Відьма - Шевченко Тарас

Пан вернувся,
Покинув Наталю
В Московщині. А ти її
За Дністром шукала.
Сина Йвана молодого
Оддали в солдати,
За те, що ти не навчила
Панів шанувати.
До кого ж ти прихилишся?
Нікого немає!..
До людей хились, небого,
Люди привітають.
Пан, вернувшись, занедужав,
Стогне, пропадає. —
А вона набрала зілля
Та й пішла в палати
Лічить його, помагати,
А не проклинати.
Не помогла болящому,
Бо не допустили...
А як умер, то за його
Богу помолилась.
І жила. собі святою,
Дівчат научала,
Щоб з панами не кохались,
Людей не цурались.
— А то бог вас покарає,
А ще гірше люди;
Люди горді, неправедні,
Своїм судом судять. —
Отак вона научала.
Болящих лічила.
А з убогим остатньою
Крихтою ділилась.
Люди добрі і розумні
Добре її знали,
А все-таки покриткою
І Відьмою звали.

[Седнев 1847 березня 7]
[Нижній Новгород 1858 березня 6.]