В червоних шумах - Головко Андрій
Тихий майдан... наче вимерло. Де це вони вже досі?..
Дівчина. Далеко вже. Не вернуться!.. (В задумі.) Тсс! Ідуть.
Розбіглись.
Куркуль (підходить до воріт). Згасла-таки нечиста сила.
Охрім (підходить). А ви... не спите ще? Прийшли! В економії штаб розташувався. Вже й по селу солдати. Зараз облаву будуть робити.
Куркуль. Е, спізнилися! Довше б були наминались. А тут горе таке: жеребця взято.
Охрім. Як?
Куркуль. Та ця ж пролітарія бісова. Ну, та я шкуру з них здеру, а коня справлю!
Охрім. Конешно! А чого це ви, Трохиме Панасовичу, на молебствіє не пожалували?
На селі вдалині глухі зойки, галас.
Куркуль. Спішити нікуди. Хай установиться. А то коли б іще боком молебствіє те не вийшло. Ніззя так. Адже й господь сказав: "Моліться тайно, а я вам подам явно". Так і треба. Нищечком треба все робити. А от установиться — ну, тоді другий розговор.
О х р і м. Та вже можна догадуватись. Раз отака силища...
Куркуль. А їх? На собаку кинь — у більшовика влучиш. У іншого молоко ще на губах материне не обсохло, а теж туди: "Пролетарія, соєдіняйся! Слободу завойовувати". Тьху! Нечисть. На що дітвора... Іду сьогодні, а вони, чортенята: куркуль та й куркуль...
О х р і м. Що ви хочете — глибоко зараза пішла ця. Довго видужувати доведеться.
Куркуль. Аби господь милосердний дав видужати!..
О х р і м. Якось буде. Так ви ж, будь ласка, Трохиме Панасовичу, не забудьте моєї просьби. Я ж для вас і голови своєї не шкодую. Замовте словечко. Ви з ним — свої люди.
Куркуль. Добре, добре, не клопочись.
О х р і м. Завтра вони приїдуть. Це збиратимуть пограбоване мущиство. Потому стіни голі тільки й зосталися. А пан пишуть: "За ніч до ранку поставить усьо на мєсці", як було, значить.
Куркуль. І поставлять, що ж ти думаєш? Пан Балуєв панькатися не буде. Не дасть нюні розпускати.
О х р і м. Да, кажуть, сердитий — страх один.
Куркуль. А хто тепер не сердитий? Я сам декого надвоє перервав би.
О х р і м. О, ідуть!
Три постаті підійшли — денікінці.
Руді В у с и. Де тут живе... як його?
Денікінець 2-й. Голота Йван.
Козак. Це батько бандита, що в червоній банді.
Куркуль. Іван, кажете? (Штовха Охріма.) Кажи, тобі не так опасно.
О х р і м. Так що ж тут — люди питають, значить, треба їм. Оце він живе.
Руді Вуси. Ніякої засади нема?
Денікінець 2-й. Може, партизани в хаті засіли? О х р і м. Які там партизани! На селі зараз хоч висвисни. Куркуль. Опізнилися трохи, накрили б були. Козак. Ще накриємо. Ну — айда!
Ідуть у двір.
Денікінець 1-й. Хазяїн! (Ногою вдарив у двері — одчинилися.)
Денікінець 2-й. Виглядає, видко.
Заходять у хату.
Куркуль. Ну, нам краще в нору. Тепер кожен кілочок і очі, й вуха має.
О х р і м. І тр правда. Ну, бувайте! Так ви ж, пожалуста. Покорно просю.
Куркуль. Гаразд, гаразд.
Охрім іде геть. Куркуль стає в сутінь, принишк. В хаті невиразний гомін.
Запалили світло.
Голоси (з хати).— Де син?
Батька не чути.
— А, "де людські, там і мій"!
— Пролетарію пішли захищати?
Глухий удар.
Куркуль. Ага, доляскались у долоні... Голос матері. Ой, дітки ж ви мої, за що!? І в вас же є десь батько-мати.
Голос. Чорт у нас єсть! Арештований ти.
Мати голосить.
Кинь, стара, нас сльозою не дошкулиш. Шамать краще давай. Що? Нема нічого?!
Куркуль. Хе-хе. Як же: прощальний обід Червоній Армії устроїла.
Голоси.— Житника к чорту. Курча давай, масла.
— Немає в нас...
— Ану, Ванько, пошар.
— Що там шарити. Схотів з козла молока, як він не пасеться. Ну їх к чорту!
— Ходімо!
Виходять. Ведуть батька. Мати тужить. Денікінець 2-й з барахлом.
Марійка (скрикує в хаті). Ой! (Вибігає.) Ой, геть! Ой мамо!..
Козак (тягне в хату). Не втечеш!
На порозі борсаються.
Денікінець 2-й. Стоп. (Хватає стару.) Не гарячись, бабка.
Марійка. Мамо! (Раптом вирвалась.) Денікінець 2-й. А, чорт! Тями немає. А береться!
Ідуть геть.
Мати (тужна, проводить. Стала). Розігнали, посиротили... Глуміться — ваша сила. (До куркуля.) Чого, як злодій, причаївся? Щириш зуби, радий і злий... Радій на кутні!.. Чуєш — гуде степ, клекоче... Там сини, оборонці наші... І вони .прийдуть... прийдуть!..
Завіса
ДІЯ ДРУГА
Панський сад. Веранда. Заходить сонце. За деревами — село. Десь у степу
бринять жатки.
Пан (замислений. Кидається). Невже це все — не сон? Знову — моє. Не судьба, значить, панові сидіти на розі десь з ваксовим сундучком, чоботи наймитам своїм ваксувати... Не судьба! А до того ж ішло... Бувало, цілими ночами такі кошмари душили...
Прикажчик (входить через сад). Пане, дозвольте доповісти.
Пан. Ху! Злякав отак! Скільки разів уже казав не ходити через хвіртку, так ні! Ну добре, що ти! А якби бандит? Охорона у дворі вся, а й не те, що, може, панові й кістки вже по саду розтаскали...
Прикажчик. Та там же вартовий ходить.
Пан. Ходить. А як засне? Або й підкупить хто? Ти думаєш, він убєждьонний дуже? Залопоти йому катеринкою або й четвертною — от і готово! Треба вжити заходів. Як-таки рискувати отак! Ну, що там? Хліб усі звезли?
Прикажчик. Та ні, пане. В кого худоби немає, а хто ховається. Ждуть усе, що перевернеться.
П а н. Іч, подлі! Перевороту ждуть. Я їх переверну... А ти й радий. Хоч тебе мав за людину, а воно й ти заражений. І ти — туди. Хай, значить, отнєкуються, пан дурний, панові нічого не треба. Духом святим питатиметься. Ну, сам поворочай мозгами, що мені з тих п'ятисот кіп. При такім розорі? А мені ж іще й охрану содержать треба...
Прикажчик. Воно, конешно, та...
Пан. Ніяких "та". Не хочуть — самі звезіть увесь хліб на тік. А їм дулю. Худоба уся вже?
Прикажчик. Вісім пар волів пригнали.
Пан. Вісім і досі? Ах, підлі, підлі! А решту?
Прикажчик. Хто продав, а в кого здохли.
П а н. Нічого не знаю. Не чую нічого. Щоб усе було мені на місці: двадцять пар волів, п'ятдесят коней, двадцять п'ять корів, овець тисяча і прочая, і прочая...
Прикажчик. Слухаю.
Ніна (з генеральшею ідуть із саду). Що це ти, папа, розійшовся отак: "І прочая, і прочая"?
Пан. Поневолі розійдешся. Хліба не везуть, над імущест-вом хреста поставили... Я вас похрестю, каналії. Довго чухатиметеся. Хм! П'ятсот кіп, вісім пар волів. Це ж насмішка!
Генеральша. Занадто ви з ними панькаетесь. З ними хіба так треба? Дивились ми парк з Ніною. Жах один, що натворили! Це гунни2 якісь. Отакі дерева зрубати!
Прикажчик. Правда, понаставили хат.
Ніна. І той дуб, що над яром, зрубали. На пні вальсувати можна.
Прикажчик. Обчеський млин справляли.
П а н. А й не те, що молоти нічого буде. Дорвалися, як кіт до сала, та й забули, що хазяїн десь є, що спроситься з них. Ще й тепер викручуються, перевороту ждуть. Іч, підлі бунтарі! Мало ще їх розстріляно? Хто ж там їх підбива?
Прикажчик. Учора вночі повстанці в селі були.
ГІ а н. Як? І ми нічого не знаємо?
Генеральша. Кошмар! Сидимо і не знаємо, що за парканом робиться!
Ніна. Я тепер буду боятися і з кімнати вийти!
Прикажчик. Та сюди вони бояться, загін же в економії. А на селі, правда, як дома хазяйнують. Підбивали народ, щоб, значиться, хліб не звозили і мущиства не віддавали, що розтягли, економичеського мущиства.
П а н. Силою все забрати! Все. Послати загін. А тут і в штабі нікого немає.
Генеральша. Досі нема? Жах який! Кинути напризволяще і поїхати геть...
Покоївка входить, накриває стіл.
Пан. Автомобіля по дорозі не видко? Покоївка. Ні, їдуть уже.
Пан. Ну, слава богу! А то прямо волосся на голові ворушиться.
Дами ідуть в покої. Згодом чутно рояль.
Іди, Хведоре. Щоб усе мені було. Сьогодні ж пошлю загін. Я їх навчу не підкорятися! Іди.
Покоївка (із стравою). Там батюшка прийшли і ще хтось із ними.
Пан. Знову плакатися? Ну, та де вже дінешся, проси.
П і п (із куркулем). Здрастуйте. Простіть, що безпокоїмо.
П а н. Здрастуйте, здрастуйте. Гостями будете. Спасибі, що провідали. Що ж хорошого принесли?
Куркуль. Ох, нічого хорошого. Погане є.
П а н. Та чув. Що це, отче чесний, ваша паства розбрикалася?
П і п. Ох, гріхи наші! Біс у людей увійшов. Ніщо не помага. Вже яких проповідей я тільки й не читав їм. Ну що ж — старе прослізиться, а молоде й не слуха.
Куркуль. А від молодих і горе все. Таке горе!.. Це ми до вас, пане, як до батька рідного. Захистіть ви нас.
Пан. Що таке?
Куркуль. Сили нема вже далі терпіти. Вдень іще нічого, а вже як ніч підходить, як страшного суду, виглядаємо. Як не в плитках — у загоні ночує сім'я. Оце й сю ніч нальот зробили. Добре, що не знайшли, а то було б...
Пан. Н-да. Жахливі часи.
Куркуль. Як би його спокій навести, потому — чули ж,— убили Сапсая, і за віщо? Пан. Озвірів народ. П і п. Іменно, дикі звірі — не люди.
Куркуль. Він, значить, хліб там у когось одібрав, ну, може, трохи й того... Потому інакше хіба звезуть? Удень звіз, а вночі вбили.
П а н. І хто вбив?
Куркуль. Та партизани ж ті, чи повстанці, банда, одним словом. Уночі — аж степ гуде. А вдень — ні гу-гу.
Пан. Це щось страшне: лягай і молись богу, щоб устати. Можуть спалить, можуть... все лихе можуть. На тік треба сторожу збільшити, щоб, бува, димом хлібець не пішов.
Куркуль. Та хліба — ні. Вони єхидні, падлюки. Хліб, мовляв, і нам знадобиться, як тікатиме — в кишеню не візьме. Єхидні. А от у хаті живих попалити, це можуть.
Пан. Жах! Жах!
Куркуль. Так я оце й зайшов. Ми там дещо розізнали. Чи їх не можна б часом накрити, голубчиків?
Пан. Авжеж! Це треба. Ось приїхали. Треба буде поговорити. Як же? Жах! Жах!
Ніна (з покоїв). Панове, прошу на веранду.
Входять штабні офіцери: генерал, полковник, ад'ютант. Куркуль і піп підводяться.
Ніна. Папа, вечір сюрпризів. Пан. Що, що таке?
Генерал. Чудесно все. До апетиту включно. Го-го-го!..
Сідають до столу.
Б'ємо червоних і в хвіст і в гриву.
А д' ю т а н т. Чудово сказано: і в хвіст і в гриву!
Пан. Далеко одігнали?
Полковник. Уночі повинні взяти містечко.
Пан. Ану-ну, побачимо. (Забачивши Марійку, що з саду підійшла до веранди, замахав руками. До попа та куркуля.) Прошу-панове! Друззя по нещастю. Да, ви не чули? Тут робиться щось страшне. Банда завелась.
Марійкав сутінях принишкла. Генерал. Та говорили нам.
Генеральша. Я так перелякалась. Ми ходили з Ніною в парк. Чого тільки трапитись не могло з нами!
Полковник. Авжеж, могло бути погано: дві женщини в запущеному парку і банда — ситуація не з приємних.
Ніна. Я тепер одна і з кімнати не вийду.
А д' ю т а н т. До ваших послуг.
Покоївка. Охрім Гаркун проситься до вас.
Пан (одмахуеться).
