Джалапіта - Андієвська Емма

Їх зріст!Свята корова , побачивши їх, померла з реготу". Тоді Джалапіта звернувся до звірів і людей і спитав, чого вони сміються, і всі показали пальцями на краплю. "Вона мала й нікчемна, соромся, Джалапіто". "Нікчемного й малого не існує", — сказав Джалапіта і показав їм на долоні краплю. І всі жахнулися й кинулися врозтіч, побачивши свої викривлені обличчя в краплі. Бо крапля була велика перед ними, як сонце, і всі перед нею, як пісок, бо така була воля Джалапіти.

"Ти світлий?" – спитали Джалапіту два ліхтарі, що гуляли на вулиці. "Я переходовий", — відповів Джалапіта, і вони всі троє пішли в погребок запивати нове знайомство.

"Туга вийшла з води", — сказав Джалапіта.

"Що таке вітер?" – спитала Джалапіту дитина, що сиділа в піску й терла очі п'ястуками. "Вітер – це абстрактна вода", — відповів Джалапіта.

"Чому люди курять?" – здивувався Джалапіта і тут же догадався:"Люди курять з розпачу, що їм ніхто не курить тиміяму, тому вони кадять самі собі".

Джалапіту спитали, що він вважає за найбільшу мету техніки. "Щоб люди могли самі себе підняти за волосся вгору", — відповів Джалапіта, але репортери не записали цієї відповіді, вважаючи, що це межує з метафізикою.

Джалапіта спав на набережній, коли два бешкетники закинули в його серце вудки й почали ловити рибу. Джалапіта прокинувся від того, що з його серця один з бешкетників витяг карася. Але Джалапіті не хотілося вставати. Він подивився на бешкетників, обережно вдарив по набережній великим пальцем ноги, щоб бешкетники не попадали вниз і не порозбивали носи, і набережна відкололася перед ногами в бешкетників і попливла з Джалапітою в океан.

До Джалапіти прийшли скаржитися купальники:"Товсті заважають нам плавати , вони витискають з ріки всю воду", — сказали худі. "Худі заважають нам плавати, вони роблять воду геометричною, а в пласкій воді неможливо плавати", — сказали товсті. Глянув на них Джалапіта, глянув на пісок, на якому вони стояли, і створив для них двоповерхову воду. Воду, в якій могли плавати лише худі, і воду, в якій могли плавати лише товсті.

"Джалапіта робить світ плинним", — сказали колись учені і, вирішивши приборкати Джалапіту в граматику, оголосили, що Джалапіта взагалі не Джалапіта, що походження його дуже підозріле, і не виключено, що він постав з простого перекручення двох санскритських слів jali pitar, що означає батько води, і jali cara, той, що живе у воді. Коли Джалапіту почнуть відміняти, все в світі стане на свої місця, бо санскрит мова мертва і Джалапіта теж мертвий, сказали вони і розкрили книги. Але поки вони записували відмінки й вирішували походження слова Джалапіта, ім'я Джалапіти, щойно вписане в граматику, розрослося найніжнішою салатою, і вчені, забувши, що вони робили, і поскидавши окуляри, заслухалися, як грає вода в Джалапіті і як співають у ньому птахи.

Джалапіта лежав у ринві й слухав, як дощ запевняв залізо, що він сонце. Залізо повірило б, якби в мові дощу не було аж так багато голосівок, подумав Джалапіта.

"Посунься", — попросила пташка Джалапіту, який ночував між галуззям. Джалапіта посунувся і обламав половину світобудови. Пташка заспівала, а Джалапіта сказав: "Мале руйнує велике".

Коли Джалапіту примусили якось уранці робити гімнастику, а йому було незручно відмовитися, щоб інші не червоніли від їхньої нетактовності, сталася затьма сонця.

Джалапіта почухав ногу об хвилю і став грати з вітром у шахи. "Шах мат", — сказав вітер, і Джалапіта довго обдумував наступнний хід. "Матчіш", — сказав нарешті Джалапіта і виграв партію.

Джалапіта задумався якось над тим, чому люди тонуть, адже він знає воду, вода довга, і в ній неможливо втопитися, і прийшов до висновку, що напевно в воді існують дірки, в які люди просто провалюються на смерть. Якби ці дірки заткнути подушками, люди перестали б тоді тонути.

Якось серед літа, коли Джалапіта проходив повз державну бібліотеку, він спокусився прохолодою й тишею і, пропустивши своє тіло крізь сітку на вікні від комах, так міцно заснув серед полиць, що не відчув, як його руку і півплеча заставили книгами. Він прокинувся від того, що бібліотекар пробував вставити йому в живіт особливо важкий першодрук з залізними защіпками, Які чіплялися за ребра і шлунок Джалапіти і ніяк не входили.

Джалапіті було дуже неприємним таке поводження з його нутрощами, тим паче натще, але він боявся, об'явившися, налякати на смерть старого бібліотекаря, знаючи, що бібліотекар забобонний і має злу жінку. Тоді він зідхнув і увібрав живіт під саме горло, щоб дати місце фоліянтові, а потім ще кілька тижнів розпрасовував шлунок і всі нутрощі від книжних відпечатків.

Хто бачив моє обличчя, — сказав Джалапіту, — той завжди дивитиметься на воду".

Джалапіту запросили на з'їзд математиків, щоб він узяв участь у розв'язанні обрахунків законів небесної кривизни. Джалапіта вислухав усі теорії і, відкоркувавши свій наймолодший мізинець, витяг звідти квітку і показав їм результат. Математики були настільки вражені відкриттям, що поперекидали стільці і, гублячи окуляри, побігли на левади ловити метеликів.

Джалапіта пішов між рослин і помандрував у них двісті років.

Джалапіта має тільки одну сталу прикмету: доброту, решта все плинне.

Коли Джалапіті довелося бути послом, йому вручили викувану з заліза грамоту, щоб Джалапіта, несучи, не пом'яв її якоюсь своєю недопильнованою лапою, забувши, що Джалапіта був листоношею думов і ніколи не траплялося, щоб Джалапіта прим'яв або перемішав найтонший відтінок думки. Ніжність Джалапіти була неперевершеною.

Джалапіта пішов на виставку образотворчого мистецтва, і всі шедеври, засоромившись, тихенько вийшли з зали, притримуючи рами, щоб не грюкати.

"Чому людина має тінь, — спитали Джалапіту. – "Тому, що в ній погано працює освітлення зсередини", — відповів Джалапіта.

Коли Джалапіта їздив трамваєм або метро, він лишав свої додаткові лапи й ноги в багажних сховищах.

Джалапіта такий добрий, що на ньому хоч млинці смаж. На масницю так і робили.

"Одяг обмежує тіло й душу", — вирішили люди й одягли Джалапіту, щоб нарешті унормувати й окреслити його хоч для тих, які ним захоплювалися, але поки вони бралися до роботи, Джалапіти було вже стільки поза одягом, що найбільші експерти не відважилися вирішити, чи Джалапіта той, що в одязі, чи той, що поза одягом, бо і той, і другий були Джалапітою.

Раз подружжя, що збиралося піти в театр і на швидку руку не могло знайти няньки для їх тримісячного немовляти, попросило Джалапіту доглянути дитину, поки вони повернуться. Джалапіта так сумлінно виконував свій обов'язок, що коли за кілька годин батьки повернулися з театру, дитина вже встигла вирости на двадцять років і зажадала, щоб її негайно одружили, якщо не хочуть, щоб вона відразу ж пішла в аскети й почала рятувати світ. Відповідь батьків хронікою не передано.

Джалапіта винайшов сито, що, крізь нього пройшовши, лиха людина ставала доброю, але це сито з державних міркувань заборонили.

Джалапіту попросили тримати промову на прийнятті державних музів і дуже здивувалися, коли Джалапіта розкрив рота і замість промови випустив у небо зграю горобців. Усі почали нарікати, що Джалапіта не дотримав слова, і тепер була черга Джалапіти дивуватися, бо це була його найкраща промова, яку він будь-коли виголосив, і він не знав, чого від нього хочуть.

Джалапіта, бувши запрошений, поспішав на день народження, затриманий добрими ділами, коли йому під ноги підвернувся струмок, перегородивши дорогу. Джалапіта так квапився, що вже був заніс ногу, щоб перекрочити перешкоду, але, пригадавши своєчасно, що лежачих не переступають, дуже засоромився й оббіг уздовж потічок і ще встиг не спізнитися на запросини, думаючи про мале й велике.

В час, коли Джалапіту примусили на фармі виводити курей, він так ретельно присвятив себе цьому обов'язкові, що літакова компанія подала на Джалапіту в суд петицію, скаржачись, що літакова компанія не витримує такої конкуренції й мусить закрити своє підприємство, якщо не приборкають

Джалапіту, бо з того часу, як Джалапіта працює на фармі, всі воліють для більшої безпеки й швидкості робити далекі перелети на курах, вирощуваних Джалапітою, а не на літаках.

З винаходів Джалапіти найбільшого поширення в північних країнах зазнали песики, що мали здібність нагулюватися, не провалюючись і не завдаючи інших шкод, по кільцях диму, які випускав господар, коли йому не

було часу повести пса надвір або, коли господар не палив, уздовж віддиху господаря; і калоші для господинь-чистюх, калоші, які самі за собою прибирали бруд, який вони наносили.

"Людина усвідомила собі, що в неї є душа, тоді, коли вигадала подушку", — сказав Джалапіта.

Озон – це Джалапіта. Який не встиг втілитися. Але вистачає лише подумати про Джалапіту, як він уже виймає руки й ноги з повітря.