Сердешна Оксана - Квітка-Основ'яненко

- Який же там пан?

- А ось який, - каже вже Петро, що увійшов за ним у хату. - Копитан.

Оксана так і поблідла, і затрусилась.

- Та не лякайтесь, а слухайте, що було, - казав Петро. - Дивлюсь, на станціоннім дворі, що біля мене, стоїть бричка і ходить по двору таке, мов наш копитан. Я підійшов ближче… дивлюсь… він і є. Я подумав, що з нього буде? Покликав Митрика та і йду у хату, буцім до смотрителя, а він мене і зопинив:

- Се твой мальчик? - каже.

- Нєту, ваше благородіє, - кажу я, - се копитанський. - Так прямо і відрізав.

- Как копитанський? - аж скрикнув і підійшов до хлопця.

- Так, ваше благородіє, - кажу, - команда стояла тут, так копитан зманув у нас дівку, Оксану. Так вона утекла від нього і принесла сього хлопчика.

- Так ето єйо син? Да, мошенник, какой бойкий, - та узяв його за чубчик і поскуб легенько, та й каже: - Так она-таки дійшла назад? А мені сказали, што она із сином утопилась.

- Ні, ваше благородіє, - сказав я, - прийшла сюди і живеть тут у великій бідності…

- Виш, как мене обманули, - каже. - О, да плут будеть мальчик. Увесь у меня.

Тут ще подьоргав його то за ухо, то за чубчик, а далі вийняв гривеник, та й дав хлопцеві, і каже: «На, отдай матері, штоб тобі орішков купила». А сам сів у бричку і поїхав.

Так розказував Петро.

Оксана узяла гривеник, звела очі до бога і кинула той гривеник у вікно, аж геть на вулицю, де діти грались; обняла Митрика і гірко-гірко заплакала…