Слідами космічної катастрофи - Руденко Микола

Спочатку вогонь лякав людей, потім він став звичним. Але наші будинки не горять лише через те, що ми з дитинства привчаємо дітей правильно поводитися з вогнем. На наших вулицях зрідка гинуть люди, але це не стало масовим явищем, бо всі ми вивчаємо правила руху. Навчання полегшується тим, що не бракує наочних прикладів...

Але всі катастрофи, пов’язані з вогнем і з великою швидкістю пересування, мають вельми і вельми локальний характер. Гине, головним чином, той, хто порушив правила. Більшість людей знає про це лише з газет або з розповідей. Ось чому здатність людини надто швидко звикати до того, чим вона володіє, і викликана цим недбалість були досі небезпечні лише для окремих людей, а не для людства в цілому.

В середині XX ст. людина оволоділа силою, до якої не має права звикати так, щоб у ній могла зародитися бодай тінь безтурботності. Ця сила повинна бути завжди новою, завжди незвичною і завжди небезпечною не тільки для неї, а й для всього людства. Людина постійно мусить пам’ятати, що можуть виникнути умови, коли досить буде припуститися такої помилки лише один раз!..

Усе це кожна людина повинна ввібрати в плоть і кров, починаючи з своїх перших кроків на землі. Наочних прикладів у цьому розумінні не повинно бути! Це може спричинитись до того, що згодом ця загрозлива небезпека буде віднесена до галузі абстрактних, чисто теоретичних припущень. Тому коли на небокраї з’явиться вогненний слід метеора, нехай кожна мати пояснює своїм дітям: це загиблий світ нагадує вам про те, щоб ви завжди були пильні. Нехай кожна мати в цю мить буде живим голосом Землі, втіленням її життєвих сил і можливостей, охоронницею всесвітнього розуму...

____________________

1 И. Путилин. "Малые планеты". 1953 р.

2 БСЭ, т. 27, стр. 288.

3 Інколи її називають Фаетоном.

4 К. Маркс, Ф. Енгельс. Вибрані твори в двох томах. Вступ до діалектики природи. — Т. II. — К. Держполітвидав УРСР. 1955, стор. 65.

5 "Литературная газета" за 11 березня 1961 р.

© РУДЕНКО Микола. Біла акація: Оповідання та нариси. — К.: Радянський письменник, 1962. — 208 с.