Роденія, або Подорож за веселку - Гуменюк Надія
Світ за дверима чарував, манив, притягав, як притягає маленьку металеву кульку потужний магніт. Він спробував було не підкоритися тому тяжінню, повернутися назад, втекти додому, в теплу постіль. Але щось утримувало його, не відпускало, він не мав сил опиратися — заплющив очі, зробив ще один крок уперед — і переступив невидиму межу.
Відчув подих теплого запашного вітру. Щось лагідно торкнулося щоки. Метеликові крильця? Пелюстки?
Маркіян розплющив очі, але нічого не встиг розгледіти, бо зразу ж знову затулив їх долонями: його засліпило яскраве світло. Вочевидь, там, із того боку, якраз сходило сонце.
Маркіян відвернувся, озирнувся назад — ні снігу, ні туману, тільки висока зачинена брама, без жодної щілинки. А з-за неї викочувалося велике золотаво-рожеве сонце. Сонце? Як же це? А що ж тоді просто перед ним, із протилежного боку горизонту? Друге сонце? Але ж це неможливо! Фантастика якась! Куди ж він потрапив?
Він сів і затулив обличчя долонями. Тоді визирнув крізь розсунені пальці. Попереду розкинувся великий хвилястий луг, на ньому буяли трави і квіти, ліворуч, десь метрів за п'ятсот, яскравим аквамарином синіло озеро, дуже схоже на Окон— ське. Паралельно до озера, аж ген за обрій, бігла неширока піщана дорога. Над нею пропливали білі баранці хмар. Маркіян скинув куртку, черевики, ступив босими ногами на нагрітий сонцем пісок. Тепле блаженство огорнуло все його тіло — від пальців ніг до голови. Але він розумів: насолоджуватися ніколи — треба йти. Бо якщо вже він ступив за веселку, то не для того, щоб на сонечку грітися. А якщо перед ним дорога, то вона обов'язково кудись приведе. На те вона й дорога.
Розділ третій
Горбань, червоноголовці та явлення мандрівного кота
Дорога попетляла трохи вліво-вправо, пірнула у виярок і стрімко вибігла на пагорб. За пагорбом починалася рівнина. За нею, якраз навпроти брами, що залишилася за плечима Маркіяна, височіла гора, до якої й вела піщана дорога. Вершина гори відбивала сонце, що вже зійшло над брамою і ніби палахкотіла золотим вогнем. У тому світлі вирізнявся тонкий скелястий шпиль. Ось тобі, Маркіяне, і друге сонце! Звичайний ефект сонячного зайчика! Потужне віддзеркалення небесного світила!
...
