Три бажання (збірка) - Іваненко Оксана

І вона задумливо ходила по алеях парку, потім знову сідала за рояль. А за парканом збиралися люди і зачаровано слухали глибоку, проникливу, як найщиріші думки людини, музику, і дивувались, як ця дівчинка може добути таке багатство звуків, може передати і сум, і радість, і дзюрчання води, і спів птахів.

— Мені здається, що ти не дуже багато граєш, моя дівчинко,— зауважив одного разу Зіні вчитель, що приїздив інколи їх відвідати й перевірити.

— Скільки того й діла! — відмахнулась Зіна. Але з кожним днем їй стало важче примусити себе сісти за рояль.

Якось приїхали до них у гості подруги — обидві Галі.

— Ах! — зацокотіла чорнявенька.— Ви тут сидите і нічого не знаєте!

— А що у нас трапилось!..— зацокотіла білявенька.

— Не перебивай! — смикнула її чорнявенька, але білявенька все-таки випалила раніше за неї:

— Настусині квіти посилають у серпні на виставку! І сама вона поїде аж у столицю!

І враз у Зіни защеміли очі. Оце справді! І хто б міг подумати про скромну, соромливу Настю, що вона таке зробить!

— Вона зараз на дитячій садівничій станції,— пояснили Галочки,— вона там виводить якісь надзвичайні троянди! Ой, якби ви бачили! Яких тільки троянд там нема! Ну, а тепер пограйте нам.

Зіна відмовилась грати перша, і за рояль сіла Ася. І коли грала Ася, дівчатка сиділи тихі, мовчазні. А потім грала Зіна.

— Як швидко у неї бігають пальці,— прошепотіла білявенька.

— А знаєш, вона відкидає з лоба волосся, зовсім як та артистка на концерті,— засміялась чорнявенька.

— Не заважайте! — суворо шепотом зауважила Ася, але обидві цокотухи раптом позіхнули.

— Ти чудово граєш, Зіночко! — сказали вони для годиться.

І хоч Асі зовсім нічого не казали, Зіна почула, як знову в неї болять очі.

Вона побігла в глиб саду і раптом сказала собі:

— А хай їй, тій музиці! У мене тільки очі болять від цих остогидлих нот! От пощастило Насті!.. Звичайно, квіти — не музика, там собі гуляєш по саду, поливаєш, нюхаєш — та й годі. А потім нате вам — пошлють на виставку і скрізь у газетах надрукують твій портрет.

А може, задумати, щоб так, як і Настя, вирощувати квіти?

Всю ніч вона вже не могла спати спокійно, а на ранок склала свої речі, сказала "до побачення" здивованій Асі і поїхала в місто. В кишені її був чарівний камінець і тому, коли минув, нарешті, цей місяць, незвичайний лікар зовсім легко погодився на її бажання і відвіз Зіну до квітів.

— Лише два тижні ти мусиш попрацювати так, як Настя,— сказав лікар.— Настя казала, у неї дуже багато роботи і коли б хто-небудь був ще, можна було б зробити далеко більше.

Але Зіна не слухала його. Вона палала бажанням швидше фотографуватися для портрета в газеті. А квіти? Хто ж не справиться з такою дурницею?

Вони опинилися в країні троянд. Рожеві, білосніжні, палеві, червоні, аж чорні, троянди розстилалися навколо. Як веселі вінки на стеблинах, підпертих тонкими жердинами, пишалися червоні; ніжним килимом стелилися долі дрібненькі жовті; ледь розпускалися тендітні білі. А в глибині саду були дві заповідні грядки. Там ще не розпустилися квіти, але біля цих грядок найбільше поралася Настя. Тут вона виводила надзвичайні блакитні й лілові троянди.

Тепер лілова грядочка перейшла до Зіни. І першого ж дня, після першої поливки, у неї з'явилися раніше, ніж на грядочці в Насті, чудові бутони.

Але вже через три дні Зіна відчула, що це для неї ще гірше, ніж музика. З ранку до вечора Настя поралася біля троянд, триріжком розпушувала землю, берегла від комах, поливала, доглядала.

А Зіна з жахом дивилася на свої тендітні руки, про які нона так особливо дбала, коли мріяла стати музиканткою.

Тепер з цим треба було попрощатися.

Під нігті часто набивалася земля, шкіра загоріла й порепалась, була вся в подряпинках від колючок. І взагалі це була нудота! Вона навіть забула, що троянди так чудово пахнуть і, навпаки, знала тепер добре, що вони боляче колються. Настя безжально будила її, коли сходило сонце.

— Ти знаєш,— казала вона Зіні, уважно оглядаючи кожний кущик,— я мрію, щоб скрізь було багато-багато квітів. На селі, де я росла, кажуть, раніше ніколи не садили квітів, ніколи й нікому було займатися цим. І тільки моя мама знаходила час і садила коло хати маки й чорнобривчики. Тепер біля кожної хати ростуть троянди, і на майдані, де раніше дітлашня купалася в поросі, я з дівчатами розвела квітник. Я мрію, щоб скрізь так було. Я мрію, щоб у нас могли рости найкращі квіти з усього світу і щоб ми виводили нові й нові.

Зіна слухала й позіхала.

Потроху вона почала сваритися з Настею і, коли та радила що-небудь зробити, огризалася:

— Що ти корчиш з себе старшу! Я й сама знаю, що мені робити!

Незабаром клумби й грядки, які доглядала Зіна, почали занепадати, на них з'явилися бур'яни, туди поналазила якась черва і стала точити ніжні пелюстки. Зіна, хоч і бачила це, але вже не в силі була боротися — надто вона занехаяла нелюбу роботу. Якось вранці, коли Настя поралася коло шпалерних троянд у кінці саду, Зіна помітила, що на Настиній грядочці розкрився перший блакитний бутон у чудову ніжну троянду.

"У неї розцвівся раніше, ніж у мене",— подумала вона і раптом з люттю вирвала ніжну рослину й кинула геть. Вона думала, що Настя не помітить, але Настя знала кожну свою квіточку і вмить виявила, що однієї нема. Вона тут же сіла на землю й гірко заплакала.

А Зіна втекла на річку, бо їй все-таки було трошки соромно.

Тільки вона пірнула в воду, як з-за повороту випливла ціла флотилія човнів.

— Зіно! Зіно! — загукали хлрпці й дівчата.— Сідай з нами! Знаєш, у нас швидко будуть змагання з гребні, і, здається, наш Юрко вийде першим, його і зараз навіть з "Червоних водників" ніхто не пережене! Приходь до нас на змагання!

І Зіні враз спротивіла її кропітка робота з квітами. Гребня, водний спорт,— оце так,— тут тобі самі розваги! А уславитися можна не менше, ніж задавака Аська або причепа Настя! Тим більше, що, як на зло, Зінині квіти і в'януть, і сохнуть, а нові не зацвітають, Настині ж — навпаки! Зате у неї чарівний камінець, про який ніхто не знає, і вона ще може загадати третє бажання!

Ну, звичайно, ви вже догадалися, що Зіна не барилася довго і зібралась додому.

Тижнів зо два вона спочивала, а потім прийшла до лікаря.

— Ну, як справи? — спитав, усміхаючись, лікар.

— Ану їх, ці троянди! — сказала Зіна.— Знаєте що? Я хочу кататися на човні, гребти і перегнати Юрка на змаганнях!

— Що ж, можна і це! — мовив лікар.— Тільки дивись, адже це третє — останнє твоє бажання. Далі вже ти повинна будеш повернути чарівний камінець. Може, гребня тобі також набридне, і ти не доведеш справи до кінця?

— Ні, ні! — заперечила Зіна.— Адже до змагання всього лише тиждень.

І справді, Зіна цього разу вже гаряче взялася до справи... Не можна сказати, щоб їй дуже сподобалося гребти, але вона добре пам'ятала, що це її останнє бажання і тільки цим вона може уславитися.

А як це буде красиво! В своєму шовковому купальному костюмі вона сяде в човен (глядачі сидять на березі на спеціально влаштованих трибунах), махне веслами, як крилами. "Дивіться, дивіться, яка гарна дівчинка",— хвилею пронесеться шепіт. І звичайно, пережене всіх! їй підносять квіти, вітають і... Ну, і взагалі все, що буває в таких випадках.

Нарешті настав день змагань, і все було так, як малювала в своїй уяві Зіна: багато народу, дівчата в гарних купальних костюмах, а хлопці в синіх трусах, човни, заквітчані прапорцями й квітами, багато сонця й синє небо, й синя широка повновода ріка, і... головне, багато фоторепортерів з усіх місцевих газет.

Змагання мало бути досить важким. Гребці повинні були пропливти кілька кілометрів вниз по річці, потім по одній з приток угору, і там, коло Крутого берега, був фініш.

Оркестр заграв марш, і зграя білих човнів полетіла по водяній дзеркальній сині.

— Зіна перша! Зіна, звичайно, буде першою! — хвилею пронісся шепіт, але Зіна була зайнята своєю справою і не чула нічого, крім сплесків весел. Так і є! її човен вийшов наперед, обігнав навіть Юрка, от вони всі геть позаду, а Зіна вже так далеко попереду, що її ледве видно. Звичайно, вона прийде першою! От вона пропливла березовий гайок, минула дачі й санаторій і пливе вже одна. Праворуч ліси, а ліворуч поля золотої пшениці та білої гречки і зелені запашні луки. От уже швидко притока; треба звернути, там буде важче гребти: проти течії. Але ж усі так відстали, їх навіть не видно, так що не страшно, коли в притоці вона гребтиме трохи повільніше.

Тільки вона хотіла повернути в притоку, як раптом чийсь крик зупинив її.

— Стій! Стій! Почекай! — почула вона. Зіна оглянулася навколо і побачила на березі чоловіка з чемоданчиком у руках.

"Я ще встигну!" — подумала Зіна і направила човен до берега.

Коло ніг чоловіка лежав поламаний велосипед.

— Поможи мені! — кричав він.— Підвези мене туди, вниз по річці. Я лікар. Мене викликали до тяжкохворого, але мій велосипед поламався. Ти ж пливеш просто як блискавка!

— Я не можу! — злякалася Зіна.— У нас змагання, і я йду перша... Мене сфотографували, і я обігнала Юрка... мені треба в притоку, а не вниз,— залопотіла вона.

— Але ж я поспішаю до хворого! — закричав у розпачі лікар.

— До хворого? — злякалася Зіна.

І враз Зіна зрозуміла, що це ж далеко важливіше, ніж перший приз, ніж змагання, бо тут же справа йде про життя людини!

— Сідайте, сідайте, я нічого,— заговорила вона. Лікар швидко стрибнув з своїм чемоданчиком у човен.

— Сідайте до керма, правте! — скомандувала Зіна, і вони понеслися ще швидше.

Ох! Коли б її тепер бачили, вона напевно б одержала перший приз!

Але ні Юрко, ні решта гребців не бачили її.

"Напевне, Зіна вже давно коло Крутого берега",— думав кожен з них.

Яке ж було їхнє здивування, коли біля Крутого берега вони не знайшли Зіни!

А Зіна щосили гребла, і лікар ще підганяв її.

— Швидше! Швидше! Розумієш, у лісника захворів онук, на кілька кілометрів навколо нема нікого. Йому треба негайно зробити операцію, от і я поїхав, а дід побіг за медсестрою, і вони приїдуть незабаром. Нічого, поки що ти допоможеш мені.

— Звичайно, звичайно,— шепотіла Зіна і думала: — Однаково змагання, мабуть, вже закінчилось, і потім тут така страшна справа!

Вона витягла човен на берег, прив'язала до дерева й пішла за лікарем вузенькою стежечкою в глиб лісу, до хатини лісника.

— Грійте воду! — скомандував лікар.— Зіно, мий руки! Щипці, вата, бинт.

Зіна швидко виконувала все.