Сині етюди - Микола Хвильовий
Леся здригнула: подивившись на Топченка і побачивши в його очах ласку і щире співчуття до неї, вона відчула в ревізорі саме ту людину, що про неї мріяла минулої ночі. Топченко помітив це. Він ще щільніш притиснувся був до жінки, але в цей момент дорогу їм пересік Бергман.
- А я найближчою доріжкою,- сказав Бергман.- От і обігнав вас. Ви не туди йдете. Кращі виноградники на цей бік.
І Леся і ревізор незадоволені були появою Виноградаря, але вони, звичайно, не показали цього Бергманові і, подякувавши йому за турботу, пішли з ним в тому напрямку, в якому вказував виноградар.
- Я вам не договорив,- сказав Бергман, повертаючись до розмови, що її розпочав був до обіду і що із-за неї й вибіг сюди.- Товариш Сірко не вірить ні мені, ні моїм колегам, а по суті, я турбуюся не за себе, не за своїх колег, а за державу.
І Бергман знову почав довге оповідання про те, як виноградарі коректно тримали себе в час громадянської війни, з якими вони зусиллями організовували виноградну кооперацію і т. д. і т. п., і тому він ніяк не розуміє, чому його і його колег позбавили права голосу.
- Цим позбавленням,- сказав Бергман,- ми зовсім розвалили кооперацію, бо позбавлених осіб було виключено із рядів кооперації.
- Ви поінформували б про це центр,- кинув, позіхаючи, Топченко.
- Як же! Інформували,- сказав Бергман, витираючи піт з чола. - Відношення до нас радянського уряду...
Виноградар став тут перелічувати всіх відповідальних осіб, що побували в Берестечку і що «так симпатично» ставилися до нього. А перелічивши, підійшов до одного із головних питань.
- Ви тільки подумайте,- сказав він.- За офіційними даними, скажімо. Дагестанської республіки робітник в Кизлярі дістає 50 копійок в день, в Дагестані середня ціна 1 карбованець. А у нас по сімнадцятирозрядній сітці з співвідношенням 1:8 річні робітники по 1 розряду дістають 18 карбованців. Це нормально? Як ви гадаєте?
- Нічого я не гадаю,- сказав ревізор, ще раз нарочито позіхнувши і зиркнувши на Лесю, що йшла, кудись мрійливо поглядаючи своїми трохи гарячими від вина очима.- Ви ясніш кажіть.
- Будь ласка! Я вас вже поінформував про дагестанські норми Слухайте наші. Підрізник у нас дістає 2 карбованці 48 коп. плюс 27% себто 67 коп. (начислення на всю зарплату складають: соцстрах - 16%, на утримання робочкома і ведення культроботи - 5 1/2% утримання будинку відпочинку - 1%, стипендіяльний фонд - 1/2% будівля нардому - ½%, помешкання робочкому і утримання столу роботодателів - 3 1/2% - всього 27%) - отже, 2 карб. 48 коп. плюс 67 коп. - 3.15. Купоросники, сапальники, терпійники...
Виноградар не вгомонявся. А коли він підійшов до довійськових цін і сказав, що підрізник дістав від нього «тільки 1 карб.», Леся по вернулась до нього і кинула:
- До війни він діставав 1 карб., тепер 2.48 (27% до рук його не попадає). Невже ви гадаєте, що це вже таке велике збільшення, коли взяти на увагу, що курс довійськового карбованця був вищий і ще революцію саме для робітників та селян і роблено?
- Справедливо! Цілком справедливо,- заметушився виноградар.- Але увійдіть і у наше становище.
Але лагідна Леся на цей раз не захотіла «увійти в становище» і подякувавши Бергманові за інформацію, чемно вклонилася і пішла з Топченком на дальній виноградник.
Південне гаряче сонце почало вже падати, але ще стояла шалена спека. На небі жодної хмари, в повітрі жодного хижака, наче вимерле все. Сипучі піски дюнами посувалися праворуч, і в цьому безмежному степу не було їм ні кінця, ні краю. І коли б не виноградні лози, що участками витикались то тут, то там, здавалося б, що це не наддніпрянський степ, а сама пустельна Сахара. Словом, далі йти не можна було, і тому ревізор і Леся повернули до Дніпра. І, як тільки вони ступили на високий берег, одразу повіяло холодком. І одразу ж розмову повернено було на відношення Валентина до своєї дружини.
- Це все-таки, їй-богу, домостроєм відгонить,- продовжував ревізор, сідаючи біля Лесі, що вже, найшовши тінь, вмостилась на береговій траві.- Як хочете, а я вас все-таки вважаю за ідеальну жінку. Такі жінки залишились тільки на провінції.
Леся розуміла, що Топченко просто говорить їй компліменти, що Топченко, повернувшись до Харкова, забуде про неї і саме на другий день, і все-таки Леся з задоволенням слухала ревізора, і все таки вона слухала б його без кінця.
- Я, знаєте,- говорив далі Топченко, наче невзначай притискуючись плечем до Лесиного плеча,- я... власне, мені... ніколи не везе з жінками! Ви, очевидно, хочете спитати, для чого це я говорю? Відповідаю одверто: я заздрю вашому чоловікові.
Леся знала, що ревізор хоч, може, й не бреше, але у всякому разі «трохи» перебільшує, і все-таки їй приємно було слухати його: хоч як там, а його, самоупевненого і нахабного, не можна рівняти з Валентином, нікчемним і справді безпорадним провінціалом. Боже мій, як Лесі боляче і неприємно дивитись сьогодні на чоловіка! Так боляче, що вона з охотою ще випила б вина: вино ще більше затуманить голову і серце ще скоріш заб'ється.
Леся так і зробила: повертаючись до Бергмана, вона завітала з ревізором до одного із виноградарів і там випила ще одну пляшку вина. І Леся не помилилась: світ тепер постав перед нею уже в надзвичайно прекрасних фарбах.
Але Леся помилилась, думаючи (а вона про це таки думала), що Валентин зустріне її розгніваними очима: ревнивий репортер, розгубившись остаточно і не знаючи, як він має припинити залицяння ревізора до дружини, «з горя» напився і лежав в Бергмановому саду, як то кажуть, без ніг. Друга новина, якою зустрів Лесю і Топченка виноградар, була та, що мовчазний Сірко, залишившись сам, пішов на пристань і відтіля моторкою поїхав додому.
- От тобі й маєш! - сказав Топченко.- Так багато чекали від пікніка, а вийшло, а вийшло, пробачте на слові, пшик. У вас на провінції завжди так улаштовують пікніки?
Ревізор говорив це ображеним голосом, але трохи сп'яніла Леся розуміла, що він дуже задоволений з такого фіналу і що кращого він і не бажав. Ці новини прийняла з задоволенням і Леся; і їй приємно було залишитись з ревізором сам на сам на декілька годин, але і вона це глибоко заховала біля свого схвильованого серця.
- Ну, що ж,- сказав ревізор,-
