Жирафеня Берізка - Слабошпицький Михайло

Я не раз думав, що люди багатьом звірам також здаються однаковими. І потім звірі придивляться до нас уважніше і починають відрізняти своїх знайомих і незнайомих. Он мене скільки звірів знає... А маму — ще більше. Всі, мабуть, знають. Бо вже десять років тут з ними няньчиться, як з малими дітьми. При ній навіть Барбарис, що гарчить і поблискує пащекою на всіх, хто підходить до клітки, і той стає шовковим. Підібгає під себе хвоста, як шкідливий пес, і сидить нищечком. Боїться, що мама сваритиме...

Я б усім порадив щодня ходити в зоопарк і вивчати поведінку тварин. Дивишся на них — і наче цікаву книгу читаєш.

Сказав про те хлопцям — і вони погодилися зі мною.

А потім ми прийшли до жираф.

Голови на довгих шиях стриміли високо над загорожею, мовби давно вже виглядали нас.

Жирафеня лежало біля ніг Каланчі, а коли побачило мене, повільно встало й підійшло до загорожі.

Воно нітрохи не змінилося й не підросло після мого сну.

— Яке ж воно гарненьке!

— А які очі!

— А розумне! — загукали хлопці.

І ще хтось сказав:

— Воно на берізку схоже.

Я придивився — й справді: білі й чорні плями, як на березі, і струнке, мов деревце...

— Берізка! Берізка! Берізка!..— радо загукав я.

— Що? — не зрозуміли хлопці.

— Берізка! Берізка!.. Давайте назвемо його "Берізка"!..

І всім це ім'я сподобалося.

Так і вирішили: дитина Каланчі — Берізка.

Як добре думати над чимось гуртом. Сам до такого ніколи не додумався б, навіть якби в мене голова була така завбільшки, як будинок, і розуму в ній було не менше, ніж у десяти книжках.

Так жирафеня стало Берізкою.

Воно й раніше було не маленьке, а це так підросло, що вже дістає головою Каланчі під шию. Я добряче задираю голову, коли дивлюся на нього. Аж шия болить.

Всім класом до нього приходимо. Мама навіть сварить нас. Каже, що скоро замучимо жирафеня. Але хіба ми його мучимо?

Прийдемо, порозважаємо, нагодуємо.

Якби не ми, йому було б зовсім нецікаво жити.

І нам було б нецікаво без нього.

Як добре, що у нас тепер є жирафеня. З цим і мама згодна.

А ім'я жирафеняти їй також сподобалося.

— Нарешті ти вже по-людськи назвав тварину,— сказала вона.— Таке ім'я приємно й почути...