Над Чорним морем - Нечуй-Левицький
Саня одвернулась од Фесенка й заговорила з Мурашковою.
Розмова стала загальною. Більше за всіх кричав Селаброс, обертаючись з розмовою до Комашка. В той час Фесенко несподівано зник десь за кущами й перегодя вийшов на терасу, несучи в руках два невеличкі букетики з рож центифолій та білих лелій. Здавалось, ніби Фесенко витяг їх десь з моря або викопав з-під каміння. Він підступив по-театральному до Навроцької й подав їй більший букет; другий букетик він подав Мурашковій, певно, для того тільки, щоб замаскувати свою хіть піддобритись до Навроцької. Він оступився на ступінь од паннів і став проти Навроцької в театральній позі. Комашко насупив брови. В очах в Селаброса засвітився вогонь: йому здалось, що Фесенко запобігає ласки в Мурашкової.
- А мені нема букета? - обізвалась весела Христина Милашкевичева. - Бачте які! за мене, удову, й забуваєте! Це гарні кавалери настали тепер на світі.
Всі зареготались. Фесенко похилив голову, спустив очі, осміхнувся, ніби засоромився, як панна: чуєте; мовляв, яка груба та проста ця степова дика дама.
Саня Навроцька через силу, знехотя простягла руку й узяла букет.
- Яку п'єсу ви тепер вчите на фортеп'яні? - спитав Фесенко в Навроцької.
- Сказала б вам, та, їй-богу, забула. Я чимало п'єс граю, - знехотя обізвалась вона.
- Але ж є між ними одна, яку ви найбільше вподобали собі, - сказав Фесенко, накручуючи на палець шнурочок од пенсне.
- Гм… Не знаю, що й сказати вам. Я найбільше люблю веселу музику, але часом не граю інших, окрім смутних п'єс, - одповіла Навроцька.
Фесенко ставав в мальовничій позі, переступав з ноги на ногу, пиндючивсь, силкувався бути граціозним в манерах, але часом незручний мах рукою або випнуте не в міру коліно видавали його міщанський рід і міщанські забаги.
- Що ж ви тепер вишиваєте? Які взорці? - нагло спитав Фесенко.
Навроцька зобидилась, що він завдавав їй такі нікчемні питання, неначе говорив з молоденькою вітрогонкою, гімназисткою. Вона розсердилась.
- Я нічого не вишиваю. Я не люблю шити: це для мене нудна робота. Я люблю більше книжки, ніж голки та нитки. Буде вже з нас тих голок та ниток, тих швачок, - сказала Навроцька, і в її голосі задзвеніла легка роздратованість.
- Ви встоюєте за право женщин? - спитав в Навроцької Фесенко, щоб протягти розмову й зацікавити Саню.
Навроцька розсердилась. Вона була нервова й опришкувата, часто давала волю словам, не могла їх здержати й часом говорила дуже різким язиком, як люблять говорити сьогочасні розвиті панни, але вона швидко простигала й ніколи довго не сердилась, бо мала добре серце. Нахабність і причепливість Фесенкова, легке зневажання паннів вразило її й роздратувало.
- Я встоюю за наші права, бо ви одняли од нас усяке право в житті. Ви загарбали собі все, що дає право на вищу науку та просвітність, на шматок хліба, що дає щастя й самостійність людям, а нам ви покинули голки та нитки, - говорила Навроцька, і в неї в очах одразу виступили сльози. Вона підвелась, щоб встати й утекти: це була її звичка. Мурашкова придержала її за руку.
- Олександро Харитонівно! дайте собі покій! чоловіки й паничі більше люблять тютюн, карти та гарних паннів, - сказала Христина, повернувши розмову на смішки.
Всі засміялись. Саня Навроцька зареготалась крізь сльози. А Комашко глянув на неї пильно, і йому здавалось, що блиснули дві зорі і проміння їх заблищало в двох краплях роси. Він знав, що Навроцької не можна причарувати пустими словами та одними карими очима хоч би й такого красеня, який був Фесенко.
- Одначе ви все-таки згодитесь зо мною, що й ми годимось для чогось: хоч для того, щоб оборонять отчизну од ворогів та працювати для науки, - несміливо сказав Фесенко до Сані.
- Війна - діло нікому не потрібне, а працювати для науки й ми здатні й змогли б, якби пак нас з давніх-давен пускали в університети, - сказала Саня. - Ми цікавіші од вас і не всі любимо тільки справляти балачку про квітки та вишивання.
Од такого різкого слова всі замовкли, неначе води в рот набрали. Фесенко спустив очі й кокетно схилив голову, неначе соромлива панна.
- Коли так, то нам зосталося тільки зійти з сцени, - сказав Фесенко і з тими словами театрально оступився й сів на лавці трохи оддалік од паннів.
- Час би вже й поснідать, - обізвався Фесенко, - буфет тут непоганий. Коли ваша ласка, я прошу вас на снідання, - промовив він, обертаючись до паннів.
Панни подякували й не схотіли йти снідать. Фесенко мусив йти снідать сам. Після його одходу панни стали веселіші й заговорили між собою. Паничам стало якось вольніше; вони не дуже йняли віри Фесенкові й з неохотою приймали його до свого товариства.
- А ви, Вікторе Титовичу, як думаєте за наше жіноче питання? Чи правду я казала, чи ні? - нагло спитала Саня в Комашка.
- Ваш погляд зовсім правдивий. Не кожна дівчина виходить заміж, не кожна й бажає вийти заміж, якби мала свій засіб або мала право на службу будлі-де: чи в школах, чи в канцеляріях, - обізвався Комашко.
- Правду ви кажете! Я думаю, що навіть заміжня женщина повинна мати таке право на свободу, як і чоловіки. Та воля скована якимись стародавніми звичаями. Я веду жіноче питання ще далі й вимагаю і в держави такого права для женщин, яке мають чоловіки.
- Ваша правда, - сказав Комашко. - І я стою поперед усього на тому, щоб женщина була вольною громадянкою.
- Я й без того громадянка, бо лечу, куди схочу, - обізвалась Христина Милашкевичева.
- Бо добрі крила маєте: одно лежить в державному банку, а друге в земельному, - сказав Селаброс. - Ви з такими крилами справді вольні, як птиця; тим-то ви й космополітка. За це я вас хвалю. Для вас нема ні рідного краю, ні народу, ні національності: ви нашого поля ягода.
- А мені здається, що вільні крила - крилами, а все-таки було б краще, якби крила держались грунту: хоч народності й національності й не заносили вас дуже далеко од рідного краю, - обізвався Комашко й скоса глянув на Саню. Саня переглянулась з Мурашковою.
- Це в наш огород, - сказала удова й осміхнулась.
- Так, бачте, прийшлося до слова, - сказав Комашко. - Людина без національності, як дерево без коріння: воно зачучверіє й всохне.
- Я поважаю ваш погляд, але знаю, що