Біль і гнів - Дімаров Анатолій

Та краще був би й не бив: у Данька ж не щетина — щітка сталева. Комендант аж зойкнув, тіпаючи рукою.

— Ферфлюхтіге швайне!...

Ще щось кричав, плюючись довжелезними фразами, потім враз заспокоївся. Походив, походив перед ними трьома, що стояли навитяжку, ткнув у Бородая пальцем, заговорив уже ламаною російською мовою:

— Ти єст ошень ледачий скотіна! Ти зараз будеш покараний. Тебе будуть повєсіть!.. Льойтнант Грабке, виконуйте!

Кілька солдатів підбігло до Бородая, потягнули його до козлів. Там уже звисала-з колоди акуратно припасована петля. Бородай мовчки опирався, босі ноги його аж заривалися в землю, в густий шпориш, він усе ще не одпускав ціпок, а солдати, розлючені, били його по голові, молотили по спині.

І

І — Пане комендант!

І — Що?! — Комендант так і крутнувсь до Приходька.— Ти теж захотів на шибеницю!

! — Пане комендант, сторож не винен... Ви не допустите,

щоб німеї ька влада покарала невинного!

І — Нечинний?! — закричав комендант. Так закричав, що

|аж солдати, які волокли Бородая, зупинилися. — Бандит цей не

винний?!

— Так, пане комендант, сторож невинний. Сам пан Крюгер дозволив йому ходити на обід.

— Ти брешеш: Крюгер не міг це дозволити! — аж затупотів ,ногами комендант. І солдати, які досі стояли, вхопили ^наляканого Бородая, потягнули його під петлю.

— Спитайте все село. Все село вам підтвердить.— ("А якби и справді німець заходився допитуватись? — журила потім Лриходька Данилівна.— Ти думав, що казав?" Приходько на це |тільки досадливо плечима здвигне: що про це й говорити!..) — і Ви не допустите порушення німецької справедливості, пане і комендант!

І Солдати вже підтягнули Бородая під колоду, висаджували і його на сторч поставлений пень. Бородай мукав, наче німий, крутив головою, вислизаючи з петлі, солдати молотили його кулаками. Видерли нарешті ціпок, заломили йому руки за спину, а лейтенант спритно накинув на шию петлю: очевидно, робив це не вперше. Зіскочив на землю, обернувся до коменданта, чекаючи сигналу.

— Пане комендант, ви не повісите невинного!

— А ви що скажете? — звернувся до Гайдука комендант: він уже став вагатися.

Гайдук дозволив собі здвигнути плечима: він сам щойно приїхав сюди, тому й знає не більше, ніж пан комендант. Може, й справді Крюгер дозволив сторожеві ходити на обід...

— Покійник не міг дати таке ідіотське розпорядження! — знову закричав комендант— Пан Крюгер був чистокровним арійцем, а не якоюсь там російською свинею!

Гайдук знову здвигнув плечима: робіть як знаєте. І це ще більше розлютило коменданта.

— А ти?! — напустився він на Приходька.— Як ти стежиш

за порядком? Тебе теж треба повісити! г

Приходько мовчав. Відчував, що комендант кричить, бо вже не знає, що робити з Даньком. Вішати наче вже й ні за що, але й милувати, мабуть, не хотілося. Тож хай покричить, од крику ще ніхто не вмирав, хай собі викричиться, а ми мовчки постоїмо. І Приходько покірно стояв, усім своїм видом показуючи, що він поштиво слухає німця, хоч і не все розуміє: комендант то горлав по-російському, то переходив на німецьку, коли слів бракувало.

Накричавшись уволю, комендант іще трохи попирхав, потім гукнув лейтенантові притягнути того йолопа назад. І Данько, який, певне, так і не зрозумів, що він щойно був на волосинці од смерті і врятувавсь лише чудом, знову опирався щосили, зариваючись ногами в землю.

— Він є ненормальний? — поцікавився сердито комендант.

— Та трохи, пробачайте, є... Без десятої клепки...

— Клепка?.. Що то є — клепка? Гайдук пояснив по-німецькому.

— Я, я,— сказав комендант.— Всі ви без десятої клепки... Я вставлю вам клепку! — перейшов він на крик. Це був, мабуть, останній вибух, останній, ще не розтрачений заряд, бо одразу заговорив спокійніше: — Ви є позбавлені німецький дисциплін.— І вже до Бородая, який стояв перед ним зігнутий у спині, бо солдати ще заламували йому руки: — Ти заслуговуєш бути повішеним, але з пошани до покійного пана Крюгера я тебе цього разу помилую... Однак ти провинився, а жодна провина не повинна лишатися непокараною. Так, так, непокараною... Тому я присуджую тобі двадцять і п'ять шомполів... Зо, зо, фюнф унд цванціг... Льойтнант Грабке, виконуйте!

Лейтенант козирнув, кинув коротку команду солдатам. Поки одні повалили Данька на траву (він знову опирався щосили, і Приходько мало не крикнув: "Та лягай, чоловіче, лягай!" — боявся, що комендант розгнівається — і тоді вже ніщо не врятує Данька), поки солдати валяли Данька, стягали із нього штани та задирали сорочку, двоє інших принесли од машини по шомполові. Потім один із солдатів сів Дапькові на голову, а другий на ноги. Данько вигнув оголену спину, гострий, як у худющої шкапи, хребет напнув сіру шкіру, і вона аж посиніла. Комендант махнув рукавичкою, скомандував голосно:

— Починайте!

Солдати із шомполами ступили крок уперед, і екзекуція почалася.

— Айн!.. Цвай!.. Драй!..— голосно рахував комендант, помахуючи в такт рукавичкою.— Фір!.. Фюнф!..

Од першого ж удару шкіра на Данькові спині тріснула, густо чвиркнула кров. Данько голосно скрикнув, смикнувся щосили, солдати, які сиділи на ньому, вчепилися в плечі й ноги. Занудливий клубок підкотив Під горло Приходькові, навіть їайдук здригнувся, шомполи хвиськали й хвиськали, мов у машині. Бородай щоразу болісно скрикував, а комендант аж ногою притупував, рахуючи голосйо удари.

— Фір унд цванціг... Фюнф унд цванціг!..— І з неприхованим ж: лем: — Ґенуґ!

Захекані солдати опустили шомполи, і з шомполів одразу ж почала скапувати кров. Ті, що сиділи на Данькові, звелися, стали обчищати мундири: бризкало аж на них. Данько ж все ще лежав непорушний, лише посічена, геть закривавлена спина дрібно тремтіла.

— Підведіть його! — наказав комендант.

Солдати підхопили Данька, одірвали од землі. Сорочка опустилася донизу, закриваючи спину, штани ж упали на землю, і Данькова голизна засвітила комендантові в очі.

— Одягнися! — бридливо гукнув комендант.

Данько й не поворухнувся: довгі руки його обламано повисли вздовж тулуба, набрякле обличчя спотворилось болем, кров'ю налиті очі дивились безтямно. Він зараз навряд чи що й розумів.

— Одягніть цього йолопа! — заволав комендант, мов заведений, і солдати взялися натягати на Данька штани.

Коли Данько був споряджений, комендант знов заспокоївся. Засунув правицю за ремінь, обличчя його стало поважне й урочисте, мов на молитві.

— Надіюся, ти добре засвоїв науку Німецький закон строгий, але справедливий. Ми суворо караємо ледарів і заохочуємо кожного, хто чесно працює на велику Німеччину... А тепер можеш іти...

Він уже майже приязно дивився на Бородая, який удостоївся німецької науки.

— Ну, йди вже, йди,— додав нетерпляче, бо сторож, здається, й не думав рушати з місця.

І тут досі застигле обличчя Данькове заворушилося. Він повів очима праворуч, повів ліворуч, хрипко спитав:

— А де мій ціпок?

— Вас іст дас — цьїпок? — запитав комендант. Гайдук пояснив.

— О-о, цьїпок!.. Дерев'яний гвинтівка!.. Ти є хороший сторож, якщо не забув про гвинтівка!.. Льойтнант Грабке! Дайте йому цьїпок й одвезіть на машині додому! До його добрий матка. Я одпускаю його сьогодні додому... Німецький закон строгий, але справедливий. Зо, зо: справделивий і строгий!

Так Данько Бородай сподобився ще раз прокататися в німецькій машині.

Комендант же ще довго варив воду з Приходька й Гайдука, читав довжелезну нотацію: як треба привчати тубільне населення до німецького порядку. Під кінець навіть Приходькові стало зводити щелепи — так хотілося позіхнути, а Гайдук, той і зовсім насупився. Та й де ж не супитись, слухаючи протягом години, що цегла є цегла і нею слід викладати стіни, а не пхати до рота, що німецькою пилкою треба пиляти дерево, а не залізо, а німецькими сокирами цюкати по тій он колоді, а не себе по коліні. Комендант, напевно, був ще й учителем, і то не просто вчителем, а занудою-вчителем, який щиро вірить у те, що всі учні — кретини і їм треба розжовувати найпримітивніші істини, ще й класти до рота.

Під кінець комендант сказав, що смерть Крюгера нічого не міняє. Навпаки: завтра ж мобілізувати всіх працездатних, від тринадцяти до сімдесяти років включно, на будівництво. Він, комендант, запевнив представника із Полтави, що палац буде збудовано ще в цьому році, отже, так воно й буде. І кожного, хто здумає саботувати чи ухилятися од трудової повинності, чекатиме зашморг або, на кращий випадок, екзекуція шомполами.

— Так,— шомполами! — повторив комендант: обличчя його було урочисте і строге. І хай пан староста запам'ятає: він власною головою відповідатиме за кожного, хто ухилиться од трудової повинності.— Ви теж! — звернувся до Гайдука вже по-німецькому. "Яволь!" — приклацнув Гайдук закаблуками, але вираз його обличчя комендантові, мабуть, не сподобався, бо він одразу ж почервонів і заволав: — Глядіть: ви вже втратили посаду, щоб не довелося ще втратити й голову! Я й пальцем не поворухну, щоб вас врятувати! Ви розбестили поліцаїв, перетворили їх на бандитів!..— У Гайдука аж губи поблідли од образи, але він мовчав, тільки з кожною фразою все більше кам'янів лицем. Васильович же з подивом дивився на коменданта: він уперше стрічав людину, яка так легко зривалася на крик.— Я буду приїжджати щотижня! — розорявся між тим комендант.— І якщо пролунає хоч один постріл, ви обоє будете негайно повішені на он тій колоді!.. Ви чуєте?! — Бо в Гайдука вже був зовсім відсутній погтяд. "Яволь",— знову буркнув Гайдук, і комендант врешті представив його Приходькові:

— Це єст новий начальник поліції дорф Тарасьївка. Він єст відповідайт за будівництво й порядок, і ви йому помагайт! Зо, зо, помагайт!..

Комендант помовчав, мабуть, пригадуючи, чи не забув ще чогось сказати. Так і не надумавіиись, хитнув головою:

— Все! Ауфвідерзеєн, панове|

Коли вже сідав до машини, лейтенант запитав, що робити з петлею: лишати чи забрати з собою?

Комендант якийсь час роздумував: йому, мабуть, було жалко знімати так добре припасований мотуз.

— Зніміть! — врешті вирішив він.— То є німецьке майно. І лейтенант побіг до козлів. Спритно видерся на колоду,

розв'язав мотузок. Акуратно згорнув, обдмухавши налиплу тирсу, поклав у рожевий пакет. "Скількох же він перевішав!" — наче про живу істоту, подумав про той мотузок Приходько.