Мамутові бивні - Яновський Юрій

Дехто сказав, що дощів випадає мало, дехто зауважив, що бога "ми" прогнівили, а дехто — просто промовчав, не знімаючи очей із Сем-кового рота. Семко всім сказав: "соціал-сука сім!" і ліг на лаві на чиюсь свиту. Зачинив очі й заснув.

Балачки поновились.

Справа йшла про те, кого обрати завтра на голову зем-комісії. Гундин "первак" висловлювався за сина свого фабриканта. Трохи сперечались, але, врешті, "первак" переміг. Після його був "вторак" і так далі. На Семка не звертали ніякої уваги: завтра приїдуть із волості й "приймуть міри". Останній гість здавався на милість переможця Гундиної фабрики й сів під стіл.

Гнат Карпович, Гуидя й Серьога — "иепобідимий представник Радвлади" — зостались радитись.

Самогону вони пили мало, і, тому думки текли швидко, як літні сни.

— Потрібно наново переділити землю,— сказав Гнат Карпович.

— Потрібно, але вона вже тиждень тому як переділена. І папери лежать у сільраді,— відповів Серьога.

— А якби так трапилось, що паперів нема? — продовжував Тнат Карпович.

— Кажи, що надумав,— запропонував Гундя.

— Папери про переділ землі ми знищимо, а твій синок її переділить наново, "ввіду унічтоженія фактичних документов".

— Правильно,— сказав Серьога-міліціонер,— а як?

— Запалимо сільраду.

— Ну й молодчина! Пропозиція голосується,— вирішив Серьога.

— Але чому це сина твого нема? — запитав Гнат Карпович.

— Чорти його знають! Пішов, мабуть, десь до дівчат у Трипілля,— немає дома.

— Гляди, щоб він завтра на зборах був. Відсутнього не виберуть.

У хату щось постукало. ВвМішла жінка Семка.

— Старий Гуидя тут?

— Тут.

— Петро йому прохав сказати, що завтра в обіди вій буде дома. В нього якісь там справи в волості.

— У волості?

Так. Я ходила сповістити про чоловіка. Жінка витерла очі.

— Забери свого — он він лежить.

Семко довго вагався, повторював свою приказку, але пішов, нарешті.

5

Начволміліції читав:

"...доносю я вам, товариш начальник, що в нас совершено вбивство чоловіка. Гнусний Серьога ваш, представник і захиститель порядку на території нашого села — забив чоловіка, жителя місцевого нашого села. Каковоє вбивство їіросю розслідувать і приїхати завтра в себо Бабанку. І потому боліючи душою й серцем за несознательность такого ілімента, що підриває мирне прожиття УРСР, прохаю взять собі на заметку й приїхати завтра, аби покласти кінець международна контрреволюції й зрадникам проти Радянської влади — її представникам, що гнусно заплямили свою чесну пролетарську совість червоною кров'ю.

Подательниця цього — жінка розкаже все в подробицях..."

6

Села наші горять щоночі. Ніякий фільм не може вмістити всіх пожеж.

— Запалю! — кричить хтось ображений, і ніччю світить ворожа хата всій окрузі.

— Запалимо! — кажуть крутому голові КНС, що не тягне за куркулями, і горить цілу ніч головине господарство.

— Можна буде запалити!—вирішує хтось із кооперативу, що прокрався, і горить кооператив, замітаючи у вогні сліди.

Картина "Пожежа на селі" ставиться просто: темна, як атрамент, ніч перерізується вогненними стовпами. Щоб показати сполох,— знімають на півметрові фільму рухи церковного сторожа, що шарпає за вірьовку дзвона, самий дзвін, як розгойдується, і осторонь десь на фоні білої стіни — тінь пса, що широко й щиро виє. Як ще до цього додати пару рук, що хлюпають з відра водою, і роззявлені роти присутніх громадян — картина вийде вичерпуючою.

Серьога теж дивився на діло своїх рук. Він мимоволі посміхався солодко й кричав на добровільну пожежну команду.

Сільрада згоріла, як свічка. Серьогине обличчя плямкнуло губами перед уявленим "стаканчиком".

Ще було трохи зарано сміятись, бо ще звечора якась постать побувала в помешканні сільради й вийшла звідти, щось несучи.

7

Тепер поставимо ближче кінооператора, й хай він уважно крутить. Показувати, як ходить черговий десятський, стукає палицею по воротях; як беруть люди з собою по півфунта "городняка" і по двоє чисел селянської газети на розкурку, як поважно сходяться до зборні і швидко обкутують себе важким туманом, від якого не видно й облич вождів на стінах,— це все робити — нецікаве завдання.

Краще подивимось, як приїхав начволміліції й зайшов до зборні.

Збори ще не починались. Казали, що не зійшовся "кворум", казали, що голова ще обідає, але дійсна причина така: не прийшов будучий голова земкомісії — Петро Гундя.

Начміліції сів, приєднав до загального тютюнового диму й свій: "Село" — 25 шт. 10 коп. Але він зовсім потонув — "городняк" забив. Курили.

З'явився голова. Далі чекати було неможливо. Відчинили збори. Повістка денна: 1) Обрання нового голови земкомісії; 2) Справа пожежі сільради. Хто добавить? Хто змінить? Хто проти? Зібрання пішло серед джунглів тютюнового диму.

— Товариші! — почав голова сільради.— Наш старий голова земкомісії збожеволів. На його місце треба обрати нового голову. Я пропоную товариша Петра Гундю. Це треба зробити негайно, бо необхідно знову составлєніє списків на землю, ввиду погорєнія старих списків на пожежі. Я виставляю кандидатуру т. Петра Гунді. Хто хоче висловитись з цього приводу?

— Де він? Хай вийде!

— Його справи затримали в волості. Він зараз надійде.

— Да-ло-о-ой! Немає права! — кричали комнезамці.

— Товариш! — сказав тоді селькор Семко.— Прошу маленького слова.

— Товариші, я не сказився. З усіх боків, товариші, тягнуться до нашої комиезамської землі руки. Товариші, одрубаємо ці гнусні руки! Мене чорна гідра контрреволюції думала забити, думала задушити за глотку пролетарське незаможницьке серце,— аби я замовчав навіки й не розказував світові про те, що в нашому селі діється. Дорогі товариші! Я звертаюсь до вас — рубаймо гнусні руки, що тягнуться й підіймаються над нашими головами! Товариші! Той, кому Радянська влада доручила охорону незаможницького життя,— той гад сам убиває своєю рукою. Я підслухав, як змовлялись про пожежу сільради — я виніс звідти всі документи. Товариші, ось: цією трифунтовою гирею мене хотіли забити, але так сталося, що забили того чоловіка, що вам виставляють зараз головою земкомісії. Товариші, міліціонер Серьога забив гирею Петра Гундю!..

8

Збори рушили на берег Дніпра-ріки.

Можна, думаю, уявити собі ніяковий колір неба, осінню землю, високий берег і далекий від туману луг за водою.

Великих зусиль не треба: шум людей, розмови Дніпра з пісками, настрій перед страшною нахідкою, пах жовтої глини під лопатами, все це стоїть передо мною, все дише мені в обличчя.

Може, дехто затулить носа коло гнилого трупа? Може, дехто не схоче дивитись, як примірятимуть трифунтівку до дірки на голові? Може, дехто затулить вуха від криків матері? Я силувати не хочу. Заспокойтесь.

Але я звертаю увагу на те, що було знайдено в землі разом із трупом. На бивень мамута Віма ... Мої очі примружуються, і думка розгортує сторінки, багатотисячні юпітери світять моєму кінооператорові.

Знову старий мамут Вім, що його бойовий бивень пролежав у землі над Дніпром 53 000 років, старий Вім проходить перед моїми очима. Знову обсипається пісок у конусній ямі поганої оперети. Знову примітивні мелодії доносить мені вітер. Голі статисти з кудлатими перуками — мої минулі батьки. Темний схід дешевого синього кольору, який я встидаюсь помічати тепер. Багато метрів фільму пройде перед примруженими очима, доки я дивлюся на нахідку: бивень Віма.

Електричний ліхтар на небі йшов загаснути десь під ногами капельдинера на заході. Чебрець пах осіннім Техасом. Плеск Дніпра був ніжним і невиразним. Вітрова волторна вже золотилась осінню і...

... та дайте ж хоч перед кінцем сеансу виплакатись флейті!

1 Трипілля — придніпровське село на Київщині.

2 ...це низьке d 6 bemo 1...— наполовину знижений початковий тон сучасної музичної азбуки.

3 Ланжерон — колишнє одеське передмістя. Назва походить від прізвища генерал-губернатора Новоросії, який у 1815 — 1822 рр. жив в Одесі й побудував біля моря дачу, де з часом виник міський пляж. Тепер тут один з найкращих пляжів міста — Комсомольський.

4 ...д о тої хвилини, коли народився Ісу с...— тобто до нової ери.

5 ..нащот там облізаці ї...— Йдеться про військову мобілізацію.

6 ...д о голих КсНеСів — тобто до комнезамівців. КНС — комітет незаможних селян. Ці комітети були організовані в 1920 р. для здійснення аграрної і продовольчої політики Комуністичної партії, захисту інтересів бідноти на селі. Комнезами розподіляли .поміщицькі землі, боролися з куркульством,— брали участь в колективізації. Очолювала їх Центральна комісія незаможних селян. Існували до 1933 р.