Мартін Іден - Джек Лондон
У нього чимало було клопоту з розподілом рукописів. Редактори просто засипали його замовленнями. Нараз відкрилося, що він стиліст, і то добірний. «Північний огляд», надрукувавши «Колиску краси», звернувся до Мартіна з проханням дати ще кілька аналогічних есеїв і, певно, й одержав би їх, якби раптом «Бертонів журнал» не ризикнув замовити йому аж п’ять статей, пропонуючи по п’ятсот доларів за кожну.
Мартін відповів, що згоден, але з умовою гонорару по тисячу доларів за статтю. Він добре пам’ятав, що ті самі журнали, які тепер так уганяли за його рукописами, колись від них відмовлялися. І їхні відмови були бездушні, автоматичні, стереотипні. Вони добряче його попомучили, попомучить же тепер і він їх. «Бертонів журнал» заплатив Мартінові за п’ять статей стільки, скільки визначив автор, а ще чотири статті охоче вхопив за таку саму ціну «Мекінтошів місячник». «Північний огляд» не міг за ними ввігнатися і лишився без нічого. Так ото вийшли в світ «Жерці тайни», «Мрії про чудесне», «Міра людського «Я», «Філософія ілюзій», «Дух і плоть», «Мистецтво та біологія», «Критика й пробірки», «Зоряний пил», «Гідність лихварства». Пішли в світ, викликавши бурю тривалих розмов і суперечок,
Редактори пропонували Мартінові самому встановлювати умови, і так він і робив. Але продавав він лише те, що було вже раніш написане. Він твердо вирішив не писати більше нічого. Сама думка про те, щоб знов узятись за перо, доводила його до шалу. Він бачив, як юрба порвала на шмаття Брісендена, і хоч його самого вітала оплесками, він уже не міг її простити й поважати. Сама слава його здавалася ганебною зрадою Брісендена. Він кривився з огиди, але вирішив довести справу до кінця й набити торбу грішми.
Від редакцій він одержував листи ось такого змісту:
«Приблизно рік тому ми, на превеликий жаль, змушені були відмовлятися від циклу ваших ліричних поезій. Вони й тоді справили на нас величезне враження, але, взявши на себе певні зобов’язання перед іншими авторами, ми не мали змоги прийняти ваші твори. Якщо й досі вони ще у вашому посіданні і якщо ви не відмовите нам ласки прислати їх, з великою охотою надрукуємо весь цикл, виплативши вам такий гонорар, який ви самі призначите. Крім того, ми готові випустити ці поезії окремою книжкою на найвигідніших для вас умовах».
Мартін згадав про свою трагедію, написану білим віршем, і послав її замість ліричних поезій. Перше ніж відсилати, він перечитав п’єсу, і був вражений її дилетантською пишномовністю, і переконався, що вона нічого не варта. А все ж послав її, і трагедію було таки надруковано, у чому редактор каявся до смерті. Публіка обурювалась і не хотіла йняти віри, що цей словесний мотлох вийшов з-під пера такого майстра, як Мартін Іден. Одні запевняли, що це просто невдала підробка, а інші, що Мартін Іден, наслідуючи Дюма-батька, в зеніті своєї слави доручає іншим писати за себе. Коли ж Мартін заявив, що трагедія - одна з його перших літературних спроб і що бідна редакція не могла заспокоїтися, поки не одержала її, знявся загальний регіт коштом того журналу, а в редакційному колективі його зайшли поважні зміни. Окремою книжкою трагедія так і не вийшла, хоч Мартін устиг покласти до кишені солідний аванс.
«Колменів тижневик» прислав Мартінові довжелезну телеграму, що коштувала мало не триста доларів, замовляючи в нього двадцять статей і обіцяючи заплатити за кожну по тисячі доларів. Йому пропонували об’їхати для цього за рахунок журналу Сполучені Штати і вибрати собі які завгодно теми. У телеграмі навіть було зазначено вибір можливих тем, щоб показати, настільки письменникові надаються широкі можливості. Журнал ставив лише одну вимогу - обмежитися проблемами, що стосуються Сполучених Штатів. У телеграмі, посланій післяплатою, Мартін висловив глибокий жаль, що не може прийняти цієї вигідної пропозиції.
Оповідання «Вікі-Вікі», надруковане у «Ворреновім місячнику», мало надзвичайний успіх. Незабаром воно вийшло окремим виданням, у великому форматі, чудово оформлене, і хоч продавано його на правах сувеніра, воно вмить розійшлося. Критики водносталь заявляли, що це оповідання стоїть на одному рівні з двома класичними творами великих письменників - «Духом у пляшці» Стівенсона та «Шагреневою шкірою» Бальзака.
Зате збірку «Дим радості» публіка зустріла стримано й дещо недовірливо. Плитка міщанська моральність була ображена сміливою зневагою автора до всіх умовностей та забобонів. Але коли в Парижі було видано французький переклад, що мав нечуваний успіх, американські й англійські читачі теж порвалися на збірку, так що Мартін вимігся від завше стриманого видавництва «Сінглетрі, Дарнлі й спілка» за третю свою книжку двадцяти п’яти відсотків, а за четверту - тридцяти. Ці два томи містили всі оповідання Мартінові, друковані в різних журналах. До першого тому ввійшов «Передзвін» і всі «страшні» оповідання, а до другого - «Пригода», «Казан», «Вино життя», «Вир», «Людна вулиця» і ще чотири твори. Видавництво Мерідіт-Лавел видало збірку всіх його статей, а Максмілієн випустив «Пісні моря» й «Любовні сонети». Цей останній цикл перед тим надрукував «Супутник господині», заплативши Мартінові неймовірний гонорар.
Коли останній рукопис було, нарешті, продано, Мартін зітхнув з полегкістю. Очеретяний палац і біла шхуна були вже зовсім близько. Кінець кінцем, він таки спростував Брісенденову думку, що жоден путній твір не потрапляє до журналів. Його слава доводила, що Брісенден помилився. І все ж у глибині душі він відчував, що друг його мав рацію. Адже спричинила його успіх більше «Ганьба сонця», аніж художні твори, забраковані всіма журналами. «Ганьба сонця» викликала запеклу полеміку і створила йому ім’я. Якби «Ганьба сонця» не розходилася такими нечуваними темпами, не було б і слави. «Сінглетрі, Дарнлі і спілка» вважали це за чудо. Вони випустили перше тільки півтори тисячі примірників, та й то боялися, що їх не спродасться. Вони були досвідчені видавці, і несподіваний успіх книжки вразив їх надзвичайно. Для них це справді було якесь чудо. Вони так ніколи й не збагнули його, і в кожному листі до Мартіна висловлювали побожний подив з приводу такої таємничої події. Вони й не пробували якось пояснити її. Це було незбагненно. Так трапилось, та й годі. Трапилось усупереч усякій імовірності та розрахункам.
Розмірковуючи так, Мартін не дуже високо цінував свою популярність. Адже ж це буржуазія купувала його книжки й набивала йому кишеню золотом, а, знаючи її, він
