Казка на косичку - Галицька Олена
Пан Ведмідь пішов досипати у свій барліг. Дитячі розваги скінчилися. Заворожська малеча розбіглася по затишних домівках, де нарешті мала змогу натішитися батьківською любов'ю та опікою. Рипучий Вітряк та Старий Млин, що скаржилися на занадто ненажерливих мишей, запросили Мудрого Кота стерегти від них залишки збіжжя. Мудрий Кіт, у свою чергу, запропонував Білосніжці скласти йому компанію і Білосніжка погодилася. Тепер в них було затишне кубельце, у якому підростали трійко біло-чорних кумедних кошенят. Маленька Бабка Йожка часто провідувала нову родину і гралася з малими пухнастиками.
Мрії про можливу подорож потроху вщухли. Івась давно поїхав до міста, і Маленька Бабка Йожка залишилася на самоті з купою його книжок. Вона почала багато читати. Арахней відповідав на її численні запитання, пояснюючи незрозумілі слова та вирази і розповідаючи про ті чи інші історичні факти. Одного разу він сказав:
– Тобі б мати Неосяжну Всесвітню Енциклопедію, що зберігається у Лотарозовій бібліотеці!
– Що таке енциклопедія? – миттєво спитала Маленька Бабка Йожка.
– З давньогрецької мови, яка така давня, що її майже всі забули, навіть самі греки, це слово можна розтлумачити як "коло наук". Це такі збірки різноманітних знань про все, що відбувається навколо. Є великі – понад дванадцять томів, та малі, що містяться в одній книжці. Є енциклопедичні словники, у яких пояснюються окремі слова. Є спеціальні, які стосуються різних галузей науки. Є універсальні, які охоплюють все коло знань про світ, що нас оточує. Але подібної тій, що зберігається у Чорному замку Потворському, більш нема ніде.
– Навіть в інтернеті? – засумнівалася Маленька Бабка Йожка.
– Навіть там, – твердо відповів павучок.
Так Чорний замок Потворський та Веліюр Лотароз знову нагадали про себе.
Розділ 7
ДІВЧИНА З СУМНИМИ ОЧАМИ
Якось вранці у віно Хатинки зазирнув Шалапутний Промінчик.
– Привіт, – сказала Маленька Бабка Йожка. – Щось довго тебе не було.
– Весна ж! Сонечко тепер встає за Смачною Яблунею, а не за Високою Сосною. От я одразу й до вас!
– Весна! – охнула Маленька Бабка Йожка. – Жадання Пригод та Подорожей, – згадала вона.
Весна наче норовлива красуня: зранку сяє сонечком, посміхається чистим небом, веселить пташиним співом. Раптом збігаються хмари, купчаться на потемнілому небі й зненацька зливаються на землю рясним дощем. Надвечір злива стихає і стає нудним нічним дрібним дощиком. Аж зранку знов сонце і пташиний спів!
Одного такого дощового вечора, коли Маленька Бабка Йожка вже збиралася до ліжка, у двері Хатинки на Курячих Ніжках хтось раптово постукав. Стук, ледь чутний та якийсь непевний, повторився знов. Маленька Бабка Йожка голосно спитала: "Хто там?", – але за шумом дощу відповіді не розчула. Розчахнувши двері, вона побачила у сутінках незнайому дівчину. Та ледь трималася на ногах. Її одяг був геть мокрий від дощу, довге вологе волосся майже закривало обличчя. Видно було лише очі дівчини, великі та страшенно сумні.
– Хто там? – повторила Маленька Бабка Йожка, і схаменувшись, запросила: – Заходь скоріше! Сідай тут, біля каміну. Зараз зроблю тобі гарячого чаю і знайду якийсь сухий одяг. Але хто ти й звідки йдеш?
Дівчина недовірливо озиралася навколо. Видно було, що вона дуже нещасна, втомлена та змерзла.
– Мене звуть Діана, – сказала вона тремтячим голосом. – Я шукаю свого нареченого. Ще минулого літа він пішов до міста на заробітки і пропав. Люди розповідали якусь страшну історію про змерзлий ліс, велетнів… Нібито він став якимсь страховидлом і його взяв у полон сам Веліюр Лотароз. Але точно я нічого не знаю…
– Чекай, то не про нього розповідала Льодяничка? – Маленька Бабка Йожка коротко переповіла дівчині казку про Заморожище, яку почула взимку від принцеси. – Ми, на превеликий жаль, добре з ним знайомі, – спробувала покепкувати мала, але, побачивши сполотніле обличчя дівчини та її повні сліз очі, швидко додала:
– Не плач, не вартий він твоєї печалі. Багато лиха наробив він, трохи весь Заворожений Ліс не занапастив. Усіх образив, Кришталика заморозив, а Лісну в печері замурував. Ні-ні, не вартий він твоєї уваги та любові.
– Наче ти не про мого Петруся, а про когось іншого розповідаєш, – недовірливо покачала головою Діана. – Не можу я повірити, що він став таким поганим. А, навіть, якщо це й правда, я зможу допомогти йому виправитися, – більш впевнено продовжила вона. – Тільки б знайти його живим та здоровим!
Маленька Бабка Йожка вже відкрила майже рота, щоб ще більш розповісти про "подвиги" Заморожища і переконати Діану у його нікчемності та підступності, але Хатинка на Курячих Ніжках значуще промовила:
– Відкладемо розмови на потім. Діана втомилася, та й тобі вже спати час. Ранок за вечір мудріший, – і тихенько промовила до малої: – Ніколи не намагайся силоміць переконувати дівчину, яка кохає.
Знайшли ще одну теплу ковдру, влаштували новій знайомій місце для спання, аж раптом Діана скрикнула:
– Моя Рітарі! Як я могла про неї забути! Добра ж з мене подруга, – і знов заплакала.
– Ще одна закохана дівчина? – здивовано спитала Хатинка. – Теж нареченого розшукує?
– То не дівчина, – всміхнулася крізь сльози Діана. – То моя вірна конячка. Тільки завдяки її силі та витривалості я змогла подолати таку довгу путь. Але й вона нарешті втомилася і не змогла йти далі. Темрява, незнайомі місця… Я її під повіткою біля якоїсь високої споруди покинула, а сама пішла по допомогу.
– Не хвилюйся, – втішила її Хатинка. – Ти свою подружку-конячку поруч з Рипучим Вітряком залишила. Більш гостинного господаря у Заворженому Лісі годі й шукати. Він і прихистить і нагодує. Не сумуй!
Хатинка на Курячих Ніжках ще довго згадувала першу зустріч з Рипучим Вітряком, перший візит до Завороженого Лісу, перші знайомства з його мешканцями. Дівчата почали засинати і нарешті побачили СНИ.
Діані наснився її Петрусь. Він наче був у величезній темній печері, з якої чомусь ніяк не міг вийти. Побачивши її, Діану, він дуже зрадів і весело побіг їй назустріч. Звідкись узялися цілі оберемки яскравих квітів; посмішки, наче метелики, майоріли у теплому запашному повітрі. Діана міцно спала і посміхалася уві сні.
А Маленькій Бабці Йожці наснилося, що на канікули приїхав Івась.
Розділ 8
ЯКУ ДОРОГУ ВИБРАТИ?
Її сон збувся. Назавтра Заворожений Ліс здригнувся від гучного гуркоту. Треба сказати, що всі страшенно перелякалися, навіть чарівнички. Але з'явилася Сорока та заспокоїла заворожців. Вона розповіла, що то Івась їде на якійсь великій чудернацькій машині з причепом і гуркоче на весь ліс. Дівчата побігли назустріч.
Івась здивувався, побачивши незнайомку. Коли ж Маленька Бабка Йожка розповіла Діаніну історію, поспівчував дівчині і додав, що це, мовляв, ще один привід виступити у подорож до Потворського замку.
Швидко почали збиратися. Чаро Піч пекла хліб та пиріжки на дорогу, Івась перевіряв обладнання Хатинки, яка дуже хвилювалася перед майбутньою мандрівкою: чи витримають її ніжки таку довгу дорогу?
– Цей причеп я збудував спеціально для тебе, – заспокоював її хлопець. – Ніяка путь не страшна.
Арахней якимсь дивом знайшов старовинну мапу, на якій, нібито, було зазначено Заворожений Ліс та замок Лотароза. Дівчата розклали її на столі і почали уважно вивчати. Яку дорогу вибрати? До Арахнеєвої печери, яка розташована під замком, Маленька Бабка Йожка взимку дісталася за допомогою кажанів. Вона знайшла Лісну, перемогла Заморожище, але ані крапельки не пам'ятає, як потрапила додому. Їхати через Заворожений Ліс неможливо – дуже вже велика машина. До того ж лісові стежки весь час змінюють напрям.
– Я чула, що до Чорного Замку Потворського можна дістатися, пройшовши крізь оцю пустелю, – сказала Діана, яка зранку встигла провідати свою конячку та подякувати Рипучому Вітрякові за притулок та турботу. – Це дуже важкий шлях. Я б остереглася пуститися ним вдвох із Рітарі. Але разом з усіма…
– Цей вибір нас не підведе, бо не обіцяє нічого доброго… – рішуче промовив Івась.
…Машина-всюдихід поволі сунула нескінченними пісками, то здираючись на високі бархани, то повільно скочуючись з них. Далеко попереду мрівся силует Діани верхи на Рітарі. Хатинка дрімала, погойдуючись на причепі. Арахней заховався у книжках, які Івась приготував у подарунок Веліюрові Лотарозу. Маленька Бабка Йожка сиділа за кермом поруч з Івасем. "Розкажи мені про пустелі", – попросила вона хлопця.
– На жаль, про них, як і про багато інших цікавих місць нашої планети, я знаю тільки з книжок, – зітхнув Івась. – Ще у 500-му році, тобто понад п'ятнадцять століть тому, китайський мандрівник страшними словами описував ці місця:
"Перед нами була пустеля, повна злих демонів і гарячих вітрів. Мандрівники, зустрівшись з ними, гинуть усі до єдиного. Нема ані птаха у небі, ані звіра на землі. Скільки не вдивляйся в пустелю, не дізнаєшся, як пройти крізь неї, і єдиний дороговказ – засохлі на піску кістки подорожніх, які тут загинули".
Знаменитий мандрівник Марко Поло теж згадував: "…тільки-но хтось зостанеться позаду своїх товаришів, як почне та людина наздоганяти своїх, почує він говір духів, і причується йому, що товариші кличуть його на ймення, і часто-густо духи заводять його туди, звідки йому на вийти, так він там й гине. І вдень люди чують голоси духів, і часто здається, нібито чуєш, як грають на багатьох інструментах, наче на тарабанах…".
Все це Івась проговорив низьким моторошним голосом. Маленька Бабка Йожка з острахом подивилася у вікно і не побачила нічого, окрім нескінченного жовтого простору.
– А щось не таке страшне про пустелі ти знаєш? – спитала вона.
– Найбільша пустеля світу – Сахара. До речі, й Антарктида теж вважається пустелею, хоча там замість піску сніг та крига. Найменша – Каркросс у Канаді – лише близько трьох квадратних кілометрів. Вона дуже популярна серед туристів і нагадує декорацію до якогось фільму. Вдень у пустелі спека – у розпеченому піску можна легко приготувати куряче яйце, а вночі вона може навіть памороззю взятися. Дуже дошкуляють жителям пустелі піщані бурі. До речі, цей простір лише здається безживним. Насправді тут багато тварин і рослин, які дивовижним чином кожне по своєму пристосувалися до тутешнього життя. Тут можна побачити міражі, тобто відбитки предметів, які ми через відстань не маємо бачити.
