Смерть у Києві - Загребельний Павло

чорні клобуки), що в XII ст. оселилися в басейні р. Рось, де асимілювалися із слов'янами.

Береста — верхній шар березової кори (використовувався як матеріал для письма).

Берладники (бирладники) — у XII ст. люди (головним чином ті, що тікали від феодальної залежності), які зосереджувалися здебільшого на лівому березі Дунаю, переважно в м. Берладі (нині Бирлад). Бехтерець — панцир із металевих пластинок.

Бирич — княжий оповісник, глашатай.

Борть — дупло, або навішена на дерево видовбана колода, де водяться бджоли.

Братина — велика чаша.

Бретяниця — амбар, комора.

Бродники — вихідці із східних слов'ян, що в XII–XIII ст. проживали на степових просторах від Дону до Дунаю.

Бутурлик — залізні лати на ноги вершника.

Верейка — мотузок.

Вира — в Давній Русі грошова плата на користь князя, що стягувалася за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини.

Влатія — коштовна тканина.

Вой — воїн.

Восьминник (осьменик) — збирач торгового мита і судовополіційна посада в Київській Русі.

Вугляр — той, що займається випалюванням вугілля.

Гапка — великий плоскодонний човен.

Готовизна — запас харчів.

Гридниця — приміщення для княжих дружинників (гридів), для прийому гостей.

Грифон — міфологічна істота — крилатий лев, іноді з головою орла.

Забороло — захищена верхня частина міської фортечної стіни чи валу, де тримали оборону.

Іверійський — грузинський (від старовинної назви Грузії — Іверія).

Кадія (кадь) — велика діжка.

Калантар — безрукавний панцир.

Календа — назва перших днів місяця у давньоримському календарі.

Калугер — чернець.

Камо — куди.

Катепан — візантійський військовий чин середнього рангу.

Кондак — коротка церковна величальна пісня.

Конунг — князь, король у скандинавів.

Корзно — старовинний верхній одяг, подібний до плаща.

Корста — домовина.

Кумани — половці.

Куяк — доспіх з металевих пластинок, закріплених на одягу.

Левіафан — за біблійною легендою, величезне морське страховище або літаючий дракон.

Левкас — суміш алебастру або крейди з клеєм, яка вживається для грунтування дерева, а також зроблений із цієї суміші ґрунт.

Лікоть — старовинна міра довжини, приблизно в півметра.

Ловище — місце для полювання і рибної ловлі.

Ложниця — спальня.

Меря — стародавнє плем'я, що жило в районі Волзько-Окського межиріччя.

Миро — запашна олія, яку використовують у церковних обрядах.

Мусія — мозаїка.

Насад — великий човен з високими нашивними бортами.

Ногата — стародавня дрібна монета.

Опасання — суцільна крита галерея навколо будівлі.

Паволока — у Давній Русі коштовна тканина.

Пшімпсест — повторно використаний для письма пергамент (див. пергамент), з якого зішкрябано старий текст і написано новий.

Пахолок — слуга.

Пергамент — оброблена певним чином шкіра молодих тварин, що застосовувалася у давнину (до винайдення паперу) як матеріал для письма.

Підвойський — княжий оповісник, глашатай.

Пінязь — дрібна монета, гроші.

Повалуша — опочивальня.

Полюддя — у Давній Русі збирання князем з дружиною або його представниками данини з підлеглого населення.

Порок — таран, стінобитне знаряддя.

Поруб — яма із зрубом, погріб; в'язниця.

Поршани — тюркські племена, яким київські князі Володимир і Ярослав Мудрий давали землі понад Россю (ті, що живуть по Росі).

Посад — передмістя, ремісничо-торговельна частина у давньоруських містах; поселення.

Почайна — невелика річка, що впадала в Дніпро у Києві на Подолі; її пониззя злилося з Дніпром 1712 р.

Рака — гробниця, саркофаг для зберігання останків святих, за християнською релігією.

Ромейсьшй камінь — мармур (з Візантії).

Сарацини — араби, магометани.

Свейський — шведський.

Синовець — племінник, братів син.

Скора — хутро, шкура.

Скурата — маска; шкурат, шматок шкіри.

Стрий — дядько по батькові.

Сулиця — холодна ручна зброя, різновид списа чи рогатини.

Сябри — селяни у Київській Русі, що на общинних засадах спільно володіли й користувалися землею.

Терми — давньоримські громадські лазні, до складу яких входили також зали для спортивних вправ, зборів, відпочинку тощо.

Терпентин — скипидар.

Тисяцький — у давньоруських князівствах особа, що очолювала міське ополчення й виконувала функції міського судді.

Тіун (тивун) — господарчий управитель княжого чи боярського маєтку.

Товар — обоз.

Торки — тюркомовні племена, які в другій половині X ст. переселилися з Приаралля в степи по сусідству з Київською Руссю; частина з них, що входила до складу чорних клобуків (див. чорні клобуки), поселилась на південно-руських землях, головним чином в басейні р. Рось, згодом асимілювалися із слов'янами.

Тропар — величальна церковна пісня.

Туло (тул) — колчан для стріл.

Ушкули — річкові розбійники, що плавали на ушкуях (рід човна).

Фряги — французи.

Хартія — матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також самий рукопис, аркуш; грамота, закон.

Чорні клобуки — племена тюркського походження (печеніги, торки, берендеї та ін.), що з XI ст. жили в південних і південно-західних володіннях Київської Русі, переважно в басейні р. Рось, в різні часи були союзниками київських князів, служили у них; назву дістали від головних уборів — чорних шапок (клобуків).

Юмшан — панцир з кольчужними рукавами.