Арт і Тінь-Тінь - Мушкетик Юрій

Він з'їв серце лева,— знову гукнув хтось знизу.

Тут сталася вже справжня дивина. З лісу важким скоком вимчав великий вовк. Всі гадали, що його хтось наполохав у кущах і зараз, побачивши стільки мисливців, звір притьма кинеться навтьоки. А він... підбіг і простягся біля ніг Арта. Ліг і лежав, тільки сторожко нашорошив вуха й здригав шкірою, наче йому було холодно. Приглушений клекіт — зачудування, страх — прокотився рядами мисливців. Цей юнак володіє звірами! Має таку силу, що вони йдуть на його поклик, лягають йому біля ніг. Він може покликати на свій захист усіх звірів лісу, всі його темні й страшні сили. Він всесильний, цей юнак!

А Арт і далі стояв, простерши обидві руки до сонця. Здавалося, воно теж хилиться до нього, котиться йому в долоні, покірне й лагідне.

Відтак Арт повільно опустив руки й заговорив.

— Люди! Люди племені Турів і племені Мамонтів. Ви вбиваєте одне одного. А скажіть, чи вбивають одне одного тури й мамонти? Скажіть ви, Мамонти, які стали Рисями? І ви Тури, що стали Пажерами? — Арт хвилю зачекав і казав далі вже тихіше: — Погляньте на себе. Ви зараз гірші за найлютіших звірів. Ви, які зазнали стільки нещасть. Чи ж мало вам ще смертей! Мало вам голоду, ран?!

Страшне сум'яття пойняло Рисей. Незнайомий юнак говорив до них зовсім зрозуміло, говорив про те, що пережило їхнє плем'я, показував їм їхні рани й муки.

І Тури теж слухали в подиві. А Арт говорив і говорив мовою Мамонтів, повторюючи те ж саме мовою Турів.

— Ви погляньте, скільки лишилося вас, Рисі. Всі чоловіки вашого племені погинули в битві з людьми, які прийшли з ріки. А вас, Тури? Половина ваших жінок і дітей померла від гнилого м'яса. А тепер подивіться довкола.

Мов зачаровані, всі повели очима за Артовою рукою.

— Які багаті тут ліси. Скільки в них оленів і кабанів. А яка щедра ця ріка. Вода в ній клекоче од риби. Я навчу вас, як її ловити. Я зроблю такі списи, що ви одним ударом забиватимете зубра. Тож запалімо одне спільне вогнище, сядьмо одне біля одного, а завтра разом вийдемо на лови. А якщо хтось із вас не вірить у те, що я сказав, нехай б'є списом у мої груди.

На схилі горба запала тиша. Така глибока, що було чути, як пищать у гнізді на дереві пташенята й як гуде, пролітаючи над галявиною, бджола. Один випадковий звук міг зламати, порушити її. Недовірливо вслухалися в неї Рисі. Вони боялися пришельців.

І раптом з кущів вискочила Тінь-Тінь. Вона підбігла до Арта, обхопила його за плечі, захищаючи собою од злих списів. І тоді... Тоді сталося небачене на цих горбах. Списи повільно похилилися вниз. Списи Турів і Мамонтів.

— Ну, йдіть же, йдіть до нас! — гукав Арт.

Мисливці клали списи на землю і йшли вперед. Тури — до Арта, Рисі — до Тінь-Тінь.

І всі разом до їх обох.

До першого миру на землі.