Операція "Сліпе око" - Дудар Євген
А Маслину ми все ж таки використаємо… На, Іудо, – Ной простягнув Іуді аркуш паперу, – прочитай вголос.
Іуда взяв аркуш, відкашлявся:
– "Переважна більшість жителів Содома і Гоморри ненавидить бога Ваала і прагне потрапити під десницю бога Ягве. Вони розуміють, що тільки Ягве найсправедливіший, найлюдяніший бог. Тільки Ягве принесе їм щастя. Але вони знають жорстокість Ваала і його мстивий характер. Вони мусять мовчати. Жителі Содома й Гоморри знають і про те, що ці два міста споконвіку були невіддільні від царства Ягве. Вони знову прагнуть цього. Вони з нетерпінням чекають тої хвилини, коли господь Ягве задушить ненависного Ваала і знову візьме Содом і Гоморру під свою божу ласку".
Іуда закінчив. У кабінеті якусь мить панувала мовчанка. Потім її порушив Ной:
– Ну, второпали?
Всі мовчали.
– Даємо Маслині прочитати цього папірця вголос. І непомітно записуємо на магнітофон. Всі його обурення і спростування потім можна буде вирізати. А його сповідь змонтувати так, як нам хочеться… Спробуйте, – кивнув він Іуді, – записати набір таких його слів, з яких ми змогли б змонтувати все, що нам треба… А його, Маслину, після цього в смолу. Операцію назвемо "Сліпе око"…
Знову блимнула лампочка, Клацнула кнопка.
– Я Херувим Шостий. Сиджу під столом пророка Матфея…
– Що пише Матфей? – перепитав Ной.
– Пише, що всякий гріх – убивство, згвалтування дитини, крадіжку – можна пробачити й простити. А ось хулу проти духа святого не треба пробачати ніколи…
– Правильно пише, – сказав Ной і вимкнув кнопку.
5. Паршива вівця
У кожному стаді є паршива вівця. У стаді жителів Содома й Гоморри цією вівцею був учений-історик Гедеон. Належав до тієї категорії вчених, які славляться не так своїм розумом, як заздрістю. Від кожної удачі його колег-учених у нього з голови вискакував один волосок, а жовчний міхур збільшувався на один міліметр. Тому в сорок років він мав абсолютно лису голову й коров’ячий живіт. Крім цих двох наукових досягнень, в Гедеона більше нічого не було. Він уже п’ятнадцятий рік намагався захистити дисертацію на тему: "І царству Ваала не буде кінця". Проте навіть така ходова тема не проходила. Колеги-історики вказували Гедеону, що він дуже кострубато й невміло повисмикував цитати з творів своїх попередників і білими нитками намагався зшити для себе мантію бакалавра наук.
Тому, коли Гедеон почув по радіо "сповідь" жителя Содома й Гоморри, який "втік від тиранії Ваала під добру десницю Ягве", його осяяла думка: чому б назву дисертації "І царству Ваала не буде кінця" не замінити на "І царству Ягве не буде кінця"?
Він тут же написав таємного листа на адресу, яку пропонувало Чистилищне радіо.
Відповідь не затрималася. Саме в той час, як жителі Содома й Гоморри пережовували підлий вчинок їхнього земляка, що продав свою віру і волю, ще один їхній земляк читав закодовану телеграму працівників Чистилища:
"Візьми телицю зі стада отця твого й другу телицю семилітню, зруйнуй жертовник Ваала, який у батька твого. Зрубай священне дерево, яке при ньому".
Розшифрували цю телеграму так: "Візьми свою дисертацію, прихопиш з собою таких, як сам, зруйнуй усі культурні пам’ятники твого народу, знищ усі археологічні пам’ятники, спали всі історичні документи, які свідчать про віковічну незалежність Содома й Гоморри і всього ханаанського народу, і паняй до нас".
Гедеон задоволено потер руки. На губах його з’явилась робоча піна.
6. Подвиг Херувима Одинадцятого і Херувима Дванадцятого
Херувим Одинадцятий і Херувим Дванадцятий нарешті добралися в Содом. Перед тим вони довго готувались: вивчали ханаанську мову, звичаї. Вони знали, яке відповідальне завдання покладено на них. Знали, чому саме Ной обрав їх, а не когось іншого. Херувим Дванадцятий не хто інший, як Йосиф Прекрасний. Він зажив неабиякої популярності серед жіночої половини всіх суспільств. А в градоначальника Содома й Гоморри Лота – дві дочки. Херувим Одинадцятий був неперевершеним майстром "забивати баки". Крім того, обидва агенти були досвідчені й випробувані на сотнях відповідальних операцій.
З Содома до Гоморри було недалечко. Від якогось пастуха вони дізнались, що палац Лота в Гоморрі. Агенти впіймали попутне таксі й гайнули туди. Щоб не привертати до себе уваги, дорогою співали ханаанських пісень і пересипали свою мову ханаанськими народними прислів’ями. Біля будинку Лота розрахувалися з таксистом і дали йому на чай.
– Ти бачив, – шепнув Одинадцятий Дванадцятому, – як цей бурмило вивчав нас у дзеркальце?
– Плюй на нього. Пригадай прислів’я: "На злодієві шапка горить". Давай зайдемо в під’їзд. Передамо радіограму.
Вони вскочили в парадний під’їзд будинку Лота. Тільки Херувим Одинадцятий наблизив губи до лацкана піджака, де було вмонтовано мікрофон, як над його вухом пролунало:
– Хто ви такі і що тут робите?
Одинадцятий і Дванадцятий вже, було, хотіли вихопити пістолети, та своєчасно схаменулись. Перед ними стояв черговий охоронець будинку Лота.
Охоронці завжди більші патріоти, ніж ті, кого вони охороняють. І більше турбуються про їхню безпеку, ніж ті про безпеку свого народу. Саме тому охоронець сказав:
– Якщо вам до Лота, то я зараз наведу справку.
Він зняв телефонну трубку. Дуже ввічливим голосом спитав:
– Тут до вас якісь незнайомці. Пропустити?
Лот, що не відійшов ще від учорашнього офіційного прийому з нагоди приїзду інспектора бога Ваала, не дочув, що й до чого. І повелів:
– Пропустити!
Одинадцятий і Дванадцятий не сподівались, що все обійдеться так гладко. З досвіду знали, що з "верхами" набагато легше домовлятись, ніж із "низами", але тут на такий успіх не сподівались. Тому полегшено переступили поріг квартири Лота. Той саме сидів за горіховим столом у вісоновій білосніжній сорочці й клював сизим носом у дорогу оніксову чорнильницю.
Агенти досвідченими очима окинули кімнату. Більше тут нікого не було. Тому одразу ж приступили до діла.
– Лоте, – переконливо мовив Одинадцятий, – ми з царства бога Ягве…
Лот здригнувся.
– Ти не бійся, – втрутився Дванадцятий, – тобі ми нічого поганого не заподіємо. Ти ж чув не раз по радіо розмови Гедеона. Знаєш, в якій він у нас пошані.
Лот витер хустинкою спітнілий лоб.
– Сідайте, – мовив тремтячим голосом. – Що від мене треба?
– Ти повинен від імені всього ханаанського народу підписати оцей документ.
Лот узяв тремтячими руками з рук Одинадцятого листок паперу:
– "Ми, ханаанський народ, що володіє територією Содома й Гоморри, доручаємо нашому градоначальнику Лоту просити бога Ягве вирвати нас із-під ярма бога Ваала і взяти навічно під свою опіку. Доручаємо своєму градоначальнику Лоту прикласти за нас усіх до цього історичного документа свою десницю й печатку міст наших".
Лот важко зітхнув. Одинадцятий скористався зі слушного моменту:
– Ти, Лоте, волею бога Ягве будеш повічний незмінний градоначальник цих міст і надалі..
– Що ж, – полегшено зітхнув Лот. – Однаково, якому богу молитись, аби при тому не мерзли коліна і в животі не бурчало.
Дванадцятий настроївся на хвилю начальника Чистилища.
– Я Херувим Дванадцятий. Все йде за планом.
Ной давав настанови:
– Дивіться, щоб документ був неодмінно підписаний.
І з печаткою. Хай документ підпишуть ще кілька ханаанців. Не має значення – міністри чи шарлатани. Якщо не вдасться засліпити більшості, виривайте, що можна…
Лот чув настанови Ноя. Почав у пам’яті підбирати представників громадськості. Ну, заступники обидва підпишуть. Содомський і гоморрський торгові правителі також підпишуть. Для них де гешефт, там і бог. Від низового люду візьму рабів своїх Ієфая, Марка, Якова і Семена. Рабу все одно, якому хазяїну служити і якому богу молитись. Аби було перед ким навколішках стояти і хребта гнути…
Щоб не викликати підозри, Лот дав своїм дочкам два документи, і поїхали вони по підписи.
Поки дочки Лота гасали по Содому й Гоморрі, Лот з обома херувимами в ханаанських винах топили ханаанський народ. Вони співали пісень, пили на брудершафт, цілувались.
Надвечір втомлені дочки повернулись у батьківський дім. Обидва примірники документа рябіли підписами. Йосиф Прекрасний на радощах почав по черзі цілувати дівчат. Одинадцятий зв’язувався по радіо з Чистилищем.
Нараз крізь відчинені вікна з вулиці долетів багатоголосий гамір. Здавалось, ніби реве ціле стадо диких биків. Лот виглянув через вікно. Біля його будинку збирався великий натовп. Серед натовпу побачив обох своїх заступників, обох торгових правителів. Їх вели на мотузках. Гамселили по їх спинах кулаками.
– Лота сюди! Гидоту цю продажну! – лунало знизу. – На гілляку зрадника!
Лот здригнувся. Прибіг знову його тілохранитель:
– Лоте, народ зібрався. Вимагає тебе і цих двох типів, що в тебе.
Йосиф Прекрасний витягнув свою руку з-за пазухи дочки Лота. Устромив за свою пазуху. Вмить у руці блиснув пістолет.
На сходах уже тупотіли кроки.
– До криївки! – крикнув Лот і першим кинувся у чорну пащу потаємного виходу. Останнім шугнув туди Херувим Одинадцятий і міцно зачинив двері.
7. У кабінеті Ноя
Ной не спав вісімсот п’ятдесяту ніч. Усіх працівників Чистилища було піднято на ноги. Що сталося з Одинадцятим і Дванадцятим? Від того часу, як крикливими вигуками обірвалась радіопередача, про них ні слуху ні духу. Підсилали в Содом і Гоморру інших агентів. Ті наче в безодню канули.
Нарешті вісімсот п’ятдесят дев’ятого безсонного ранку в Ноєвому кабінеті з’явився Херувим Дванадцятий. Він був неголений, обдертий, йому можна було б дати ім’я не Прекрасного, а Препоганого.
– Як? – було перше запитання Ноя. – Де Одинадцятий?
– Там, – простогнав Дванадцятий і показав пальцем на землю. – Вони його живцем роздерли. Пронюхали… Ми втекли потаємним ходом. А потім пригадали, що документ забули на столі. Одинадцятий повернувся, щоб його хоч знищити. Та знищили Одинадцятого.
– Чорт побери! – вилаявся Ной. – Як же ви так проґавили?!
Херувим Дванадцятий трохи відсапався.
– Перед тим як піти в це пекло, я зняв копію з цього документа. Підписані були обидва. Один у мене. Ось… – Іосиф тремтячою рукою подав листок Ноєві.
– Молодець – вигукнув Ной, – Молодець, чорт побери! В тобі я не сумнівався. Це ж історичний документ! Це колосально. З нинішнього дня ти, Йосифе, не тільки прекрасний, а й святий.
8. Страшна помста
В кабінеті Ноя проходила важлива нарада.
