В долині ріки Іро - Шкурупій Ґео
— Важко працювати! — А може, все-таки краще пасти худобу в степу?
Вони про все розпитували, всім цікавились, уважно розглядаючи нові речі робітничого побуту, дивуючись зі всього, як діти.
— Робітником бути краще! — переконано говорив монгол-робітник. — Трава висохне, і худоба похудне, а ще й подохне. Зимою напевне з нею щось трапиться. Хіба від скотарства прибуток? Самі клопоти! А так працюєш — є що їсти і гроші дають. Сайнбайна!
— Нудно сидіти на одному місці! — промовив другий гість.
— Чого нудно? — заперечив робітник. — Начальство часто буває, промови говорить... Весело!..
У Монголії пролетаріат лише народжується. На будівлях, на чинбарнях, на ґуральнях і на дорогах працюють, переважно робітники-китайці. Але скрізь поволі з'являються монголи. Після степів, де їх оточує дика природа з безмежними обріями, їм ще важко звикати до систематичної роботи. Вона здається їм важкою й рабською. Та все ж монгольський пролетаріат поволі росте. В робітничому колі зникає ворожнеча національна, зникає презирливе ставлення китайця до монгола. Монгольські князі-феодали та китайські купці зникають, випаровуються, як випаровує воду Іро. І свіжим людям, що прибувають з Гобі та із степів, навіть дивно бачити таке мирне співжиття робітників-китайців та монголів.
Далеко в долині весело заграла військова сурма. Земля глухо застугоніла під копитами коней, ритмічно відповідаючи тактові. Це на відкриття мосту прибуло монгольське військо.
Свято розгорталось.
Метушня коло майханів і далекі крики коло ріки витягли всіх робітників і гостей із намету.
— Вода прибуває! — лунали тривожні крики.
— Прибуває вода!
Сонце вже високо вилізло над дабанами, як кругле обличчя зацікавленої людини, що виглядає з-за паркана, спостерігаючи дивні події.
Лами, як шпигуни, нишпорили серед майханів, старанно обходячи робітників і розповсюджуючи різні чутки.
— Вода прибуває!
Робітники побігли до ріки, де новий міст витримував свій перший іспит — страшний тиск та навалу розлютованої води.
Іро збожеволіла. Вона з загрозливим гарчанням несла свою воду, розплескуючи її по долині. Висока дамба, що по ній проходила дорога до мосту, стримувала воду, й вона розливалась і з силою бігла під міст, силкуючись зруйнувати бики й підпори. Було чути, як під навалою води новий міст зловісно потріскує.
Він, як викінчена, створена істота, вже сам, без допомоги людей, боровся із стихією.
Вода жадібно хапала дошки, шпали й різні речі, що в безладді валялися на березі, й тягла у вир під міст. Вона підібралась до самих майханів, що стояли поблизу ріки, і робітникам-китайцям та монголам довелось наспіх переносити їх на сухе місце.
Величезний натовп людей зібрався коло мосту і з зацікавленням спостерігав, як вода рветься між дерев'яні бики, намагаючись їх зруйнувати.
Була чудова погода, сонце вже старанно припікало, високо в повітрі кружляли беркути, потурбовані натовпом, а ріка лютувала, здавалось, без жодної природної причини.
На другому боці ріки, на схилі дабану, теж зібрався натовп монголів, що чекали на відкриття мосту і не наважувались переходити розлютовану ріку бродом.
Повідь збільшувалась.
— Всі бурхани розгнівались! — переконували лами. — Ріка не спиниться доти, доки не зруйнує цю чортячу вигадку чужинців!
Але натовп захоплювали стрункі лінії мосту, його міць і розбурхані хвилі, що змагалися з міццю биків.
Довга шерега верхівців-монголів вишикувалася вздовж берега. Передні ноги коней були в воді, коні пирхали, розбризкуючи копитами воду.
Якийсь сміливий монгол кинувся верхи на коні в швидку течію Іро. Крики переляку залунали на обох берегах.
Але згодом захоплені вигуки жінок і дітей, що теж гарцювали на диких конях, підбадьорили сміливого верхівця.
Кінь плив, і вершник міцно тримався на ньому. За кілька хвилин він уже був на протилежному березі. Там йому влаштували гучну овацію. Дорослим довелося стримувати дітей, які бажали наслідувати цей сміливий вчинок.
Лама, що об'їздив шереги вершників на низькорослому конику, старанно агітував проти мосту. Монголи байдуже вислуховували його базікання.
— От бачите! Кожний монгол може обійтися без цієї дерев'яної вигадки!
— Сам ти дерев'яна вигадка! — зауважив йому монгол-робітник, що стояв тут поблизу, — добре, що в тебе є кінь, а без коня як ти перейдеш цю воду?
— Кожний порядний монгол має коня! — відповів лама.
— Де ти бачив монгола без коня? — підтвердили слухачі.
— Але не кожний порядний монгол може на коні переплисти таку ріку! — знайшов що відповісти робітник. — От ти теж не перепливеш ріки!
— Звичайно, не перепливе! — також наївно погодились слухачі.
Лама був зовсім молодий. Він почервонів під запитливими поглядами дівчат. Він крутнувся на коні, не знаючи, що відповісти.
— Куди йому! — додав робітник. — Він лише на язик сміливий!..
Роздратований лама завернув коня і стрімголов кинувся до води, але коник, умочивши в воду передні ноги, раптово спинився. Це викликало сміх у глядачів.
Лама почав лупцювати коня, але коник уперся як віслюк і не хотів навіть зійти з місця, його ніби причарувала вода, що плюскала під самою вуздечкою.
— Ти злізь і підпихни його ззаду! — порадила ламі якась насмішкувата дівчина.
Розлютований украй монгол нарешті примусив коня ввійти в воду. Далі одразу була яма, і кінь упірнув, несподівано для вершника, по саму голову. Лама зірвався з сідла й під загальний регіт полетів у воду, щасливо зачепившись ногою за стремено й не випускаючи уздечки з рук.
Коник повернувся й видряпався з води, тягнучи за собою промоклого й виваляного в грязюці представника бурханів на землі.
Але натовп уже навіть не сміявся. Всі раптом посунули до мосту, де залунали звуки військового оркестру. Там, під бурхливі крики натовпу, звуки сурм, залунали крики сирен автомобілів, що цілою валкою з'їхали з дабану на міст, поспішаючи в долину. Це з Улан-Батора приїхали на відкриття мосту представники уряду — міністри Народної Монгольської республіки.
Урочистий спів "Інтернаціоналу" здійнявся високо в повітрі, змагаючись своїм льотом з орлами.
Гала усьне хошун дзаула
Ітиль іхтіге гайхам шехте
Гурбадугар Інтернаснал.
Співали робітники, що побудували міст, і цей спів підхопив увесь натовп, зворушений ще досі не баченою подією.
Повідь поволі почала спадати.
