, в Рассее, так псьі так точно брешут, как ти...

— В "Рассєє", — передражнює його Мартин, потім хитає з жалем головою й каже: — Ех, дурне-е, дурне... Аж серце болить дивитись, що тратить бог глину на таке чортзна-що...

— Нічого, Серьога! — підводячи голову, потішає дядько-курець. — Кажи так: хоч дурний, та здоровий!

— А ты й старий, та дурак, — сміється "руда борода".

— Ого! — сміються коло вогню. —"Борода" обізвалась!

— От там-то, братці, розуму!

— Затуляй тепер носа!

— Ша-ша!.. "Борода" щось говорить.

Але "борода", гидко вилаявшись, змовкає; "кацапи" сміються. Таку ж саму лайку кричить Мартинів сусіда, молодий, білявий парубчак.

— А тьі сначала молоко оботри на губах. Не высохло! — пацаючи ногою в лапті, говорить Серьога.

— "Ма-ла-ко"... — передражнює парубчак. — А в тебе давно засохло?

— Він молока не ссав, — вставляє хтось. — Його мати з цицьки квасом годувала. Серед "хахлів" сміх.

— Ще лається! — кричить Мартин. — Це з тих, що ціну тільки збивають. Он на Синельниковій на тому тижні ставали робочі по 70 рублів до Семена, а прийшла кацапня й поставала по 55! Йому що? Аби нажерлось. Ач, смокче як! Ішло б собі в свою Расєю та й ставало б там хоч за спасибі. Сюди преться! Повиганять к чортовій матері, щоб не смерділи тут!..

— Гляди, брат, чтоб тебя не погнали, — посміхається "борода".

До таборів наближається дядько Корній. Чорний, з гострим верхом і з спущеними донизу крисами, бриль, чорні тонкі вуса, теж спущені вниз, і смугляве лице роблять його схожим на японця. Він ступає ліниво, поважно, накинувши наопашки чумарку, і впевнено позирає на табори гострими, розумними очима. Дядька Корнія всі поважають і трохи навіть бояться, надто молодші.

— Що, танцювати зібрались чи битись? — кидає він, ніби одриваючи слова, пихкає цигаркою й поглядає на ворожі табори, — Драстуйте.

— Драстуйте. Танцювать не танцювать, а тропарів прочитать кацапні треба було б... — відповідає Мартин.

— А чого так?

— Та матюками тут усіх наділяють.

— А!.. Вони на це багаті... Так ти ж чого сердишся? Хіба тебе обділили?

Всі сміються. Не встигла сварка знову початись, як із-за барака виїжджає зелений хургон, запряжений парою коней, і дзвінко постукуючи колесами, м'яко підкочує до робітників.

— Наймать їдуть! — голосно кричить хтось. І про сварку враз забуто.

Усі з серйозними, цікавими лицями озираються і стежать за хургоном, на якому сидять двоє: один, видко, робітник, з віжками в руках, а другий — хазяїн, з батогом. Дехто вже схоплюється й хоче бігти назустріч, але дядько Корній робить рукою знак, озирає всіх гострим поглядом і, одриваючи, говорить:

— Стій на місці! Чого бігти? Сам під'їде, як треба. Набиваться ще...

— Атож! Стій на місці! — зараз же підхоплюють навіть ті, що збирались були бігти, й одходять назад.

"Кацапи" теж пильнують хургона, який, нарешті, підкочує зовсім близько й зупиняється. Чоловік з батогом у руках підносить руку до козирка і, озираючи всіх, говорить.

— Драстуйте.

Дехто теж тягне рукою до козирка, дехто обзивається настороженим, чекаючим голосом:

— Драстуйте й вам...

Чоловік помалу злізає з хургона й підходить до робітників, похльоскуючи батогом і бігаючи карими хитрими очима по юрбі. Повна, дебела постать його, в піджа-ці і штанях у чоботи ступає важко і твердо. Запалене й заросле чорною бородою лице здається байдужим і тупим.

— Драстуйте! — знов тягне він козирка, підступивши зовсім близько.

— Драстуйте... — спокійно й поважно відповідає Кор-ній, пронизуючи його своїми маленькими очима.

Чоловік якийсь час мовчки обдивляється, потім, ні до кого не звертаючись, ніби про себе, бубонить:

— Робочих би мені...

— А ми ж що: пани, чи як? — посміхається Корній.

— Наймаєтесь?

— Та вже ж не танцювати сюди посходились. Вам багато?

— Та так... чоловіка з п'ятнадцять...

— Повноробочих чи третяків?

Чоловік не зразу відповідає і все оглядає юрбу, яка теж стежить за ним десятками пар цікавих, напружених очей.

— Та й повноробочих, і третяків... — повагом муркає він. — І дівчат... трохи...

— Є й дівчата, і третяки, і повноробочі... Це в яконо-вію чи до хазяїна?

— До хазяїна... До мене.

— Куди? Куди?.. — пробігає по юрбі і — потім: — До хазяїна... До мужика!..

— Гм... — незадоволено стискує губи Корній і замовкає.

Чоловік пильно зиркає на нього й ніби байдуже питає:

— А чого ти так, дядьку, хмикаєш?

— Та так... не до талії робота!

— Що? Економичеський кандьор лучче? — тупо посміхається хазяїн.

— Та краще кандьор їсти, ніж у мужика робити. А почому даєте?

— Даю добре. В якономії так не дадуть. Повноробо-чому до Семена 50, третяку 40, а дівчатам 20.

— 0-го-го-о! — протягує Корній. — Ну ми з вами сватами не будемо...

По юрбі йде гомін. "Кацапи" підходять ближче, допитуються ціни й теж починають між собою балакати. Хазяїн мовчки стоїть і подивляється на робітників.

— Ні-ні... — підступає ближче дядько-курець. — Це ви, хазяїне, скупенько даєте... Так-так... Скупенько. За таку ціну й танцювать не наймете. Нам уже по 60 давали, та й то не йдемо... Як же його йти?

Дядько розводить руками, хита головою й, чекаючи, погляда на хазяїна. Той задумливо й ніби байдуже колупає пужалном землю. Потім, не підводячи голови, тупо і спокійно починає:

— Харч буде добрий: на сніданок риба або молоко. На обід борщ, каша з салом... На полудень чи риба, чи сало, чи молоко... На вечерю галушки чи затірка. Харч добрий... їж, скільки хочеш, за тим не ганяємося.

— А робота яка? — несміло питає хтось з юрби.

— Робота? — зирка туди хазяїн. — Робота, як скрізь, робота. Орать, косить, в'язать за жаткою, коло машини... Яка ж робота?

— Так-так! — іронічно обзивається збоку Корній. — Зранку в полі, ввечері в полі, уночі в полі, празник в полі та все в полі. Ні спочинку, ні сну... знавмо!

— Чого "ні спочинку, ні сну"? Є й спочинок, і сон...

— Та ви тут стелете м'яко, та як слатиметься там? І борщ, і сало, й молоко... Просто харчевня, та й годі!.. Та воно так тільки тут, а там як загатить тобі черево гливтяком та цибулею, так хоч через тиждень сповідайся... Знаю добре, пробував у мужиків ставать. Та й день той закляв. Воно, думаєш, свій чоловік, а він тебе так висмокче, що й ніг не поволочиш, як строку того добудеш.

— По-свойськи, значить? — посміхається дядько-курець.

— Атож!

Хазяїн мовчки погляда на Корнія.

— А в якономії краще? — в'яло посміхається він.

— В якономії усе рощитано: коли їсти, коли спати, коли робити...

Починається суперечка. Балакають дедалі спокійніше, млявіше; хазяїн усе частіше задумується і хльоскає батогом по траві. Корній одходить і робить цигарку.

"Кацапи" про віщось радяться чи сваряться й подивляються на "хахлів", які теж купками балакають. Мартин розмовляє з хазяїном і скоса поглядає на "кацапів".

Нарешті хазяїн стискає плечима й одходить, не зійшовшись. Похльоскуючи батогом, він задумливо йде на другий кінець вигону, де робітників рідше. Тоді в юрбі піднімаються палкі балачки. Дехто згоджується найматись, дехто не хоче, дехто хоче прибавки. Зачинається навіть сварка.

— Наймаюсь! Чорт його бери! — кричить сердито Мартин. — Доки лежатиму отут? Вже й так третю неділю валяюсь, послідню сорочку проїдаю. Ставаймо, Сидоре, бо все одно кацапня стане — диви, он як вони вже щось міркують, їй-богу, переб'ють. Я вже знаю їх.

— Не мели, хлопче, чортзна-чого! — сердито переби-ва його дядько Корній. — Кацапи теж не дурні, — на дурничку спини гнути не схочуть. А коли хочеш ставати — ставай, а других не підбивай. На кацапню кажеш, а сам ціну збиваєш...

— Хто збиває? — визвірився Мартин.

— Та ти!

— Я?!

— Атож, який чорт!

— Ну, побачимо!.. О! О!.. Дивіться — один кацап уже йде кудись. Договорюваться йде, накажи мене бог!

Але "кацап" не договорюваться йде. Він прямує просто до них, нахиливши трохи голову й щось думаючи. Підійшовши, він підніма над головою картуза і, трохи запинаючись, говорить:

— Вот что, братцы... Это самое, значит, что ругались там мы промежду себя, это, братцы, бог с ним... Глав-ное, вот нам столковаться надоть, как насчет найма-то?.. А? Мы так полагаем, что, ежели надбавка будет, дак нада ставать. Что ж лежать-то здеся? Й бокам терпко, й есть нечего... Все сухарики погрызли... Как вьі у себя раздумали?

Корній задумливо шкрябає носа.

— Гм... — мугикає він. —"Надбавка"... А яка надбавка?

— Да так, ежели по пять цалковых полнорабочим да по троячке неполнорабочим, дак й можно бы...