Оповідання (1896-1900) - Франко

Всі встали. Бюджет був принятий. Від того часу в звірячім царстві запанував правдивий божий супокій.

(Казка)

Була собі раз Опозиція, та така остра, що не дай господи. Годі було до неї доступити, хоч ти сказися. І не то щоби кусала або хоч гарчала, а м’явкала, та так вам голосно, що як м’явкне в Відні, то чути аж у Львові, а як зам’явчить у Львові, то чути аж у Куликові та в Великих Очах. Ну, а звісно, що великі пани не люблять м’явкання ще гірше, ніж лев когутячого кукурікання. А надто ще наша Опозиція в своїм м’явканні була доволі монотонна, бо вміла тільки дві модуляції: «Кдивда нам!» і «Дівнопдавність!» Не вміла небіжечка «ірци» виговорювати.

Що вже великі пани шукали різних способів, щоб її підійти, укоськати та приручити, так де тобі! І з руки їсть, і гладити дається, а скоро що до чого - м’явчить так, що аж крізь вуха прохапується. Ось вони підіслали до неї самого найстаршого міністра. Взяв той у припіл трохи вівса, а в жменю шматок хліба та й наближається до Опозиції обережно, мов до брикливої шкапи, та все: «Косю! косю! косю!»

Опозиція стоїть, нюхає, облизується, одним словом - орієнтується. Осмілений тим міністр наблизився, ткнув їй під ніс хліб - схрупала; дав їй вівса - зацукалась та як не м’явкне: «Дівнопдавність!»

Міністр аж уші й очі затулив та ногами задріботів.

- Але ж, кохана Опозиційко! - сказав він, коли м’явкіт утих.- Чого ти хочеш? Чому ти мені життя затроюєш?

- Кдивда нам! - м’явкнула Опозиція, що аж у Великих Очах почули.

Хоч у тім слові «ірци» було перекалічене, але міністр не любив сього слова гірш чемериці і, не чекаючи на дальшу розмову, втік щодуху. А Опозиція стоїть далі, нюхає, обнизується,- одним словом, орієнтується.

Бачать пани, що вівсом їй кінця не доїдуть, посилають до неї шефа секційного. Набрав він повні кишені вати, бандажів, діахилю та й іде, перебравшися за старого знахаря.

- Бідна, бідна, бідна! - приговорює він.- На, моя маленька, на, на, на! Тебе животик болить, га?

- Дівнопдавність! - м’явкнула Опозиція що було духу.

Але шеф секційний, хоч також дуже не любив сього м’явкання, та був чоловік мудрий, бувалий. П’ятнадцять міністрів у своїм бюрі перетривав, пройшов огонь абсолютизму, воду федералізму і мідяні труби централізму і був кований остро на всі чотири копита. Отже, він, ідучи на розмову з такою лютою Опозицією, поступив собі дуже розумно, позатикав вуха ватою.

- Ну, ну, ну,- мимрив він, махаючи рукою,- вспокійся, моя бідненька! вспокійся! Я вже виджу, що тебе животик болить. На, я тобі отсеї рицинки ложечку завдам, а потому тобі теплий кминковий окладець приложимо, а потому тебе гарненько в постіль положимо, пеленочками обів’ємо, повивачиком обкрутимо, та й спи собі. Бо ти ще у нас маленька, не річ тобі звихнутися або оченята собі видряпати.

- Кдивда нам! Кдивда нам! Кдивда нам! - м’явчить Опозиція, мало не надсядеться.

- Та яка ж тобі, рибонько, кривда? Клиїку тобі не дали? Чи, може, пипка не чиста? Чого тобі треба, скажи!

- Дівнопдавність!

- Ей, заладила ти, серденько, все одно та й одно. Та й ще якесь таке паскудне слово вивчила, що я й чути його не можу. Ти по-людськи говори. Чи дати тобі хлібця, чи вівсика, чи кашки, чи молочка?

- Дівнопдавність! - м’явчить Опозиція.

- Ну, та й дубова ж у тебе голова, моє серденько! Невже ж ти того не розумієш, що рівноправності ніякої я дати не можу? Що міг, то дав, маєш рівноправність на папері, та що тобі з неї? Моє діло - фабрикація бандажів і пластрів. Ну, кажи, де тобі приложити?

- Кдивда нам! - репетує Опозиція, мов і не чує слів розумного знахаря. Олютився вкінці старий, плюнув та й пішов.

- Тьфу! - сказав він, відходячи.- Якась скажена скотина! Нехай з тобою той говорить, що болотом трясе! Щезай, помано, дай мені чисту годину!

А Опозиція, мов не знати яке велике діло зробила, стоїть собі, нюхає, облизується,- одним словом, орієнтується.

Ще пани не стратили надії, посилають до неї Перемісника і кажуть йому почати з острішої бочки. Перемісник був чоловік енергічний та резолютний та й каже:

- Не бійтеся! Вже як я їй кінця не доїду, то їй і чорт лисий нічого не зробить. Але я маю в бозі надію, що як їй дам понюхати своїх крапель, то перестане м’явкати, а так вам буде коло ніг лащитися, що аж їй будуть із шерсті іскри скакати.

- Ну, ну,- кажуть пани,- коли ти сеї штуки докажеш, то ми тебе з Перемісника таки цілим Місником зробимо.

- Добре! Беру вас за слово! - сказав Перемісник і, весело підсвистуючи, вибрався в дорогу. Та не дурний він сам перший іти до Опозиції. Послухайте лишень, яку він штуку вдрав.

Стоїть собі наша Опозиція, роззирається, нюхає, облизується, орієнтується собі гарненько, аж тут глядить - іде Кішка, ліберальний-преліберальний! Прийшов та й першим ділом бух - їй хрест трираменний із церкви скинув.

- Кдивда нам! - м’явкнула Опозиція.

- Мало вам? - каже Кішка та й шасть - Опозиції до церкви жандарма післав, щоби пильнував, чи добре попи службу правлять, чи, може, замість «Прийдіте поклонімося» не співають «Блажен, іже возмет і разбієт младенци твоя о камень».

- Дівнопдавність! Дівнопдавність! - м’явчить Опозиція, аж мало не захрипне. Вже аж у Войнилові та Рожнятові почули, хоч ані войни, ані рожна не показали.

- Рівноправності вам треба? - воркоче Кішка.- Добре, я вам її покажу з грубшого кінця!

Та й шарах - розіслав окружник, щоби попи не сміли по-руськи метрики провадити ані жадні урядові письма писати.

- Кдивда! Кдивда! Кдивда нам! - м’явчить Опозиція. Та Кішка загартований на сей крик, він не такий