Червоне і чорне - Стендаль

Це був жахливий вечір.

Сад цей був дуже великий, розпланований з великим смаком кілька років тому. Але дерева росли тут з часу вікопомного Пре-о-Клера,119 що так уславився за Генріха III. Їм було більше ста років. Якимсь сільським привіллям віяло від них.

Мессінджер 120

Він уже хотів написати Фуке іншого листа й відмінити попереднє розпорядження, коли пробило одинадцяту годину. Він голосно стукнув засувкою на дверях своєї кімнати, немов замикаючись на ніч. Потім, крадучись, пішов подивитись, що робиться в домі, особливо на четвертому поверсі, де жили слуги. Ніде не було нічого незвичайного. В одної з покоївок пані де Ла-Моль була вечірка, і слуги весело розпивали пунш. «Ті, що там регочуть, певне, нічого не знають про нічну засаду, інакше були б у серйознішому настрої».

Нарешті він пробрався в найтемніший куток саду.

«Якщо вони вирішили обійтися без тутешніх слуг, то люди, яким доручено схопити мене, з'являться, очевидно, через огорожу саду.

Якщо пан де Круазнуа все це розважно обміркував, то він розуміє, що для репутації молодої особи, з якою він має намір одружитись, буде безпечніше, коли мене схоплять перш ніж я увійду в її кімнату».

Він зробив справжню, дуже ретельну військову рекогносцировку по всьому саду. «Йдеться про мою честь,- думав він.- І якщо я щось прогавлю, даремно нарікатиму потім: «Ах, я про це й не подумав». Ніколи я собі тоді не прощу».

Ніч була така ясна, що можна було впасти в розпач. Об одинадцятій годині зійшов місяць; о пів на першу він залив яскравим світлом фасад палацу, що виходив у сад.

«Вона збожеволіла»,- казав собі Жюльєн.

Пробило першу годину; але у вікнах графа Норбера ще світилось. Ніколи в житті Жюльєн не відчував такого страху; він бачив самі тільки небезпеки в усій цій справі, втративши геть усю мужність.

Він пішов, приніс величезну драбину, почекав п'ять хвилин, щоб дати час Матильді змінити своє рішення, і о першій годині п'ять хвилин приставив драбину до вікна. Він піднімався тихенько з пістолетом у руці, дивуючись, що ніхто досі не нападає на нього. Коли він уже наблизився до вікна, воно безшумно відчинилось.

- А ось і ви, пане, я стежу за вами вже цілу годину,- сказала Матильда, явно хвилюючись.

Жюльєн був збентежений, він зовсім не знав, як йому поводитись, і не почував ніякого кохання.

З ніяковості він вирішив, що треба бути сміливим, і спробував обняти Матильду.

- Облиште! - сказала вона, відштовхнувши його.

Дуже задоволений тим, що йому дали відсіч, він поспішив роздивитись навколо себе. Місяць світив так яскраво, що тіні в кімнаті мадемуазель де Ла-Моль були дуже виразні. «Можливо, тут десь ховаються люди, а я їх не бачу»,- подумав він.

- Що це у вас в боковій кишені? - спитала Матильда, радіючи, що знайшла предмет для розмови. Вона нестерпно страждала. Скромність, соромливість, такі природні в порядної дівчини, тепер знову заговорили в ній, завдаючи їй страшної муки.

- В мене тут різна зброя, пістолети,- відповів Жюльєн, теж дуже задоволений, що є про що говорити.

- Треба прибрати драбину,- сказала Матильда.

- Вона дуже велика і можна побити шибки у вікнах вітальні внизу або в антресолях.

- Шибок розбивати не слід,- сказала Матильда, марно намагаючись говорити невимушено.- Мені здається, ви могли б опустити драбину на мотузці, прив'язавши її до першого щабля. - В мене тут завжди є запас мотузок.

«Оце так закохана дівчина! - подумав Жюльєн.- Як вона насмілюється казати, що кохає! Ця розміркованість, всі ці заходи обачності досить ясно доводять, що я не переможець пана де Круазнуа, як я по-дурному гадав, а просто його наступник. Та, по суті, хіба не все одно? Хіба я кохаю її? Моя перемога над маркізом у тому, що йому було б дуже неприємно мати наступника, тим більше - в моїй особі. Як зарозуміло дивився він на мене вчора в кафе Тортоні, удаючи, ніби не бачить мене, і з яким злим виразом кивнув мені нарешті, коли вже було незручно прикидатись!»

Жюльєн тим часом прив'язав мотузку до першого щабля драбини і став потихеньку спускати її, перехилившись назовні через балкон і стараючись, щоб вона не зачепила вікон. «Ось добра нагода вбити мене,- подумав він,- якщо хто-небудь сховався в кімнаті Матильди». Але навколо панувала глибока тиша.

Драбина торкнулась землі. Жюльєнові вдалося покласти її на клумбу екзотичних квітів, що росли вздовж стіни.

- Що скаже мама, коли побачить, як подушені її чудові квіти? - сказала Матильда.- Викиньте мотузку,- додала вона спокійно.- Бо важко буде щось заперечити, коли помітять, що вона висить з вікна.

- А як моя вийти? - жартівливим тоном спитав Жюльєна, наслідуючи ламану мову креолів (одна з покоївок у будинку була родом із Сан-Домінго).

- Ваша вийти через двері,- відповіла Матильда, в захопленні від цієї вигадки.

«Ах, цей юнак справді гідний мого кохання!» - подумала вона.

Тільки Жюльєн викинув у сад мотузку, як Матильда стиснула його за лікоть. Він подумав, що його схопив ворог, і вмить обернувся й вихопив кинджал. Їй почулося, що десь відчинили вікно. Якусь мить вони стояли нерухомо, затамувавши подих. Місяць яскраво світив. Шум не повторився, тривога минула.

І тоді знову настало збентеження - однаково сильне в обох. Жюльєн пересвідчився, що двері були зачинені на всі засуви; йому дуже хотілося зазирнути під ліжко, але він не наважувався; там могли сховатись один чи й два слуги. Нарешті, боячись, що пізніше буде докоряти собі за необачність, він все ж зазирнув.

Матильда знов пройнялась болісним почуттям соромливості. Становище здавалося їй жахливим.

- Що ви зробили з моїми листами? - спитала вона.

«Яка чудова нагода розчарувати цих панів, якщо вони десь підслуховують, і уникнути бою!» - подумав Жюльєн.

- Перший лист я сховав у величезній протестантській біблії і відіслав учора з вечірнім диліжансом далеко звідси.

Він навмисне з підкресленою чіткістю розказував усі подробиці, щоб його чули особи, які, можливо, ховалися у двох великих шафах червоного дерева, що їх він не зважився оглянути.

- Інші два на пошті, вони підуть туди ж, куди й перший.

- Боже праведний Навіщо ж така обережність? - спитала здивована Матильда.

«Навіщо мені