Нові коментарі
1 грудня 2024 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Класика » Пригоди на островi Клаварен - Роздобудько Ірен

Пригоди на островi Клаварен - Роздобудько Ірен

Пригоди на островi Клаварен - Роздобудько Ірен - Безкоштовні електронні книги на українській мові: читай онлайн та скачуй
Сторінок:3
Додано:29-10-2024, 10:14
0 0
Голосів: 0
Аннотація до бестселера - Пригоди на островi Клаварен - Роздобудько Ірен
Всі твори автора ⟹ Роздобудько Ірен
Читаємо онлайн Пригоди на островi Клаварен - Роздобудько Ірен

Ознайомчий фрагмент твору

Клава і Рено дають клятву. І бачать, як на берег висаджується... "знімальна група"

Рено викопала з вологого піску два великі черепахові яйця. Вхопила їх і помчала до дерева, де сиділа Клава.

— Бачиш, з голоду ми не пропадемо! — весело вигукнула вона, з усього розмаху падаючи в пісок поруч із подругою. — І прісна вода є! От обійдемо цей острів, а потім сядемо в свій човен, попливемо назад, до міста. Все буде добре.

— А якщо нам доведеться їсти ці яйця щодня — кілька місяців? — із сумнівом сказала Клава, розглядаючи черепахові яйця. — А якщо ми ніколи звідси не виберемось? А якщо тут водяться дикі звірі та змії? А якщо ми захворіємо на якусь невідому хворобу, адже тут можуть бути різні віруси та мікроби? А якщо хтось із нас зламає руку чи ногу? А якщо...

— Досить! — увірвала її Рено. — Якщо все буде так, то... То ми все одно залишимось друзями!

Клава урочисто кивнула головою.

— Коли люди потрапляють у важкі обставини, — продовжувала говорити Рено, — вони дають клятву! Ми багато про це читали, але ніколи так не робили. Бо тоді не було таких обставин. А тепер настав час. Вставай!

Клава покірно підвелась з піску, Рено взяла її за руку.

— Повторюй за мною і додавай своє! — сказала Рено і почала урочисто вимовляти: — Ми, Рено та Клава, потрапили на цей безлюдний острів...

Вона не знала, що казати далі, адже такої клятви їй ще ніколи не доводилось давати, і вона з надією подивилася на подругу.

І Клава продовжила так:

— ...ми знаємо, що тут на нас чекають труднощі і, можливо, небезпека. Невідомо, коли ми зможемо звідси вибратись...

При цих словах Клава схлипнула. А Рено повела далі:

— ...але що б із нами не сталося, ми обіцяємо до кінця боротися за своє життя. А ще більше — за життя друга!

— ...і все ж таки, — продовжувала Клава, зиркнувши на скуйовджене волосся і брудні долоні Рено. — Незважаючи на труднощі, ми маємо залишатися культурними і цивілізованими людьми! А це означає, що ми повинні вести щоденникові записи, розчісувати волосся, чистити зуби і... і...

— ...і не руйнувати пташиних гнізд, — додала Рено. — А також — не вбивати тварин!

— А найголовніше, — увірвала її Клава, — завжди і за будь-яких обставин залишатися справжніми друзями! Клянемось!

— Клянемось! — луною відгукнулася Рено.

Хвилина була дуже урочиста.

Луна рознесла голоси дівчат по всьому узбережжю.

— Ну от, — сказала Клава, — справу зроблено. Тепер ми можемо облаштовуватись і чекати, поки нас звідси заберуть рятівники.

Рено поглянула на синій простір моря з-за спини подруги і...

О, вона ледве втрималась від того, щоб, за своєю звичкою, не закричати, як навіжена!

Але вона стрималась і спокійно сказала:

— Здається, чекати нам вже не довго...

Клава із подивом поглянула на неї. Рено мовчки кивнула на море.

Там, на обрії, з'явився човен...

Дивіться такожІрен Роздобудько — АрсенІрен Роздобудько — Казка для кота Лукойє (дитинство Ганса Андерсена)Ірен Роздобудько — Грайливий Вольфі (дитинство Вольфі Моцарта)Ще 5 творів →Біографія Ірен Роздобудько

Та ще й який! Навіть здаля було видно, що це — величезний вітрильник. Видовище було величним! Вітрильник летів назустріч берегу, мов великий білий птах, вітер напинав величезні багатоярусні полотнища.

Здавалося — ще мить, і він злетить у небо!

— Як в кіно... — в захопленні видихнула Рено.

— Який дивний човен, — сказала Клава. — Я такий бачила в Києві на причалі. В ньому був ресторан...

— Щось цей зовсім не схожий на ресторан, — із сумнівом знизала плечима Рено.

— Ну чому ж? Бачиш, як він святково оздоблений? — сказала досвідчена Клава. — Можливо, туристичний. Так що все нормально, зараз він причалить — і ми попросимося на борт. Думаю, що там є телефон або рація. Сповістимо батьків!

— Так... — кивнула Рено. — І все скінчиться.

Але їй чомусь стало сумно.

— А я думала, що ми — на справжньому безлюдному острові, як робінзони...

— А от я... — серйозно промовила Клава і почала в черговий раз протирати окуляри, — ...знала, що все це — бутафорія! Або якась гра для дорослих! Я про таке десь читала: є такі багаті люди, котрі увесь час нудьгують і прагнуть чогось незвичайного. От вони й замовляють собі різні подібні розваги. А інші люди влаштовують для них ось такі прогулянки — із пошуками скарбів та різними загадками.

— Ой, ну тоді вони будуть дуже незадоволені, якщо побачать, як ми тут похазяйнували! Сховаймо наші наплічники і віднесімо скриньку зі скарбами туди, де ми її знайшли!

— Так і зробимо, — кивнула Клава. — Але спочатку пропоную подивитись, що вони тут робитимуть. Певно, зараз влаштують пікнік, потім — танці. Потім підуть на пошуки тих фальшивих скарбів. А отже, не варто одразу псувати людям відпочинок. Потерпимо ще кілька годин.

— Згодна! — сумно вимовила Рено. — Тоді ходімо он на той пагорб — з нього буде краще видно. А коли вони добряче розважаться і підуть по скриньку — просто винесемо її до них і попрохаємо допомоги.

Прийнявши таке рішення, подруги швидко почали здійматися на невисокий, але досить крутий схил, до якого якраз причалював вітрильник.

Вони лягли на самий край, звісили голови і зачаїлись.

— От якби ми жили двісті чи триста років тому, — прошепотіла Клава. — Я б сказала, що цей вітрильник дуже схожий на галеон. Надто вже він великий...

— А я б сказала... — так само пошепки додала Рено. — Що це... Що це...

Вона уважно дивилась на те, як вітрильник швартується в ста метрах від берега, як з його бортів, мов павучки, спускаються на воду три шлюпки...

— Я здогадалась! — нарешті голосно вигукнула Рено. — Клаво, які ж ми з тобою дурепи! Це ж — кіно!!!

— Яке ще кіно? — не зрозуміла Клава.

— Звичайнісіньке кіно, яке тут зніматимуть! І це зовсім не острів — це знімальний майданчик! Бачиш, як його ретельно підготували! А зараз — приїхала знімальна група з артистами!!! От тому ми раніше не помічали цього острова на нашій річці, бо його і не було! Його тут насипали навмисне, щоб знімати фільм! А море — до обрію — намальоване!!!

Рено радісно скочила і застрибала на одній нозі. Клава ледь встигла вхопити її і знову повалити на землю:

— Навіть якщо це кіно, нема чого так галасувати! Нас зараз швидко запроторять до каюти — і ми нічого цікавого не побачимо.

Рено погодилась і знову причаїлась на пагорбі.

Їй зовсім не хотілося просидіти цілий день у якійсь там каюті!

Подруги трохи поміркували, чи дозволять їм знятися у масовці або хоча б нагодують чимось смачненьким.

Поки вони розмовляли, три човни повільно причалили до берега.

— Точно — знімальна група! — підтвердила Клава.

Люди, котрі сиділи в човнах, виглядали як справжні актори. На більшості з них були яскраві — сині або червоні — панталони, білі сорочки з чорними, розшитими золотою ниткою жилетками, широкі пояси, за якими стирчали руків'я кинджалів, високі чоботи, чорні шкіряні капелюхи з широкими крисами.

Лише троє з прибульців були одягнуті інакше. На одному — синій мундир із золотими еполетами, на другому — такий самий, тільки без еполетів, третій — зовсім юний, ровесник дівчат. Він був у коротких оксамитових панталонах, чорній сорочці та з червоною хусткою на голові.

— От поталанило хлопцеві... — замріяно зітхнула Рено. — Я б теж хотіла зніматися в кіно.

Клава мовчала.

Вона вже сотий раз протирала свої окуляри і ніяк не могла розгледіти, чи є десь поміж цих прибульців оператори з кінокамерами.

Або хоча б — режисер.

Зовсім не кіно!

Люди почали вистрибувати зі шлюпок, витягати їх на берег.

Усе відбувалося досить швидко. Їх було, не враховуючи військових і хлопчика, семеро. Упоравшись зі шлюпками, четверо кремезних здорованів повитягали з-за поясів пістолети з довгими дулами і почали виштовхувати на пісок тих трьох. І робили це досить брутально.

Двоє чоловіків у синіх мундирах незграбно рухались через те, що їхні руки були зв'язані за спинами. Хлопчик вистрибнув зі шлюпки сам. Його одразу ж схопив за плече один із моряків у чорному капелюсі.

Моряки в різнобарвних панталонах повели людей у мундирах до найближчих дерев, притулили їх спинами до стовбурів і почали прив'язувати до них товстими мотузками.

Чоловік у чорному капелюсі штовхнув хлопчика — той упав обличчям у пісок. Вочевидь, він був знесилений, адже впав і навіть не намагався підвестися. Закінчивши прив'язувати військових до дерев, моряки встромили в пісок свої шаблі та розвісили на них жилетки і капелюхи. Було видно, що їм спекотно і що вони не проти трохи відпочити. Дехто з них просто в одязі одразу побіг скупатися в морі. Дехто почав діставати зі шлюпок якусь провізію і розкладати її на розстеленому посередині вітрильному полотні.

Усі вони голосно перегукувалися, але дівчата не могли розібрати слів.

Нарешті прибульці всілися біля великої діжки і розкладених довкола неї харчів...

— От зараз пообідають, — невпевнено вимовила Клава, — і почнуть знімати кіно.

— А мені здається, що це... зовсім не кіно, — висловила припущення Рено.

Власне, Клава думала те саме. Але вирішила заперечити:

— А що ж іще? Дивись — на них театральні костюми...

— А кров на чолі тих нещасних — теж театральна? — кивнула Рено в бік прив'язаних до стовбурів чоловіків.

Дівчата розгублено принишкли. І знову почали роздивлятися те, що відбувається на березі.

І помітили ось що.

Хлопчик, котрий здавався непритомним, почав повільно відповзати вбік. Він боязко озирався на юрбу, що сиділа довкола діжки, але ті були зайняті їжею та питвом. І не звертали на нього уваги.

Від хвилювання Клава міцно стисла руку Рено.

Між тим хлопчик вже майже доповз до кущів, ще раз озирнувся і... швидко пірнув у них.

— Утік! — сказала Рено. — Він — утік! Ні, Клаво, це не кіно!

— Нічого не розумію... — пробурмотіла та. — А що ж це таке коїться?

— Це... — Рено набрала більше повітря в легені, адже те, що вона збиралася сказати, було надто незбагненним. — Це... це...

— Ну?

— Клаво, ти тільки не смійся, що я тобі скажу, але це... Це СПРАВЖНІ ПІРАТИ!!!

Але Клава і не збиралася сміятися. Вона думала так само.

— Пірати, пірати... — напружила вона пам'ять. — Хіба в наш час можуть існувати пірати?

Рено знову глибоко вдихнула повітря і сказала ще одну нісенітницю:

— Клаво! Ти не розумієш! Це — НЕ НАШ ЧАС!!! Ми вскочили в круту халепу, Клаво! Треба подумати, як із неї вибратись.

Клава і цього разу не стала сперечатися.

Але вимовити нічого не встигла. Адже на березі здійнявся галас. Прибульці, або, як зрозуміли дівчата, пірати, помітили зникнення хлопця.

Відгуки про книгу Пригоди на островi Клаварен - Роздобудько Ірен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: