Сад шумить - Сосюра Володимир

Знову ти?! О люба, чи не сон це?..
Як колись, до тебе я прийшов.
Золотими літерами сонце
на панелі пише про любов…

Ми йдемо, і шумною юрбою
заливає серце, наче спів…
Над тобою, ніжною тобою,
наче крила білих лебедів…

Ні, це сон, це сон… Тебе немає.
Тільки біль самотній і терпкий…
Синій вечір тоскно догорає,
заливає кров’ю вітряки…

За тинами цокають копита,
завмирають глухо на мосту,
Сад шумить… Вікно моє розкрите…
Пахнуть медом яблуні в цвіту.

Десь далеко відблиски червоні,
мов огні на тихому льоду.
Взяв лице в холодні я долоні
і дивлюсь, і слухаю, і жду…

Мов крилом майнуло наді мною,
і здалось, примарилось мені,
наче ти печальною ходою
десь пройшла у білому вбранні.

Сіє зорі неба синє сито,
тихо ллється споминів вода…
Сад шумить… Вікно моє розкрите…
І в кімнату місяць загляда.