Шхуна "Колумб" - Трублаїні Микола
Всі завмерли. Людина на шхуні рухалася надзвичайно повільно. На останніх секундах наповзала страшна подія.
— У воду! У воду! — закричало кілька голосів.
Людина на шхуні підійшла до протилежного борту і зробила рух, мовби щось кинула в море. Ту ж секунду гримнув вибух. "Колумба" підкинуло вбік, поруч знявся невисокий стовп води і впав на шхуну, заливаючи її. Коло за колом пішла по морю хвиля, викликана вибухом.
XXIII. СПЛАТА ГОТІВКОЮ
— Для чого їм треба було ставити пекельну машинку на старій рибальській посудині? — спитав сам себе капітан-лейтенант, зайшовши до своєї каюти. — Нічого не розумію!
Він клацнув пальцями, скинув кашкет і сів у крісло, ждучи стукоту в двері. Командир корабля наказав просити до себе професора Ананьєва, шкіпера Очерета і юнгу Завірюху. В ілюмінатор він бачив "Колумба". Червонофлотці готувалися підтягнути шхуну до міноносця, щоб узяти її на буксир. Після вибуху, що лише трохи пошкодив борт шхуни, до неї підійшла шлюпка. На палубі, під правим бортом, знайшли напівзалитого водою, приголомшеного вибухом Марка. Він швидко опритомнів і розказав, що, діставшись на шхуну, кинувся розшукувати пекельну машинку. Пригадуючи, як Ковальчук переходив шхуною і втримався біля кормової надбудови, Марко й почав розшукувати машинку там. Він шукав її в каюті і в своєму камбузі. Вже всі залишили шхуну, його охопив відчай, що нічого не знайде. Мусив рятуватися сам, залишивши шхуну на загибель. Останнє місце, куди юнга вирішив зазирнути, був маленький люк у палубі за рубкою, куди він складав різні продукти. Там Марко побачив корзинку, замкнену на колодочку. Морочитися й відкривати її не мав часу, не мав також певності, що саме це і є пекельна машинерія. Все ж вирішив кинути її в море, а потім і самому плигнути в йоду, рятуючись від вибуху на шхуні. Як тільки корзинка пірнула під воду, стався вибух, і юнга втратив свідомість.
Троє викликаних зайшли до каюти командира. Він запросив їх сісти й запропонував по склянці вина.
Командир попросив юнгу ще раз розповісти про все по порядку. Шкіпер і професор слухали це оповідання вперше.
Поки юнга розповідав, "Буревісник" прийняв на палубу всі шлюпки і рушив назад у бухту, тягнучи на буксирі "Колумб". Катання з музикою закінчилось.
Коли Марко скінчив свою розповідь, есмінець об'якорювався в бухті.
— Зараз же треба організувати розшуки на острові, — сказав Семен Іванович. — Я пошлю вам на допомогу групу червонофлотців, а ви будіть усіх рибалок. Треба впіймати гадюк на острові або знайти сліди і вияснити, куди вони зникли. По радіо вже повідомлено про цю подію тих, кого в таких випадках належить повідомляти.
Командир підвівся, і його гості разом з ним вийшли з каюти. Ананьєв бурмотів собі під ніс:
— На якого дідька їм потрібно було зривати цю посудину? Значить, я їм потрібен. Майже не розумію.
Через півгодини він разом з іншими врятованими зійшов на берег Лебединого перед висілком, і на шиї в нього повисла Люда. Збоку, мовчазна й розгублена, стояла Знайда.
— Ясочко! — гукнув Левко і підійшов до неї.
Скоро рибалки стовпились навколо дівчинки, бо. дізналися, що це вона повідомила про пекельну машинерію, як її називав Марко, їй дякували, її хвалили. Але ось хтось сказав, що треба шукати диверсантів.
Знайда звернулась до Левка:
— Випустім Розбоя. Коли він натрапить на слід інспектора, то обов'язково піде по сліду і розшукає його.
Але де шукати слід Ковальчука? Хтось із соколинців пригадав, що інспектор подався каюком в напрямі до своєї хати. Люда і Знайда пізніше його не зустрічали. Треба було шукати злочинців на східній частині острова. Тиміш запевняв, що інспектор встиг лише перебратися через бухту й заховатися в гущавині, ближче до того краю острова.
Поділилися на кілька партій і рушили на розшуки. Треба було поспішати, бо місяць скоро мав зайти, а до світанку ще лишалося дні години. Левко, Марко, Знайда, Тиміш та троє червонофлотців пішли до Ковальчукової хати, щоб випустити Розбоя. Люду батько попросив залишитися з ним удома.
Місяць уже заходив, коли з Ковальчукового двору вийшли шукачі. Попереду йшла Знайда. Вона обмоталася мотузкою, кінцем якої прив'язала Розбоя. Пес спочатку гавкав і рвався, але замовк, коли вона наказала йому шукати хазяїна. Розбій нюхав землю і біг, куди його штовхала або тягнула Знайда.
Вони обходили бухту, сподіваючись десь біля берега швидше натрапити на слід Ковальчука, поспішали обійти бухту до заходу місяця, гадаючи знайти каюк.
Розрахунки шукачів виправдалися. Вони знайшли при березі човник у найдальшому східному закутку. Їм пощастило, бо за п'ять хвилин потому місяць зайшов і насунулась густа темрява. Правда, на небі ясно горіли зорі, але їхнього світла вистачало лише на те, щоб розгледіти поблизу силуети людей, які тепер тулилися ближче одне до одного.
Огляд каюка не дав нічого. Зате Розбій враз натрапив на слід Ковальчука і, гавкаючи, побіг уперед.
— Галасу на цілий острів, — сердився Левко на собаку.
Часом Розбій рвався вперед з такою силою, що Знайда насилу держалась на ногах. Іноді пес зупинявся, крутився на місці, але потім знову кидався вперед.
Вони зійшли на берег моря. В темряві ледве чутно набігала на пісок прибійна хвиля, десь далеко-далеко в морі світив вогник якогось пароплава. То, мабуть, був топовий огонь на високій щоглі, бо бортових вогнів не видно було.
Шукачі посувались обережно, бо диверсанти ж могли боронитися, а чим вони озброєні, ніхто не знав. Тільки зійшли на високий насип між морем та густими кущами, Розбій рвонувся вперед. Він спинився в тому місці, де лежали диверсанти, коли в морі стався вибух, постояв там і звернув, униз до кущів. Озброєні червонофлотці виступили вперед і пішли поруч Знайди. Коли Розбій зайшов у гущавину, довелося йти черідкою — один за одним. Висока трава холодила росою ноги вище колін. Колючки на кущах дряпали руки й обличчя. Десь у тій гущавині ховалися вороги.
Враз Розбій зупинився. Присів і, підвівши морду, жалібно завив. Люди стояли і слухали це виття. Собака вив довго, протяжно, наче оплакував якусь велику безповоротну втрату.
— Трясця б тобі на цілий рік! — вилаявся Левко.
Знайда штовхнула собаку вперед, але він підмовлявся йти.
— Хто тут? — крикнув один червоноармієць. — Виходь, а то стрілятимемо.
Ніхто не відповідав. Пес продовжував скавулити.
— Він на щось натрапив, — сказала Знайда, — треба посвітити.
Марко попросив сірники, обійшов Розбоя і почав світити. За два кроки від пса він розглядів під кущем чиїсь ноги.
— Тут хтось є! — скрикнув хлопець, випускаючи сірник.
Двоє червонофлотців з револьверами скочили туди, де стояв, нахилившись, Марко, і насторожено зупинились.
— Вилазь! Негайно вилазь! — наказав один червонофлотець.
Йому ніхто не відповів. Тоді Марко знов чиркнув сірник, нахилився й поліз під кущ. До нього приєднався червонофлотець. У кущі, обличчям до землі, лежав мертвий чоловік, його витягли й перевернули на спину. Знайда пізнала свого опікуна.
— Чим це його? — спитав хтось.
Тиміш придивився до шиї. На шиї інспектора він помітив сині сліди чиїхось пальців. Тиміш підвівся і сказав:
— Очевидно, його хазяї сплатили йому готівкою.
Всі хмуро посміхнулися. Розбій продовжував скавулити.
XXIV. ЗВІТ
Увечері, коли електрика залляла своїм світлом місто, повз сяючі вітрини ювелірів повільно йшов стрункий елегантний чоловік у літньому кремовому костюмі. Іноді він спинявся перед вітринами й уважно розглядав кришталеві вази, різні золоті й срібні прикраси, милувався разом з іншими глядачами штучними зразками уславлених діамантів, що могли б розповісти про численні злочини, вбивства, обмани, пограбування, пов'язані з їх історією. Жадібно вдивлявся він у розставлені на чорному бархаті сапфіри, ізумруди, олександрити. Все це промінилось, кров'яніло, виблискувало ніжними тонами.
Без двадцяти десять чоловік у кремовому костюмі звернув у вузенький провулок і, прискорюючи ходу, вийшов на іншу вулицю, без крамниць. Поминувши двох мовчазних поліцаїв на розі, високий у кремовому костюмі підійшов до великого будинку з трьома розкішними парадними під'їздами. Обійшов той будинок майже навколо і, зійшовши по сходах до дверей, натиснув дзвоник. Йому одчинив двері жандарм, перевірив перепустку і пропустив у будинок. Не звертаючи уваги на кількох вартових, високий пішов на третій поверх і зайшов до кімнати, де за бюро біля дверей у протилежної стіни сидів секретар.
— Здрастуйте, "номер 22"! — сказав секретар. — Зараз я доповім начальникові. — І він зник за дверима.
В три хвилини на одинадцяту секретар повернувся і, показуючи рукою на двері кабінету, промовив:
— Зайдіть.
За хвилину агент "номер 22" сидів у знайомому кабінеті перед своїм начальником. Як завжди, обличчя начальника приховувала тінь абажура. На столі лежав списаний папір. Агент впізнав свій звіт.
— Я докладно ознайомився з вашим звітом, — сухо промовив начальник. — Ви закінчуєте його так… — Начальник перевів очі на списані аркуші паперу і прочитав — "Звук вибуху в морі свідчив, що шхуна "Колумб" загинула, а разом з нею і професор Ананьєв, його портфель з паперами знаходився у мене. Основні завдання були виконані. Залишалося добратись до "Каймана". Місяць зайшов, у морі я побачив вогники "Каймана". В цей час зі сторони бухти почулося голосне гавкання. Завербований мною агент впізнав гавкання свого собаки. Можливо, що пес вів когось по наших. слідах. Я зрозумів, що мусив негайно вибиратися в море. Наша маленька байдарка була зручна тільки для одного плавця. З двома пасажирами вона значно зменшила б швидкість. Я мусив поспішати. Мій помічник спіткнувся і впав. Коли я нахилився над ним, він лежав непорушним. Я швидко перевірив його пульс і серце. Він був мертвий. Негайно однісши байдарку на берег, я відплив. Пропливши двісті-триста метрів, почув гавкання собаки й голоси людей, що, очевидно, шукали: нас. Через три години я був на палубі "Каймана". Єдина моя помилка — це цигарка з: трифенілометрином: куди вона поділася, я так і не розумію…"
— Я вірю вам, що це було так… — Начальник помовчав, потім відчинив шухляду і витяг відтіля портфель. — Власник цього портфеля, — продовжував він, — залишився живим. У радянській пресі його прізвище знову згадується.
"Номер 22" ледве помітно зблід.
— Папери з цього портфеля, — говорив начальник, — я передав спеціалістам.
